прийнято

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

1) (яким чином, якою мірою) how

2) (при запитанні про ім'я, назву тощо) what

3) (при висловленні обурення, здивування) what

4)

1) ( при порівнянні) as, like

2) ( коли) when; ( відтоді як) since

3) (крім, тільки) but, except; як не but

4) ( якщо) if; а

5)

en\ \ relative wear

символ C

en\ \ carbon

en\ \ titanium sponge

en\ \ temperature

\

\ \ \ \ \ Цей багатомовний термінологічний словник містить найбільш поширені терміни з металознавства та їх визначення. Така форма викладу матеріалу визначила дві принципові особливості словника, що виділяють його серед аналогічних видань з металознавства. По-перше, на відміну від звичайних словників, тлумачення дозволяють доповнити визначення терміна необхідною інформацією і зробити термін більш зрозумілим, а на відміну від енциклопедій, тлумачення даються в дуже стислій формі, а не у вигляді розгорнутої інформації, як це прийнято в енциклопедичних виданнях. По-друге, подання матеріалу в такому компактному вигляді посилило авторське ставлення до визначень і тлумачень термінів, тому більшість із них розроблено і наводяться вперше і, незважаючи на прагнення авторів надати їх вмісту універсального характеру, вони в окремих випадках можуть відзначатись суб'єктивізмом. Ці особливості дають підставу вважати цей термінологічний словник, no суті, монографією, в якій авторський колектив виклав своє розуміння сучасного металознавства. Основою видання, що містить україномовні терміни та їх визначення, став багатомовний тлумачний словник "Металлы. Строение. Свойства. Обработка" (М.: Издательский Центр "Наука и техника", 1999. -710 с.).

\ \ \ \ \ Авторський колектив, що працював над вибором та уточненням сенсу російських термінів, а також знаходженням найбільш точних іншомовних термінів, представлений за такими разділами: фізичне металознавство — Блантер М. С.; металознавство і термічне обробка — Прусаков Б. О.; кристалографія і рентгенографія — Новіков В. Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Кершенбаум В. Я.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Мухін Г. Г.; корозія металів і покриття — Пучков Ю. О.

\ \ \ \ \ У підготовці книги взяв участь також В.К. Портной (французькі терміни в галузі фізичного металознавства).

\ \ \ \ \ Підготовку до видання п'ятимовного термінологічного словника, корегування тексту, підбір та визначення термінів українською мовою, здійснено авторським колективом Запорізького національного технічного університету у складі (за розділами): фізичне металознавство — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство і термічне обробка — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.

\ \ \ \ \ Ольшанецький В.Ю.; кристалографія і рентгенографія — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Бєліков С.Б., Ольшанецький В.Ю.; корозія металів і покриття — Бєліков С.Б.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник містить 5500 термінів і їх визначень з усіх розділів сучасного металознавства: кристалізації, перетворень у твердому стані, структури і фазового стану металів і сплавів, кристалографії і дефектів кристалічної будови, пластичної деформації і рекристалізації, теорії дисперсійного твердіння, дифузії, твердофазного і рідиннофазного спікання порошкових матеріалів, тертя і зношування, корозії і нанесення покрить. Він також містить основні поняття з галузі термічної обробки (відпал, загартування і відпуск, процеси нагрівання й охолодження, термомехнічна обробка), а також з галузі хімікотермічної обробки (дифузійне насичення неметалами і металами, процеси комбінованого насичення, контрольовані атмосфери). Наведено терміни і визначення, що характеризують основні властивості металів і сплавів (механічні, фізичні, корозійні), нові види обробки металевих матеріалів (лазерним випромінюванням, електронними пучками, плазмою), а також залишкові напруги і дефекти, що виникають при термічній, хімікотермічній і термопластичній обробках. У великій кількості в словнику наведені металеві сплави зі спеціальними назвами, що набули поширення в промисловості, а також описано властивості і походження назв багатьох металів.

\ \ \ \ \ Терміни подано п'ятьма мовами: англійською (е), німецькою (d), французькою (f), російською та українською. Визначення і тлумачення даються російською та українською мовами. Словник складається з двох частин: основної — власне термінологічного словника, що містить терміни, їх визначення і тлумачення, і допоміжної — покажчиків до основної частини словника англійською, німецькою і французькою мовами. Терміни російською мовою розташовані за абеткою. Багатоскладові терміни наведені без інверсії.

\ \ \ \ \ Іншомовні еквіваленти термінів або ідентичні російським, або до них наближені. Їх значення насамперед наводяться до основного, російського терміна. При наявності російських синонімів написання іншомовних еквівалентів наводиться в розділах, до яких відноситься синонім. При цьому визначення терміна російською (українською) мовою не повторюється, а після синоніма робиться посилання на основний термін. У випадку відсутності еквівалентів у будьякій мові ставиться (—). Іншомовні еквіваленти, отримані прямим перекладом з російської мови, позначені (*).

\ \ \ \ \ При розробці визначень використовувався принцип взаємозалежності похідних термінів від основних: повне визначення дається основному терміну, а у визначенні похідного терміна наводиться тільки та його частина, що має розпізнавальну ознаку, характерну для похідного терміна. Наприклад, визначення поняття "хімікотермічна обробка" є основним стосовно різних видів цієї обробки. Тому визначення цього терміна не повторюється при визначенні інших видів хімікотермічної обробки. Для одержання повного визначення похідних термінів їх необхідно поєднувати з визначеннями основних.

\ \ \ \ \ При багатозначності певного терміна для визначення галузі його застосування введено умовні скорочення (абревіатури), що наводяться безпосередньо після терміна. Наприклад, запис "пилові відходи (ПМ)" означає, що термін "пилові відходи" поширюється тільки на порошкову металургію (ПМ).Умовні скорочення: К — корозія; ММ — металеві матеріали; ПМ — порошкова металургія; ЗВ — зварювання; Ст — сталі; Т — трибологія; ТТ — тверде тіло; У — утома; Х — хімія; ХТО — хімікотермічна обробка.

\ \ \ \ \ Допоміжна частина словника містить покажчики термінів англійською, французькою і німецькою мовами і призначена для полегшення пошуку потрібного терміна відповідною мовою в основній частині словника. Терміни розташовано без інверсії за абеткою. Після кожного терміна зазначено сторінку, на якій він наведений в основній частині словника.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник розроблено на основі аналізу ДОСТов, спеціальних закордонних видань з термінології, підручників і оригінальної літератури з металознавства, матеріалів періодичної преси, а також загальних і спеціальних англоросійських і німецькоросійських словників. Автори будуть вдячні за будьякі пропозиції щодо поліпшення видання.

\ \ \ \ \ Авторський колектив висловлює глибоку вдячність Зінаїді Володимирівні Ігнатьєвій за допомогу в підготовці словника до видання, а також співробітникам видавництва "Мотор-Січ" за здійснення проекту видання термінологічного словника українською мовою.

АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ - два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, - лінгвістична філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалуження від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних позитивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хронологічні межі А.ф. - поч. 20-х - 60-ті рр. XX ст. У ширшому та вільнішому значенні висловом "А. ф." позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших джерел логічного позитивізму стали філософські праці Рассела "Наше знання зовнішнього світу" та "Філософія логічного атомізму". Рассел, заперечивши ідеалістичну онтологію Вредлі (духовна єдність буття), прийняв плюралістичну онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різнорідні види буття - такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у вигляді "фактів": Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивними), ні матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном "нейтральний монізм". Другим засновником ідей логічного позитивізму був Вітгенштайн, який у 1921 р. опублікував "Логіко-філософський трактат", що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом "логічний позитивізм" у його вузькому значенні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на поч. 1920-х рр., і до якого входили Карная, Шлік, Нейрат, Фейгл та Вайсман. Висловом "лінгвістична філософія" позначають досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х рр., основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд. Лінгвістичну філософію переважно важають варіантом А.ф. (хоча іноді її протиставляють А.ф., звужуючи поняття останньої до традиції логічного позитивізму). Засновником лінгвістичної філософії вважають "пізнього" Вітгенштайна, який переглянув свою філософську концепцію, сформульовану в "Логіко-філософському трактаті", і обґрунтував принципово відмінну від попередньої філософську концепцію. У розробці своїх нових ідей він зазнав деякого впливу "неореалізму" Мура, що ґрунтувався на реабілітації "здорового глузду". У цій праці зазнає принципового перегляду теорія значення і ставлення до повсякденної мови. Суть нової концепції полягала в тому, що значення не є предметом (як було прийнято в концепції іменування), а способом застосування висловів. Вітгенштайн, розрізняючи (слідом за Сосюром) мову і мовлення, показував це на прикладі гри в шахи: правила гри в шахи - це мова, а ті партії, які розігрують гравці, - мовлення. Звичайно, самі правила виникли в процесі гри і в результаті домовленості щодо правил використання фігур, але позаяк вони виникли, то з'явилася й різниця між самими правилами і їх використанням. Розуміння значення як способу застосування означало принципову зміну у філософській семантиці - перехід від т. зв. "реалістичної" семантики до прагматичної. У семіотиці прагматика, таким чином, мала включати також семантику. З цього погляду відкидалися деякі з принципів логічного позитивізму - передусім емпіричний фундаменталізм разом з принципом емпіричної верифікації. Метафізика та філософія ставали одним із можливих видів мовних ігор. Звичайна мова відтак більше не оцінювалась як недосконала (у порівнянні з штучною символічною мовою, пристосованою для логіки і математики). Оскільки первинною мовою була безперечно звичайна мова (адже штучні спеціальні мови виникли на її основі), то шляхом для з'ясування значення тих чи тих термінів може бути з'ясування тих первинних значень повсякденної мови, на основі яких був введений певний термін. Значення того чи того терміна потрібно розглядати з погляду історії його використання. Це пояснює те місце, яке в лінгвістичній філософії зайняла повсякденна мова та аналіз повсякденного застосування висловів для виявлення (часто прихованих, неусвідомлених) значень. Тому лінгвістична філософія має ще іншу паралельну назву - "філософія звичайної мови".

БУДДИЗМ - світова релігійна система, яка виникла в VI - V ст. до н. е. в Індії і поширилась в Пд., Пд.-Сх. і Центр. Азії та на Далекому Сході. Є громади послідовників Б. в Америці, Європі (в т.ч. і в Україні). Нині в світі близько 400 млн. буддистів і близько 1 млн. ченців. Засновник Б. - царевич Сіддхартха Гаутама. Після свого "пробудження" він став Буддою. Від цього слова походить назва релігійної системи. Залежно від точки зору, Б. можна вивчати і як релігію, і як філософію, і як культурний комплекс, і як спосіб життя. Як релігійна система Б. виник на основі старовинних релігійно-філософських учень Індії. Основна ідея Б. ґрунтується на твердженні, що "життя є страждання" і "шлях до порятунку". Ці ідеї були викладені у проповіді Будди "Про чотири благородні істини" (див. буддійська філософія). Б. прийнято поділяти на дві або три течії: хінаяну ("мала колісниця"), махаяну ("велика колісниця"), ваджраяну ("діамантова колісниця"). Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного Б., не різняться між собою в загальних принципах Д. жерелами для вивчення Б. є канонічні тексти, створені упродовж багатьох століть в Індії та інших країнах. Основне загал ьнобуддистське джерело - збірка канонічних текстів Типітака, зафіксоване письмово в І ст. до н. е. на о. Цейлон.

Євангелія (від грецьк,- εύαγγελιον - блага вість) - ранньохристиянські твори, які розповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Авторство Є. приписують або учням Ісуса - апостолам, або їхнім найближчим послідовникам. Нині відомо понад ЗО Є. Окрім чотирьох, які ввійшли у канонічний текст Нового Завіту - Є. від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана, - були ще Є. від Петра, Андрія, Филипа та ін. Перші три канонічні Є. близькі за змістом, й вірогідно, вони мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецьк. σύνοψιζ - огляд). Найперше за часом написання - Є. від Марка, в якому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Є. від Іоана відрізняється від синоптичних за змістом і стилем. Воно написане під впливом ідей Філона Александрійського і гностиків (див. гностицизм). Якщо в Є. від Матфея переважає юдейсько-християнський зміст, то в Є. від Луки відчувається вплив християн-неюдеїв. Останнє також вирізняється різким осудом багатіїв О. скільки ні в Об'явленні Івана Богослова, ні в Апостольських посланнях Є. не цитуються, це засвідчує, що вони були невідомі їх авторам. Вперше оповідають про Є. (після канонізованих) Іриней і Татіан біля 180 р. Написання Є. відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час у літературі доводилося, що євангельські оповіді не є відображенням реальних подій. Проте останнім часом домінуючою стає позиція історичної школи, згідно з якою в змісті новозавітних Є. знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла помітну роль в історії єврейськ. народу в пер. трет. І ст. Затвердження чотирьох Є. як канонічних відбулося лише в 325 р. на Нікейському церковному соборі.

Плеханов, Георгій Валентинович (1855 р., с. Гудаловка Тамбовської губ. - 1918) - рос. філософ-марксист, політичний діяч, публіцист, один із засновників рос. соціал-демократії. Навчався у Воронежі (закінчив військову гімназію) та в Санкт-Петербурзі (Гірничий ін-т). Од 1875 р. - активний учасник революційного руху в Росії. Був членом народницької організації "Земля і воля", після розколу якої (1879) відійшов від народництва і звернувся до марксизму, як теорії, що її вважав найбільш прийнятною для суспільно-економічних умов Росії. Од 1880 р. перебував в еміграції. Був впливовим діячем РСДРП (основний автор програми РСДРП, прийнятої на II з'їзді партії (1903); полемізував із ідеологією і практикою очолюваної Леніним більшовицької фракції. П. - прихильник соціалізму як кінцевої мети робітничого руху. Соціалізм розглядав як суспільство, яке виникає на основі закономірних процесів, що відбуваються на стадії зрілого "класичного" капіталізму В. ідповідно, П. відкидав саму можливість волюнтаристського втручання у поступ історичного процесу, зокрема впровадження соціалізму шляхом перевороту в умовах Росії, яка тільки розпочинала свою капіталістичну еволюцію. Під час революції 1905 - 1907 рр. виступав проти збройної боротьби із царизмом. Засуджуючи Жовтневу революцію 1917 р., П. дотримувався помірковано-легітимних позицій. В рамках марксистської філософської традиції П. здійснив масштабну спробу систематизації та викладу основних засад марксизму, розглядаючи останній в контексті світового розвитку філософського матеріалізму і діалектики. Для філософської спадщини П. характерне послідовне відстоювання пріоритету теорії над практикою, визнання методу визначальним стосовно результату, а також розуміння філософії (перш за все марксистської) як універсальної світоглядної системи, яка визначає розвиток усіх наук і є основою практичної діяльності (зокрема політичного курсу). Філософія, заП., підсумовує і синтезує пізнання буття певної епохи. У соціальній філософії спирався в основному на детерміністські постулати "економічного матеріалізму", згідно з яким визначальним в історичному процесі є ступінь розвитку виробничих сил суспільства. Разом з тим П. приділяв значну увагу ролі соціальної психології та ідеології у соціальних процесах. У галузі естетики обстоював думку про залежність естетичної цінності твору мистецтва не тільки від його ідейного змісту, а й від форми (як самостійного чинника).

[br]

Осн. тв.: "Анархізм і соціалізм" (1894); "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" (1895); "Нарис з історії матеріалізму" (1896); "Фундаментальні проблеми марксизму" (1908).