навічно

1. n поет.

вічність

2. adv

1) назавжди, навіки, навічно

2) амер. безперестану, невпинно

* * *

1) назавжди, навічно, навіки

2) aмep. безупинно

int хай живе!, віват!

нрч. навіки, назавсі(г)ди, назавжди и (полон.) назавше, на повсякчас; срв. Навек.

* * *

1) назавжди, навічно, навіки

2) aмep. безупинно

int хай живе!, віват!

завжди, постійно; за всіх обставин

* * *

1) завжди, за всіх обставин; без винятку; завжди, назавжди, навічно

2) у крайньому випадку, за необхідності

3) часто несхв. вічно, постійно, безперервно

1) завжди, за всіх обставин; без винятку; завжди, назавжди, навічно

2) у крайньому випадку, за необхідності

3) часто несхв. вічно, постійно, безперервно

ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ - поняття філософської антропології та філософії культури, яке окреслює те спільне, що є притаманним для будь-якого представника людського роду. У сучасному світі поняття "3". має передусім морально-ціннісне навантаження, тому невипадковим є словосполучення "загальнолюдські цінності". Це морально-ціннісні норми, які уможливлюють плідну комунікацію представників будь-яких рас, націй та етносів. У цьому плані цікавою є думка Апеля про необхідність та умови "макроетики" - системи моральнісних цінностей та норм, які могли б бути спільними для людей, що належать до різних культур та ментальностей. Поняттю З., як правило, протиставляється поняття національного. Таке теоретичне протиставлення виражає реальну колізію З. та національного, головною причиною якої є бажання тієї чи іншої нації видати свої інтереси та цінності за З. Шляхом до розв'язання колізії З. та національного є розуміння З. як вільної комунікації націй та етнічних груп на основі взаємної толерантності. З. в моралі не слід розглядати як щось навічно "запрограмоване" у поступі моралі, а навпаки - як таке ядро моральності, що є тотожним З. на кожному етапі людської історії і водночас - результатом тривалого історичного формування, постійного збагачення змісту і смислових значень людської моральності. Склад компонентів З. включає сукупність багатоманітних норм і цінностей та інших елементів різного рівня і характеру: висхідні фундаментальні норми людського співжиття (співчуття, доброзичливість, підтримка слабких, ввічливість та ін.); заповіді-заборони - не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, не говорити неправди, не бажати власності іншого, а також вимоги вищого рівня - любити ближнього, бути здатним до самопожертви; цінності, що визначають гуманістичну міру й абсолютну межу людської діяльності (право на життя, ідея свободи, самоцінність людської індивідуальності); психолого-антропологічні передумови моральних переживань і свідомості (сором, докори совісті, відповідальність); логічну структуру самої моральної свідомості; моральний досвід, що постійно збагачується через успіхи і трагедії діянь людини. Ціннісне ставлення до світу спонукає людину до дії, до творчості, до зміни існуючої реальності. У зв'язку з цим загальнолюдські моральні цінності виступають як ідеали, цілі діяльності, як критерії людських вчинків. Це набуває особливого значення за сучасних умов, коли світ стає дедалі більше взаємопов'язаним і мораль починає набувати значення всезагального регулятора людських стосунків. У цих умовах реальна інтернаціоналізація і глобалізація життя і культури людства надзвичайно актуалізує проблему осмислення й оволодіння своїми і "чужими" моральними та іншими цінностями.

навіч, наочно, зримо, в світ ока, в-очевидь, в-очевидьки, очевидячки, живовидячки. Воочию показывать - ставити перед очі (перед очима), навіч, в світ ока показувати.

* * *

Навеки, нрч. навік, навіки, довіку, повік, поки віку, на вік-віки, на всі віки, на віки вічні, вічно[е], до суду-віку, до світ-сонця, набезвік. [Став навік змією (Рудан.). Хто поліг за Україну, - слава тим довіку (Грінч.). Зостанеться вічне повік неодмінне (Черняв.). І заснути на вік-віки (Шевч.). Чужий, на всі віки чужий (М. Вовч.). Мене з сином і з тобою вічне розлучила (Рудан.)]. -ки преданный - до смерти (повік) відданий.

* * *

1) неспритно, (неуклюже) незграбно, (диал., вульг.) неоковирно, невковирно, (мешковато: об одежде) бахмато, (о человеке) вайлувато, (непроворно) немоторно, неметко, (неумело) невправно; срв. Ловко. [Трохи незграбно гладив її долонею по білій головці (Л. Укр.)]. Вы всё делаете -ко - ви все робите (у вас все робиться) незграбно (немоторно, невправно). Он -ко танцует - він незграбно танцює; він невправно танцює;

2) (неудобно: о вещи) незручно, не з руки, невигідно, непохватно, (немётко) незамашно, некидко. [Підмости сіна, бо невигідно сидіти (Звин.). Сідайте в крісло, - на тому стільці невигідно вам буде (Київ). Непохватно склав, то й незручно нести (Мирг.)]. -ко сделанный, пошитый - недоладно (не до ладу) зроблений, пошитий. Платье -ко сидит - вбрання лежить негарно (не до ладу, недоладно, неуклюже: незграбно, мешковато: бахмато);

3) (неудобно: о положении и т. п.) ніяково, незручно, негарно, недобре, (диал.) ніяко, яковось, варівко. [Синявський ніяково посміхнувся (Ле). Розмову починає незручно якимись уривками (Грінч.)]. Делается, сделалось -ко - робиться (стає), зробилося (стало) ніяково (незручно, недобре). [Тому й зовсім ніяково стало (Номис). Романові робиться ніяково (Васильч.)]. Он чувствует себя -ко - він себе почуває ніяково (ні в сих, ні в тих), він ніяковіє. Он почувствовал себя, ему стало -ко - йому стало ніяково, він зніяковів. Вы поступили -ко - ви зробили (вчинили) негаразд (недобре, негарно);

4) (неметко) невлучно; невлучливо, невлучко. [І знову невлучно ударив (Київ)];

5) (сказ. безл. предл.) - а) ніяково, незручно, негарно, недобре, (диал.) ніяко, яковось, варівко. [Андрієві було ніяково (Коцюб.). Спочатку було якось варівко: чужа людина, очевидно, трохи псувала настрій (Коцюб.)]. Ему здесь как- то -ко - йому тут якось ніяково (недобре). Ему -ко встречаться с вами - йому ніяково (образно: не видне око) зустрів[ч]атися з вами; б) (не годится, не подобает) не личить, не годиться, не випадає, ніяково, незручно, негарно, недобре, не до ладу, неподоба, (диал.) нечля, ніяко, яковось, (неприлично) непристойно, (зап.) непризвоїто. [Ніяково мені з старцями знатися (Мартин.). Він почував себе ніяково (Полт.). Ні, Марку, ніяко мені матір'ю сидіти (Шевч.). Іскинь, іскинь, бо неподоба, не пристає хустина до лоба (Пісня). Нечля в день коло церкви блукати (Н.-Лев.). Тепер вже мені яковось іти по воду (Кременч.). Якось навіть непризвоїто самій проходжуватися (Л. Укр.)]. Как-то -ко хвалить своих - якось-то не випадає вихваляти своїх (Л. Укр.).

* * *

1) нареч. неспри́тно, невпра́вно; незуга́рно; незгра́бно; незру́чно, невигі́дно; невда́ло, недоте́пно; невлу́чно; невпра́вно; ні́яково и нія́ково, нія́ко; незру́чно

2) (нареч.: нехорошо) недо́бре, негара́зд; ( неудобно) му́лько

3) в знач. сказ., незру́чно; нія́ково; незру́чно

ФЕМІНІЗМ - соціально-політичний, культурний та інтелектуальний рух, спрямований як на досягнення рівних прав жінок, так і на встановлення нового порядку, в якому стандарти і система цінностей не визначалися б чоловічими мірками. Ф. виростає на ґрунті фундаментальної констатації маскулінного характеру наявної культури та цивілізації Я. вним та неявним чином особливості чоловіка підносяться до рівня загальнокультурного нормативу, зразка, ототожнюються із людським як таким; жінка ж та "жіночість" зводиться лише до конкретного сущого серед інших сущих, набуває статусу "Іншого". Метафізичне значення Ф. полягає у введенні фемінності до складу передумов людського буття, його загальнозначущих і невід'ємних ознак В. сучасній, особливо західній, культурі Ф. зажив значної популярності та впливу на суспільство. Хоч Ф. став глобальним феноменом, він не становить єдиної ідеології. Вирізняють три хвилі Ф. Перша виникла в кін. XVIII ст. і пов'язана з творами Мері Волстоункрафт. Вимоги економічної та професійної рівності з чоловіками складають основний зміст цього періоду. Особливе значення для розвитку Ф. має праця Симони де Бовуар "Друга стать" (1949), в якій обґрунтована думка про стать як біологічну передумову та гендер як соціально нав'язану роль; жінка ідентифікується з "Іншим", тобто відмінним та неповноцінним. Від серед. XX ст. спостерігається розгортання "другої хвилі" Ф., пов'язаної з політичними зрушеннями 60-х рр. та виходом у світ низки теоретичних праць, що змінили світогляд та стратегії феміністичного руху (Беті Фрідан "Жіночі таємниці" (1963), Дж. Грієр "Жіночий євнух" (1970) та ін.). Головна мета цього періоду - створення нової політичної ідентичності жінок на ґрунті права та публічної емансипації. Третя хвиля (70-ті рр.) зосереджується на виявленні расових, класових, тендерних, сексуальних та інших відмінностей. Сучасний феміністичний рух становить собою доволі неоднозначне явище. В ньому існують різноманітні підходи та напрями, котрі відображають широкий спектр потреб та інтересів: ліберальний (пошук шляхів інтеграції жінок в існуючу соціополітичну систему); марксистсько-соціалістичний (заклик до класової боротьби як засобу знищення економічної експлуатації, що є основною причиною пригнічення жінок); радикальний (доведення політичного характеру гетеросексуальних відносин); лесбійський (визнання репресивної сутності гетеросексуальних тендерних ролей); сепаратистський (виключення чоловіків із кола вирішення проблем); екологічний (ототожнення екологічної кризи із процесами патріархального домінування, на основі виявлення спорідненості фемінності з природою); чорний (заперечення універсальності білого середньокласового Ф., пропозиція замінити слово "Ф." на більш загальне поняття "вуманізм" ("иютаnism")); культурний (визнання за жінками особливих здатностей до творчості, що обумовлюють "особливий жіночий шлях пізнання"); християнський (виправлення спотвореного культурою місця жінки в християнстві); метафізичний (пошук порятунку в духовному вдосконаленні жінки) та ін. Загальні проблеми феміністичної думки охоплюють виникнення та формування тендеру, статі, сексуальності, жіночої тілесності; репресивність патріархальної влади; жіночу підпорядкованість та визначення шляхів емансипації жінок у всіх сферах життя. Але якщо для "старого" Ф. характерним було обстоювання ідеї рівності, то "новий" Ф. зосереджує свої зусилля на пошуках відмінностей та обґрунтуванні їх легітимності. Теоретично Ф. перетинається з такими інтелектуальними напрямами, як: біологічний детермінізм (заперечення вроджених "жіночих" якостей); деконструктивізм (запозичення у Дерриди поняття "фалоцентризм культури"); есенціалізм (визнання існування природно/біологічно заданих суттєвих характеристик фемінності); конструктивізм (гендерні ознаки є соціальними конструктами); постколоніальна теорія (ідентифікація жінки з "Іншим" як відмінної, неповноцінної та залежної від пануючої групи особистості); постмодернізм (критика підвалин наявної культури) та ін.

вічно; назавжди; навіки, на віки вічні

* * *

1) (предел в пространстве) кінець (-нця), край (р. краю), ум. кінчик, кінчичок (-чка), краєчок (-чка). [Попустила низько кінці стрічок (Сл. Гр.). Кінцем ножа копирсає (Сл. Гр.). Щось лізе вверх по стовбуру до самого краю (Шевченко)]; специальнее: (острый) штих (- ха); (теснее: яйца, огурца и т. п.) но[і]сок (-ска); (тупой: яйца, веретена, огурца и т. п.) гузка; (пальца на руке) пучка; (каждого из четырёх краёв платка, квадрата, каждого разветвления развилины) ріг (р. рогу), (ум.) ріжок (-жка); (загнутый: полоза в санях) скорс (- са); (кнута, арапника) приконечник, хвостик (-ка); (стержня) шпинь (-ня); (ножка циркуля, которой проводится окружность) околичник (Шух.). -нец аллеи, поля - кінець (край) алеї, поля. -цы города - кінці (краї) міста; (части) дільниці (частини) міста. Палка о двух -цах - у палиці два кінці; палиця на два кінці. Всякая вещь о двух -цах - кожна річ має два кінці. В -нец чего - на кінець, на край чого. [Замчали мене кудись на кінець села (М. Вовч.). Окуляри йому зсунулися аж на край носа (Єфр.)]. Из -ца в -нец - від (з) краю до краю, з кінця в кінець. [Там (в Україні) широко, там весело од краю до краю (Шевч.). Хай вона (пісня) з краю до краю гуляє (Грінч.)]. Со всех -цов - з усіх усюд(ів), звідусіль. В -це, на -це чего - кінець, край, в (на) кінці, на край, навзкрай, по кінець, по край, на краю, з краю чого. [Сидить батько кінець стола (Шевч.). Сіла кінець столу (Тесл.). Росте вона край чистого поля (Рудан.). В кінці хуторця буде будиночок біленький (М. Вовч.). Жила вдова на край села (Пісня). Навзкрай ниви курився димок (Сл. Гр.). Десь там, по край села, гука якась-то мати (Яворн.). На краю ліса (Франко)]. Ударение во французском языке стоит на -це слова - наголос у французькій мові стоїть на кінці (наприкінці) слова. В самом -це, на самом -це - в (на) самому кінці, на самому краю, наостанці. [А наостанці, під сьогоднішньою дниною було записано (у щоденнику) усю пригоду (Крим.)]. Находящийся в -це, на -це - кінцевий, прикінцевий. Без -ца, нет -ца - без кінця, без краю, без кінця-краю, нема краю, нема кінця- краю. [Нема краю тихому Дунаю (Мет.)]. Не имеющий -ца - безкраїй; срвн. Бесконечный. Точить -нец ножа - гострити кінець ножа. Соединить два -ца - сполучити два (обидва) кінці. -нец к -цу - кінець (кінцем) до кінця, край до краю. Прятать, хоронить -цы - ховати кінці. И -цы в воду - і кінці у воду. Сводить -цы - добре орудувати (своїми) справами, викручуватися, крутити-вертіти. Сводить -цы с -цами - зводити кінці з кінцями, жити ощадливо. Еле сводить -цы с -цами - ледве перебуватися (перемагатися). -цы с -цами не сходятся - кінці з кінцями не сходяться. -нец глухой, техн. - кінець сліпий;

2) (отрезок ч.- л.) кінець, край чого. Бросить -нец с лодки - кинути кінець (кінець мотуза, мотуз) з човна;

3) (торговая единица) шматок (-тка), сукна) штука, (полотна, материи) сувій (-вою). -нец пряжи - пуд пряжі. -нец снасти - сто сажнів снасти. Хазовый (казовый) -нец - показний кінець (край);

4) швальный -нец (верва) - дратва;

5) (доля) частина, частка, пайка. У нас подать на два -ца разводят - у нас податок (подать) розписують (розкладають) на два півріччя;

6) (о расстоянии) кінець, перехід (-ходу), переїзд (-ду). Большой, порядочный, добрый -нец - довгий (далекий, здоровий, добрий) кінець (перехід, переїзд), не блигомий світ, добра промашка. [Такі переходи здорові од вокзалів до тюрми (Теел.). Од нас до вас не блигомий світ - за годину не дійдеш (Київщ.). До лісу добра промашка (Звиног.)]. Нанять извозчика в один -нец - найняти візника на один кінець. Оба -ца - обидва кінці; туди й назад. В оба -ца - на обидва кінці; туди й назад;

7) (предел времени и действия) кінець, край, приконеччя. [Надіходив кінець лекції (Крим.). Всьому під сонцем край один, всьому земному - тлін і тлін (Філян.). Сиджу в кімнаті, жду краю ночі (Черняв.). Уся зима була тепла, а приконеччя дуже холодне (Сл. Гр.)]. Начало и -нец - початок і кінець. Не иметь ни начала, ни -ца - не мати ні початку, ні кінця (ні краю, ні кінця-краю). От начала до -ца - від (з) початку до кінця. Нет ни -ца, ни краю - нема кінця-краю. -ца-краю не видно - кінця- краю не видк[н]о. В -це, на -це - в кінці, наприкінці, наостанці, наостан[т]ку, на приостанку, на остан[т]ок, на скінчанні, на скінчу, на скінчі (Куліш); (напоследок) напослідок, напослідку. [Наприкінці того-ж року поїхав він на Херсонщину (Єфр.). Дякую вам за вашу прихильність, що хоч наостанці виявилась (Крим.). Лаговському бажалося, хоч наостатку, на прощання, надивитися на них (Крим.). Що це він на приостанку розказував? (Борзен.) Криваві чвари, що почались на скінчанню 15-го віку (Куліш). На скінчу схопила себе обіруч за лиця (Свидниц.)]. В -це месяца, года - в кінці, наприкінці, під кінець, в кінець, наостанку місяця, року; з кінцем місяця, року. [Якось я вже в кінець літа прийшла (Грінч.)]. В самом -це, в -це всего - наостанці, наостан[т]ку, наостан[т]ок, насамкінець, на(при)послідку; срвн. Напоследок. В -це-концов - кінець-кінцем, нарешті, врешті, наостанку, наостанці, насамкінець. [Кінець-кінцем ніхто не знав, що можна, чого не можна (Єфр.). Він слухав усього пильно, радувався, а все-таки нарешті осмутнів і задумався (М. Вовч.). Покинувши чесну працю, руйнував своє село і врешті підпалив клуню (Грінч.). Наступництво політичної й духовної власти наостанці переходить з Візантії на Русь (Єфр.)]. Под -нец - наприкінці, на кінці, під кінець, при остан[т]ку, наостан[т]ку, на остан[т]ок, при послідку; срвн. В конце. [Навіть в душі нам залізти забажали на кінці (Франко). При остатку козачка заграли (Житом. п.). Розмови наші, співи й на останок уривчаста, палка, завзята річ (Л. Укр.). Тепер я при послідку своєї служби і під суд попав (Звиног.)]. К -цу - під кінець, на кінці, наприкінці. К -цу лета - під кінець (наприкінці) літа. Дело близится к -цу - справа доходить кінця (краю). В -нец, до -ца - вкрай, до краю, до решти, до остан[т]ку, до останнього, до-щенту, геть, геть-чисто. [Збавив своє здоров'я вкрай (Звиног.)]. Разбранить в -нец - вилаяти на всі боки (на всі заставки) кого. До -ца - до кінця, до краю, до останку, до послідку; (всё до капли, решительно всё) до щерця, до ґрунту, до щаду, (вульг.) до канцура, до шниру. [До кінця там досидів (Сл. Гр.). Будуть захищатись до краю (Коцюб.). Як не дасть бог талану змалку, то й не буде до останку (Номис). Кажи всю правду до щерця (Мова). Очі, шию, голос твій буду пить до щаду (Пачов.)]. До -ца жизни, дней - довіку, довічно, повік, до смерти, віку, до суду-віку, до віку й до суду, до кончини (до скінчання) віку, поки живота. [Гуляла-б довіку дівчиною молодою (Мет.). Не взнать тому весни повік, хто серцем холодний (Самійл.). Будеш у мене до смерти-віку хліб-сіль уживати (Дума)]. При -це жизни - наприкінці життя, на скінчанні (на сході) віку. Не без -ца же - не довіку-ж, не доки. [Пора була молодих за стіл сажати, не доки тут стояти їм (Сл. Гр.)]. Достигнуть желаемого -ца - дійти бажаного (жаданого) кінця. Положить -нец чему - зробити (покласти, дати) кінець (край) чому, берега дати чому. [Треба рішуче цій практиці зробити кінець (Н. Рада). Цьому процесові край вже покладено (Єфр.)]. Чтобы положить -нец этим толкам - щоб покласти край цим пересудам, поговорам. Приводить, привести, доводить, довести до -ца что - доводити, довести до кінця, (до) краю що, доходити, дійти краю у чому, довершити що. [Тепер, щоб ви знали, треба краю доводити, коли й де вінчати (Шевч.). Він не вміє нічого довершити (Л. Укр.)]. Приближаться, приблизиться, приходить, прийти, подходить, подойти к -цу - доходити, дійти краю (до краю, до кінця), кінча[и]тися, (с)кінчитися, бути на скінчу (Свидн.), вийти на кінець; срвн. Приходить 1. [Третя зима його життя доходила краю (Короленко). Екзамени дійшли до краю (Крим.)]. Дело приближается к -цу - справа доходить кінця. Приходило к -цу что у кого - став (почав) вибиватися з чого хто. [От і стали ми з харчів вибиватись (Короленко)]. Пришло к -цу что - (с)кінчилося що, завершився кінець чого, в чого. [У денної бійки кінець завершився (Рудан.)]. Водка приходит к -цу (шутл.) - горілці видко денце. Расследовать, узнать дело до -ца - розслідити (розвідати, дізнати) справу до кінця (до краю), дійти кінця справи. [Не дійшли ми кінця сеї справи (Куліш)]. -нец света (мира) - кінець (кончина) світу (світові). Вот и -нец всему - от і край усьому; от і все (с)кінчилося; от і по всьому. Всему есть -нец, всё имеет свой -нец - всьому (на все) є (єсть) кінець (край). -нец слезам, заботам - кінець (край) сльозам, турботам. -нец службы - кінець служби[і]; (завершение) відслуга. Ещё не настал -нец его несчастьям - ще не настав (не прийшов) кінець його нещастю. -нец делу; дело с -цом; да и -нец - скінчено справу; та й по всій справі; та й край! та й уже! та й квит! та й конт! по цей дуб миля. -нец чему - по чому. [Вже по дощеві (Звиног.)]. -нец был бы мне, будет нам - було-б по мені, буде по нас. Пришёл кому -нец - прийшов кінець кому, прийшла на кого остан[т]ня година, (перен.) урвався бас, урвалася нитка (вудка) кому, (фам.) сів маком хто. Тут тебе и -нец (капут, аминь) - тут тобі й край, капут, амінь, рішенець, решта, (провинц.) рехт, гак, хата, ярмиз, саксаган, амба, капець, капурис, каюк. -нец - делу венец, -нец дело венчает (красит) - кінець - ділу вінець (Номис). Не смотри начала, смотри -ца - не вважай на цвіт, бо чи буде ще плід. Не хвались началом, похвались - цом - не хвались починаючи, а похвались кінчаючи. На худой -нец - в найгіршому разі. Всему бывает -нец (о терпении) - на всякий терпець буває кінець;

8) (цель) мета, ціль (-лі). На какой -нец ты это делаешь? - нащо (навіщо) ти робиш це?

* * *

1) (о направлении) скісно, навкося, нав(с)коси, нав(с)кіс, (наклонно) зукоса, похилом. [Уранці проміння сонячне іде скісно (М. Грінч.). Пускайте бо сторч, а не похилом! (Звин.)]. Солнце движется по небу -но - сонце посувається небом навскоси;

2) (непрямо) боком, стороною, (непрямым образом) посередньо. [Він не озивається, боком визнаючи може всеньку резонність цієї уваги (Корол.). Посередньо потрібен він (закон) і для всіх, хто з друкованого слова користується (Н. Рада)]. -но указал на некоторые ошибки - стороною закинув деякі помилки. -но действовал на его нервы - діяв на його нерви посередньо.

* * *

1) скі́сно

2) посере́дньо; побі́чно

3) побі́чно

1) наочно. [Наочно навчитися (Крим.)];

2) (ясно) наочно, навіч, (воочию) уявки. [Факти наочно показують залежність міста від села (Рада). Можна буде навіч показати Лаговському, кому з нас має він скласти більшу ціну (Крим.). Ліберальничала, щоб почванитися перед молодим хлопцем і уявки виявити, що вона ще молода і тілом і душею (Н.-Лев.)].

* * *

Гоголь, Микола Васильович (1809, с В. еликі Сорочинці, Полтавщина - 1852) - рос. письменник; витоки його художньої культури, зв'язки з укр. культурним середовищем, вплив на долю України зробили його невіддільним від укр. духовної історії. За соціальним станом Г. був "паном середньої руки"; сімейні зв'язки дозволяли йому одержати добру освіту в Ніжинській гімназії вищих наук, але не забезпечували належної чиновницької кар'єри. Г. відмовився від служби і педагогічної роботи, ставши з 1835 р. професійним літератором. В психологічному складі Г. сполучались риси яскраво демонстративного типу - артистизм, потреба знаходитися в центрі уваги, схильність до розіграшів та містифікацій, удавана таємничість, - з неспокоєм, самозаглибленістю і самоаналізом інтроверта, що збагачувало його художню натуру. В літературу Г. увійшов "Вечорами на хуторі біля Диканьки" (1831 - 1832), де повного мірою виявилося його глибоке проникнення в образність укр. міфології. Світ "Вечорів", забарвлений оптимізмом і радістю життя, є контрастною паралеллю до понурого буття Петербурга; в оповідках "Рудого Панька" всі ознаки карнавальності - переодягання, кожухи назворот, дотепні лайки, раблезіанська зажерливість. Образ Дніпра розростається до символу світової ріки, що поєднує "наш світ" із "тим", "нижнім", заглянути в який так само недозволено, як в очі зла. Ця тема посилюється в збірці "Миргород", де Хома Брут здійснює "шаманський політ", заглядаючи в середину вод Дніпра з "млосно-страшною насолодою" і зрештою гинучи від погляду Вія. Образ зустрічі поглядом зі світовим злом зустрічаємо і в Петербурзьких повістях ("Портрет"). Тут провідною темою стає імперська столиця; Г. створює соціологічно точні реалістичні картини і своєрідну "петербурзьку міфологію". Місто набуває рис нереального простору - антисвіту, в якому сіра безкольоровість дня-буденності не протистоїть примарності ночі. На одному полюсі - свідомість, яка ковзає по поверхні абсурду буття, майже не затримуючись на безглуздості ситуацій, на другому - самосвідомість, що набуває рис відчуження від людини її другого "Я" ("Ніс"). Тема роздвоєння і двійника звучить також в "Тарасі Бульбі" (Остап - Андрій). Двійником самого Г. став його персонаж - Хлєстаков ("Ревізор", 1836). Він заповнює собою ту соціальну форму, що наготована для нього суспільством і в яку він потрапив випадково, ставши для провінційного міста всім та сам залишився нічим. Вершина творчості Г. - "Мертві душі" (перший том). Твір названо поемою, що навіювало аналогії з Дайте: подорож Чичикова повторювала ідею оцінки людських пороків через розміщення їхніх носіїв у колах пекла. Тільки архітектоніка Дантового пекла точна, а в країні мертвих душ панує хаос ("дороги розповзалися в усі боки, мов раки, коли їх висиплють з мішка"). Образи поеми Г. - це ніби двійники нормальних і навіть позитивних людей "середнього світу", тільки спущені в "нижній світ" і тому мають карнавальні, сміхові, сюрреалістичні риси. Тема маленької людини набуває тут нового звучання: Чичиков просто "бере, як усі", але приниженість робить його прагнення вибитися "нагору" потворно сильним. Торгуючи небіжчиками, Чичиков набуває рис антихриста, оскільки смерть робить кріпаків рівними їх власникам, а Чичиков немов би вдруге їх покріпачуе. Продовження подорожі Чичикова мало привести всіх до прозріння і порятунку, але великої поеми очищення у Г. не вийшло. Через карнавальність і сміх Г. у "нижньому світі" відчував щось страшне і абсурдне. Спроби ж Г.-романтика знайти опертя для веселої сили життя у загальноприйнятій системі цінностей призводили до жалюгідних результатів. Відчуваючи, що він не виконає свого обов'язку перед людством, Г. написав твір "Вибрані місця з листування з друзями" (1847), який викликав велике обурення і в консервативних, і в ліберально-демократичних читачів. Г. готовий припустити, що Христос був не Богом, а людиною, але рівною Богу тому, що любив усіх "просто так". Захищаючи самодержавство, Г. хоче бачити функцію царя в державі саме в цій любові до підлеглих. Але вчити кожного його власній майстерності ніхто не може, бо кожен є "майстер своєї майстерності". Г. формулює ідеї, від яких відштовхувались пізніше спроби реформувати філософію рос. православ'я.

[br]

Осн. тв.: цикл повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1831 - 1832) - "Сорочинський ярмарок", "Ніч перед Різдвом" та ін.; "Тарас Бульба", "Старосвітські поміщики", "Вій" та ін.; повісті "Ніс" (1836), "Портрет" (1835), "Шинель" (1842), комедія "Ревізор" (1836), поема "Мертві душі" (1842) та ін.

МІФОЛОГІЯ - 1) Казка про міфи та міфологічну свідомість. 2) Сукупність міфів, нагромаджена різними етносами, тією чи тією архаїчною за своїм походженням культурною традицією. У давніх суспільствах та їх сучасних реліктових залишках М. має характер обов'язкового для всіх людей світоглядного нормативу, становить головний чинник їхньої соціальної поведінки. У суспільствах такого типу М. - синкретична за своїм знаковим характером (слово, музика, жест, пластичний образ) і загальним пізнавально-гносеологічним змістом (своєрідний сплав релігії, науки і мистецтва в їх найдавніших, первісних формах) сума уявлень про навколишній світ, яка поряд з фізичними трудовими зусиллями первісного колективу забезпечує його нормальну життєдіяльність. В історичному процесі ці уявлення зазнають неухильної диференціації, внаслідок якої релігія, наука, мистецтво поступово емансипуються одне від одного, створюють окремі, суверенні галузі культури, тим самим або перетворюючи міф, або навіть усуваючи його з суспільного видноколу. Саме така диференціація і сталася у Стародавній Греції класичного періоду: олімпійська М. в ній остаточно виокремилася в релігійну сферу, наука і мистецтво отримали цілком самостійне існування. Відтак і розпочалися спроби наукового та естетичного осмислення міфів. За елліністичного періоду, на поч. III ст. до н. е. у середовищі поетів і філологів, які працювали в Александрійському музеї, і виникає М. - наука про міфи, яка займається їх переповіданням, систематикою та екзегезою, вдаючись до спроби поміркованого раціоналістичного осмислення міфотворчої стихії. "Золотий вік" давньої римськ. літератури майстерно поєднав раціоналістичне та естетичне ставлення до міфу, внаслідок чого Вергілій в "Енеїді" створює на його основі римськ. державно-політичний ідеал доби імперії, Горацій - ідеалізовану картину гідного приватного життя тогочасної людини, Овідій у "Метаморфозах" - суто естетичну картину міфологічної фантазії. Тим самим у світовій літературі завершується започаткована грецьк. трагедією епоха найбільш плідної взаємодії літератури з міфом В. ідтак міф у своїй античній формі аж до поч. XX ст. стає предметом естетичного замилування або матеріалом для формальних алегоричних побудов. Поряд з тим новоєвропейський ідеал людини у поезії Гельдерліна, у філософській ліриці Ніцше та окремих представників символізму значною мірою розгортається за рахунок невичерпної внутрішньої енергії міфу. Європейське Середньовіччя, міцно тримаючи в пам'яті міф, водночас відсуває його на свою периферію на користь базових міфологем християнства і суперечливо поєднаної з ними дохристиянської, індоєвропейської за своїм походженням М., художньо перетвореної у фольклорі європейських народів. Доба Романтизму, зокрема укр., що зосереджена на пафосі національного становлення, відкриває для себе М. через її приховану присутність у всіх національних фольклорних системах В. ідтак починається її вкрай напружене художнє переосмислення (напр., творчість Гоголя, Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, по суті, відбиває всю глибинну структуру праслов'янського і навіть індоєвропейського міфу). Водночас виникають перші наукові школи, які порушують питання про об'єктивність, раціоналістичний опис і класифікацію усієї світової М. та її регіонально-національних відгалужень, питання про створення структурно-морфологічного аналізу міфу, тобто про наукову картину самого процесу виникнення і подальшого розгортання міфу. Виникають численні школи і методи у царині таких досліджень. Особливе місце тут посідає нім. наука. Романтики брати Ф. і А. Шлегелі, брати В. і Я. Гримм вивчали фольклор та наявність у ньому М., стимулювавши тим самим пізнішу появу згаданих шкіл, котрі діяли вже в добу позитивізму. У XX ст. їхня дослідницька техніка трансформувалася в системно-структурний метод (Леві-Стросс та його послідовники). Цей метод дозволив приступити до класифікації всієї світової міфологічної суми, класифікації, що її остаточні результати належать майбутньому. Особливе місце у сучасній науці про міфи посідають спроби осмислення "міфів другого покоління", витворених уже новітньою цивілізацією, але знов-таки на тлі давнього міфотворення.