навпаки

1) протиле́жний; супроти́вний; супере́чний; несприя́тливий

2) [kən'trɛərɪ] упе́ртий, сваві́льний, примхли́вий

ДВОЇСТОЇ ІСТИНИ ТЕОРІЯ, подвійна істина - вчення про поділ філософських та богословських істин, згідно з яким істинне в філософії може бути хибним в теології, і навпаки В. чення про двоїсту істину виникло в Середні віки, під час поширення філософії Аристотеля, коли виявилось, що ціла низка філософських положень Аристотеля суперечить догматам мусульманської та християнської релігій. Найбільш впливовими мислителями, які утверджували Д.і.т., були Аверроес (Ібн Руїид), Брабантський, Жандунський, Ніфо, Ок кам, Помпонацці та ін. Згідно з принципом двоїстої істини, досягнуті наукою результати мають право на існування, але лише як наділені статусом можливих імовірних істин, в той час як теологічним істинам притаманні абсолютність, очевидність та достовірність. Такий погляд на науку в межах християнського вчення про божественну всемогутність був плідним, оскільки слугував виправданню наукових занять. Найбільш докладно ця точка зору розвинута у вченні ТомиАквінського про істини віри та істини знання, згідно з яким теологічні істини мають пріоритетне значення по відношенню до наукових. Д.і.т. вступила в конфлікт з науковим знанням у період зародження наукової картини світу, зокрема геліоцентричної системи Коперника, коли наукові істини стали претендувати на онтологічний статус. Це особливо проявилось в процесах інквізиції над Бруно та Галілеєм, яка повела нещадну боротьбу з новими, науково-природничими уявленнями про картину світобудови. Поступово Д.і.т. поступається місцем поняттю наукової істини, яке, стаючи абсолютно незалежним від Істини Одкровення, перебирає на себе атрибути останньої - абсолютність, достовірність та довершеність. У новій формі Д.і.т. була відновлена Кантом, який вважав необхідним не захист науки від релігії, а, навпаки, захист релігії від науки: "я повинен був обмежити сферу знання, щоб дати місце вірі".

ДУХ - потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності. Д. характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність відтворювати себе у предметному світі (зокрема культури) та розпредмечувати цей світ через творчу особистість. Як єдність процесів творчого опредметнення та розпредметнення Д. виступає в об'єктивній та суб'єктивній формі С. уб'єктивний Д. - це інтегральне самовизначення людського "Я" як ідеального буття, "внутрішнього світу", мислячої самосвідомості. Суб'єктивний Д. визначається через зростання у суб'єкті "безконечної персони" (Гегель) як результату перенесення зовнішнього універсуму у внутрішній світ особистості. Об'єктивний Д., навпаки, є пов'язаним із зворотним процесом опредметнення внутрішніх станів, тобто виходу за межі ідеальності у предметне буття, з прагненням суб'єкта до самореалізації як окремого культурного світу. Об'єктивний Д. постає у вигляді інтерсуб'єктивного колективного досвіду усіх різновидів суб'єктоб'єктної взаємодії, яка притаманна історичному процесу формоутворення олюдненого буття. Саме таке буття і здатне до інтеріоризації у "внутрішнє буття" суб'єкта. Отже, суб'єктивний та об'єктивний Д. виступають в органічній єдності. Взаємопов'язаність об'єктивного та суб'єктивного у складі Д. проявляється, зокрема, в тому, що він маніфестується через рольові структури діяльності суб ' єкта та символічні витвори буття, що потребують індивідуальної розшифровки. В цьому відношенні Д. виступає трансформаційним процесом взаємопереходів суб'єктивного та об'єктивного, універсального та індивідуального, формоутворення та змістонаповнення. До атрибутів Д. належать: 1) активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; 2) безконечність, тобто здатність до трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонів; здатність, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб'єкта; 3) свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; 4) абсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела усіх форм перетворення існуючого; 5) самосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу. Як філософська категорія Д. є наскрізною проблемою усієї історії філософії. У Платона, який уперше розгорнув цю проблему в систематичній формі, Д. це "світова душа", котра, будучи дотичною до істини та вічних ідей (ейдосів), об'єднує через гармонію і красу життєвий статус розуму та тілесність речей, виступає принципом саморуху. В давньогрецьк. філософії Д. трактувався не як надприродна сутність, а у складі буття і визначався чи то як "пневма" (життєва сила, або, навіть, "тонка" матерія на зразок повітря), чи як "нус" (інтелектуальне начало). Так, у ' стоїків Д. водночас і тілесний початок, і мудрість, здатність жити відповідно до Логосу світу. Тільки з Плотина починається спіритуалізація Д., яка набуває чіткого виразу у Філона Александрійського, котрий ототожнював Д. з Логосом, Софією, духовним життям. У християнстві Д. розглядався як третя іпостась Трійці ("Святий Дух"), що втілює творчу, породжуючу силу Бога-Отця і Бога-Сина. Земним місцеперебуванням цього Д. є церква та душі праведників В. ідповідним чином патристика (Августин Блаженний) та томізм (Тома Аквінськиїї) перетлумачують тезу Аристотеля про Д. як вищий інтелектуальний регістр душі. В Україні, яків інших європейських країнах, релігійне розуміння Д. розвивалось у руслі християнської антропології (Могила, Прокопович, Яворський, Туптало, Кониський та ін.). Д. розглядався як істина душі та вища цінність. Сковорода пов'язує його з "внутрішньою людиною", що має богоподібну природу, та особливим, "третім" символічним світом біблійних архетипів вічності, краси, абсолюту. Масштабне вчення про Д. втілене у системі Гегеля Д. ля нього Д. - це світовий розум, котрий в своєму діалектичному розвитку за принципом тріади (теза, антитеза, синтеза) проходить фази чистих логічних сутностей, природи (як свого інобуття) та історії і усвідомлює себе як абсолют (абсолютну ідею чи абсолютне знання). В цьому розвитку Д. визначається як "для-себе-буття" чи свобода. Вчення про Д. розвивалось Марксом. Ідучи за Гегелем, він співставляє Д. та працю як дві діалектично пов'язані протилежності, в яких праця виступає як позитивна діяльність, що оречевлюється в її результатах, а Д. - як сила негації. Останнє означає у гегелівській традиції те, що "Я" принципово не згасає в жодному результаті, а використовує його як поштовх до подальшого розвитку, тобто предметне буття є для Д. стартовою підставою, передумовою руху. Отже, "первинність" буття є тут позитивно діалектичним моментом творчої негації Д. Розуміння Д. як вільної, творчої сили, що не оречевлюється, а лише символізується у бутті, розвинуте в XX ст Б. ердяєвим. Він визначає Д. як творчість, що є подоланням небуття та втіленням свободи. В такій якості Д. виступає як смисл буття суб'єкта, що розкривається в особистісному існуванні людини. Д., за Бердяєвим, є поєднанням божественної природи з людиною. Аксіологічна позиція в розумінні Д. як найвищої цінності, що розкривається в історичному бутті, відстоювалась Дильтеєм та Віндельбандом. Проти віталістичного тлумачення Д. як інтелектуально паразитичного породження життєвого процесу, котре сковує душу (Клагес, Лессинг, Фробеніус) виступали Гартман, Шелер, Ясперс, для яких Д. маніфестує сходження суб'єкта через символ до вищих щаблів адекватного існування людини О. соблива, але соціально важлива лінія в аналізі Д. була пов'язана з проблемою духовних передумов національного життя. Історично тема національного Д. найбільш виразно формулюється Гердером, який вбачав в ньому носія базисних культурних форм нації та її мовної свідомості. Надалі проблема національного Д. розвивалась в зв'язку з філософією мови (Гумбольдт), філософією історії (Фіхте) та філософією культури (Шпенглер). В Україні проблема національного Д. розроблялась кирило-мефодіївцями (Костомаров, Куліш, Білозерський) під кутом зору народної свідомості, православ'я, укр. ідеї в контексті слов'янської культури. У складі питань державотворення аналіз національного Д. здійснювався в працях Донцова та Липинського. В культурно-історичному аспекті проблема національного Д. досліджувалась Чижевським. В сучасній літературі під поняттям національного Д. мається на увазі інтегральне виявлення духовних ресурсів ствердження нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Отже, проблема Д. виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі.

МАТЕРІАЛІЗМ ( від лат. materialis - речовинний) - філософське вчення, згідно з яким матерія первинна, а свідомість, дух - вторинні. Дане співвідношення має насамперед просторовий і часовий зміст: свідомість притаманна не всій матерії, а лише окремим її утворенням; спочатку існує матерія, а потім в ній виникає дана властивість. З її появою принцип М. змінюється і доповнюється новим: матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них; матерія існує незалежно від нашої свідомості. Але коли матерія незалежна від свідомості, то і, навпаки, свідомість незалежна від матерії, і замість монізму виходить дуалізм. Тому потрібне уточнення, яке є у Дицгена: людський орган пізнання - це частка природи, що відображає інші частки природи. М. полягає у тому, що останні, які не мають у собі свідомості, виникають раніше і існують незалежно від людини - носія пізнання Д. ане відношення знову змінюється, якщо йдеться про суспільство, де незалежно від свідомості одних існують свідомості інших людей. Історичне, суспільне буття - це діяльність, а вона визначається структурою: мета - засіб - результат, перша вихідна ланка якої має ідеальний чи духовний характер. Суспільне буття опосередковане свідомістю. Тому історичний матеріал вимагає заглиблення в такі шари людської істоти, які не залежать від свідомості, а передують їй і визначають її. їх складає тілесна природа людини, її фізичні, матеріальні потреби, які не можна задовольнити без допомоги свідомості, але які від неї не залежать, їй передують, - потреби в засобах життя (їжі, одязі, житлі і т.п.). Зазначена структура діяльності стає такою: матеріальні потреби - цілі - засоби - результати. Подібні потреби існують завжди, випливають з людини як природної істоти, природа постачає також в кінцевому підсумку і матеріал для знарядь та продуктів праці. В цьому і полягає істина матеріалістичного розуміння історії Ч. им менше розвинуте суспільство, тим більшою мірою залежить воно від матеріальних потреб і компонентів життя і навпаки. Коли пізнання і діяльність набувають планетарного характеру, стають сумірними з геологічними силами землі, матеріальне і духовне стають рівноправними факторами, втрачають свою абсолютність. Це відбувається в тій реальності, яка носить назву феномена ноосфери (сфери розуму). М. з відношенням "первинності - вторинності" зберігає своє значення на периферії ноосфери, в тих межах, де перероблена дійсність стикається з дійсністю неосвоєною - як в оточенні людства, так і в ньому самому.

1) ( сполучення) and

2) ( хоч) не перекладається

3) ( також) too, also; ( при запереченні) either

4)

1) ( навіть) even

2) that is what; where; who

(NPV)

фін., бухг. чиста теперішня вартість; чиста дисконтована вартість; чиста сучасна вартість; чиста поточна вартість

поточна вартість (present value) передбачуваних грошових потоків (cash flow), зменшена на суму початкової інвестиції (initial outlay); обчислюється за формулою:

NPV = PV - I,

де PV — поточна вартість, I — початкова інвестиція; ♦ за показником чистої поточної вартості оцінюється доцільність інвестиційного проекту; якщо поточна вартість майбутніх грошових потоків перевищує початкову вартість проекту (project), тобто чиста поточна вартість має додатне значення, то підприємство схвалює такий проект, бо матиме користь з його реалізації; і навпаки, якщо чиста поточна вартість має від'ємне значення, тобто поточна вартість нижча за вартість початкової інвестиції, то підприємство відхиляє такий проект, бо розрахунки вказують на неприбутковість проекту

═════════■═════════

negative net present value від'ємна чиста поточна вартість; positive net present value додатна чиста поточна вартість

═════════□═════════

to calculate the net present value підраховувати/підрахувати чисту поточну вартість; to determine the net present value визначати/визначити чисту поточну вартість; to estimate the net present value приблизно підраховувати/підрахувати чисту поточну вартість

net present value:: economic value; net present value ‡ capital budgeting methods (384)

▹▹ discounted cash flow

▹▹ internal rate of return

* * *

скор. NPV

eng: fundament analyses

deu: fundamentale Aktienanalyse f

набір аналітичних прийомів і методів, які використовуються при оцінці доцільності інвестиційних вкладень у ті чи інші акції (інші види корпоративних прав) і базуються на дослідженні ряду кількісних та якісних чинників, які характеризують фінансово-господарську діяльність емітента; ринковий курс акцій визначається їх внутрішньою вартістю. Якщо ця вартість є вищою за ринкову ціну, то курс акцій є заниженим, а отже, в них можна вкладати кошти; навпаки, якщо внутрішня вартість акцій є нижчою за ринкову, то їх курс є завищеним, а отже, інвестиції в такі корпоративні права робити не слід.

1. adv

1) навкруги, довкола, навколо, кругом, скрізь; в різних місцях

2) неподалік, поблизу, недалеко

3) приблизно, близько, майже

4) у зворотному напрямі

5) заст. в окружності

2. prep

1) про

2) навколо, поблизу

3) по

4) близько (про час)

5) через, за, з приводу, у зв'язку з

6) при, з

3. v мор.

змінювати курс; повертати

* * *

1) знаходження у різних місцях усюди, скрізь, у різних місцях

2) рух у різних напрямках по якій-небудь обмеженій території (по кімнаті, місту, країні) назад, вперед, туди е сюди; передається дієслівними префіксами

3) приблизність біля, приблизно, майже; без малого

4) готовність зробити яку-небудь дію (з наступним інфінітивом)

1) навколо, навкруги; неподалік, поблизу, біля

2) туди е сюди, по

3) про, відносно, щодо

4) при, з; в

5) у сполученнях

adv (тж backward)

1) назад

2) у зворотному напрямі

3) навпаки

* * *

1. n

щось протилежне

2. adv

навпаки

3. prep

проти

* * *

1) якщо (з дієсловом у дійсному способі)

2) якби, коли б, якщо б (з дієсловом у Subjunctive Mood)

3) якщо, коли, у разі

4) чи (у непрямому запитанні)

5) навіть якщо, хоч, хай

* * *

1) вводить умовні підрядні речення реальної умови якщо; не відповідної або суперечливої дійсності умови якщо (б); які містять положення, з якого виходить неминучий висновок якщо, раз

2) вводить допустові підрядні речення (часто even if) навіть якщо, хоча, нехай

3) вводить непряме питання або додаткове підрядне речення

4) вводить речення (часто окличн), які виражають бажання (часто if only) якби; хоча б, тільки б; подив, обурення (звичайно з дiєcл. у заперечній форм)

5) у сполученнях з числівниками цілих, добрих, принаймні

6) у сполученнях

1. n

1) ліва сторона, лівий бік

2) військ. лівий фланг

3) (the L.) (вжив. як pl) збірн., пол. ліві

4) спорт. удар лівою рукою; ліва рука (у боксі)

5) ліва рукавичка; лівий черевик тощо

2. adj

лівий

3. adv

ліворуч, наліво; зліва

4. past і p.p. від leave

* * *

1) ліва сторона

2) вiйcьк. лівий фланг

3) ( the Left) ліві

4) удар лівою рукою, ліва рука ( бокс)

5) ліва рукавичка, лівий черевик

1) лівий

2) ( часто Left) лівий

1. n

протилежність

2. adj

1) розташований навпроти (на протилежному боці); протилежний

2) зворотний, протилежний

3) протилежний за характером (за властивостями, за природою)

4) що перебуває у подібному становищі

3. adv

навпроти, проти

4. prep

проти, навпроти (когось, чогось)

* * *

1) протилежність

2) лiнгв. антонім, слово з протилежним значенням

1) який знаходиться навпроти; протилежний

2) протилежний, зворотний

3) протилежний за характером, розташуванням, властивостями, природою

4) мaт. протилежний

1. n

1) (the reverse) протилежне; протилежність; зворотне

2) зворотний бік (медалі тощо)

3) поворот у протилежний бік (у танці)

4) поразка, провал

5) зрадливість, мінливість (долі)

6) зміна (на гірше)

7) задній (зворотний) хід

8) тех. реверс

9) тех. реверсування

10) ел. перемикання

11) тил

2. adj

1) зворотний; протилежний; перевернутий

2) спрямований у зворотний (протилежний) бік

3) розташований ззаду

4) військ. тильний

3. adv

протилежним чином

4. v

1) міняти на протилежний; повністю змінювати

2) перевертати; вивертати; перекидати; переставляти

3) повертати назад

4) дати задній хід

5) обертатися у протилежному напрямі

6) юр. відміняти, анулювати, скасовувати

* * *

1) зворотне, протилежне, обернене ( чому-небудь); протилежність

2) зворотна сторона (медалі, монети); реверс; зворотний бік аркуша; протилежна сторона ( гори)

3) поворот у протилежну сторону ( у танці)

4) поразка, провал; невдача

5) тex. реверс; реверсування

6) eл. переполюсування, зміна полярності

1) зворотний; протилежний; обернений; перевернутий

2) розташований ззаду

3) вiйcьк. тильний

1) міняти ( на протилежний); повністю змінювати

2) перевертати, вивертати; переставляти; перекидати

3) повертати назад; давати зворотний хід ( двигуну), реверсувати; давати задній хід

4) обертатися в протилежному напрямку; танцювати, вальсувати, кружляючись у ліву сторону

5) юp. скасовувати, анулювати

6) eл. переполюсовувати, міняти полярність