гуд

см. Гудение.

* * *

деркотіти, дзижчати, дзизкати, дзинчати, бреніти, сюрчати, брумчати, густи (гуде); (о веретене, сверчке, кузнечике) сюрчати, хурчати. [Мухи деркотять. Золоті бджоли бреніли в золотому сонячному промінні (Грінч.). Комар у вухо бренить (гуде) (Чуб.). Всі мухи тихо сиділи, лишень одна брумчала. Коники сюрчали в траві. Хрущі літали й гули. Комарик молодий своє дзинчить (Гліб.). Оса дзинькає]. Полететь жужжа - побреніти. [Бджілка побреніла до вулика]. Жужжать в уши кому - туркати в вуха кому, натуркувати кому щось. [Це ви їм усяку погань натуркуєте, до лукавности призводите! (Крим.)].

* * *

1) дзижча́ти; зумкоті́ти, -кочу́, -коти́ш; ( с гудением) гуді́ти, густи́ (гуду́, гуде́ш); (преим. о насекомых) дзинча́ти, дзвинча́ти, дзиґоті́ти, -ґоти́ть, дзикоті́ти, -коти́ть; ( звонко) брині́ти, -нить; (о веретене, прялке, осколках) хурча́ти, фурча́ти, фу́ркати, фуркота́ти, -ко́че, фуркоті́ти, -коти́ть, сюрча́ти, сю́ркати

2) (твердить что-л.) ту́ркати, турча́ти, усилит. туркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, туркоті́ти, -кочу́, -коти́ш

1) дзвоніння, дзвонення, дзвін (р. дзвону). Звон колоколов - гра дзвонів; дзвони. Слышно звон колоколов (колокольный) - чути дзвони. Звон в один колокол - бамкання, бовкання. Звон колокольчика - дзеленькання, калатання. Под звон колоколов - під гудіння дзвонів, під дзвони. Красный звон - урочисте дзвоніння, видзвонювання. Слышит звон, да не знает, откуда (где) он - чує як дзвониться, та не знає, в якій церкві (Приказка);

2) (звяканье) дзенькіт (-коту), брязк (-ку), брязкіт (-коту). Звон бокалов - дзенькіт келіхів. Звон металла (о золоте) - золотий брязкіт;

3) (в ушах) дзвеніння, бриніння;

4) (по умершему) подзвін (-вону), подзвіння, дзвін по душі. Без звона колоколов - бездзвінно, без подзвіння. [Його поховано бездзвінно];

5) (трещ. насекомых) цвірчання.

* * *

1) дзвін, род. п. дзво́ну; диал. звін, род. п. зво́ну; (звучание, гудение) дзвені́ння; (о стекле, металле, звонке) дзе́нькіт, -коту, дзе́нькання, дзве́нькіт, -коту, дзеле́нькання, дзенькоті́ння, дзеленча́ння, бря́зкіт, -коту, бря́зкання, бряжча́ння, дзеньк, -у, брязк, -у

2) ( удары в колокол) дзвін; ( о процессе) дзвоні́ння, калата́ння [дзво́на]; ( в большой колокол) бо́вкання, бе́вкання

3) (перен.: сплетни) погові́р, -во́ру; мн. пере́суди, -дів и пересу́ди

I. До -зя см. Донельзя.

II. 1) глаг. нрч. - а) (невозможно) не можна, не сила, не вільно, ніяк, (зап.) годі, (диал.) нільга. [Скільки я осів поламав, то й полічити не можна (Н.-Лев.). Не сила забути (Грінч.). За людським гудінням, однаково їх не сила було-б чути (Крим.). Люблю, люблю дівчиноньку, та не вільно взяти (Пісня). Потішити-б її, попестити, та ніяк увійти (Коцюб.). Для їх усе дарма і годі їх спинити (Вороний). Є речі, що годі їх обминути мовчки (Павлик). Одно я серце маю, - нільга ним ділитися (Макар.). Ні так, ні сяк нільга обернутися (Куліш)]. -зя ли вам замолвить за меня словцо? - чи не можна-б вам (чи не могли-б ви) закинути за мене слівце? -зя упросить кого - не можа упросити кого, (диал.) немає впросу в кого. [У неї немає впросу (Федьк.)]. Здесь одному -зя управиться - тут самому не можна (не сила) впоратися, тут сам один не впораєшся. Как -зя лучше, хуже, более - як-найкраще, як- найгірше, як-найбільше, як(о)-мога краще, гірше, більше. [Цензурна практика довела це як- найкраще (Гр. Думка)]. Никак, никоим образом -зя - ніяк (отнюдь не: аж ніяк) не можна, ніякою силою не можна, (ні) жадною мірою не можна, ані способу. [Просили мене до себе, так мені ніяк не можна, поспішаюся дуже (М. Вовч.). Дозволити цього аж ніяк не можна (Київ). Ні жадною мірою не можна, - баба дуже завзята (Квітка). Ані способу разом поскладати (Рудан.)]. Против этого -зя ничего сказать - проти цього не можна (годі) щось сказати. Сказать -зя - не можна сказати, сказати не можна, не сказати. [Не сказати, щоб він цурався жіночого товариства (Грінч.)]. Этого -зя сделать - цього не можна (не сила) зробити. Этой беды -зя исправить - цього лиха не направити (не можна, не сила или годі направити); б) (запрещено) не вільно, не можна, заборонено. [Увійти в містечко не вільно було козакові, як не покаже білета від сотника (Куліш). По пасіці бігати не вільно, - дідусь не велять (Грінч.)]. Здесь -зя курить, плевать, ходить - тут палити (курити) плювати, ходити не вільно (не можна). [«Не кури!» - «А хіба не вільно?» (Грінч.)]. Мало ли что можно бы, да -зя - чого-б не схотілось, тав не можна. Чего -зя, того не можно - чого не вільно, того й не можна. Чего -зя, того и хочется - чого не вільно (що заборонено), того й кортить;

2) (в качестве междом.: не сметь! дудки!) зась! засі!, (диал.) заськи! (а)дзуськи! [Очима їж, а руками зась! (Номис). Що панові можна, то дякові зась (Номис). Горілка не дівка, а козакові зась (Млр. лит. сб.). Заськи до моєї запаски (Харк.)].

* * *

1) не мо́жна, ні́як, нема́є (нема́) як; го́ді; диал. неві́льно

2) ( запрещено) не мо́жна

безупинний, невпинний, безнастанний, ненастанний, безустанний, безперестанний, (немолчный) неу[в]гавний, безугавний, невгавущий, (всегдашний) повсякчасний, завсідній, разуразний; срв. Безостановочный. [Безупинне шукання людини (Крим.). У безупинній боротьбі (Пр. Правда). Гудіння робилося рівним, безупинним (Корол.). Я всю силу, що мав я і маю, на роботу невпинную клав (Грінч.). А надворі, неначе потоп, - дощ невпинний (Л. Укр.). Безнастанний біль (Київ). Ненастанні розмови (Франко). Ненастанний рух людей (Павлик). Безустанна війна (Куліш). Він аж зблід від безустанного зворушення (Коцюб.). Серед неугавної роботи (Грінч.). То до неба посилає гімни степ свої нічні - гармонійні, безугавні, невимовно чарівні (Чернявськ.). Тоді напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща (М. Вовч.). Україна колотиться невгавущим колотом бунту (Куліш). Повсякчасне горе (Крим.)].

* * *

опорока, заплямлювання, ганьбування, гудіння, ґанджування.

* * *

1) за[о]судження, засуд (-ду), осуд, осуда (ж. р.). Условное -ние - умовний засуд. Не подлежащий -нию (неосудимый) - неосудний. [Голод злодія неосудним робить];

2) осуд, осуда, осудок (-дка), пересуда, судня, гудіння, гудьба, огуда, догана, нагана. Достойный -ния (порицания) - вартий догани.

* * *

1) ( судебное) засу́дження, осу́дження, засу́джування, осу́джування

2) ( порицание) осу́дження, о́суд, -у, засу́дження, осу́джування, засу́джування; ( хула) огу́да

ганьба, гудьба, гудіння, догана, гана, нагана, пригана, огуда, загуда, осуда и осуд, гани[е]ба, ганетьба. [Де немає сварки, де немає лайки, де немає догани людської (Мирн.). Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного (Номис). Було куди ні підуть мої дочки, ніколи ганиби не чути (Г. Барв.)]. Высказывать, выражать -ние - висловлювати (висловити), робити (зробити) догану кому, ганьбу давати (дати) кому, гудити, погудити кого. [Я парубку ганьби не даю (М. Вовч.). Його покликано до куратора і зроблено йому догану за те, що ширить небажані урядові думки (Грінч.). Сестру похвалять, мене погудять (Гол.)]. Подвергнуться -нию - підпасти під догану.

* * *

ганіння, гудіння, ганьблення, ганьбування, ґанджування и т. д.; срв. Порочить.

* * *

прогудіти, прогусти, прогучати, (о пламени) прогуготіти (-гочу, -готиш) и прогуготати (-гочу, -гочеш), (о воде) проревти. [Загули величні співи, прогули та й змовкли знов (Самійл.). Прогуло прокляте лихо та й заснуло (Шевч.)]. -гудеть уши - см. Прожужать (уши).

* * *

1) прогуді́ти, прогусти́; ( о пламени) прогуготі́ти; ( глухо) простугоні́ти

2) ( гудеть в течение определённого времени) гуді́ти [ці́лу годи́ну], прогуді́ти

протягом, з протягом, протяжливо, протягло, протяжно, витягом, витяжно, тягуче, спроволока, (з) проволоком, прокволом, прокволисто, повагом, срв. Медленно. [Надворі хтось гудів протяжливо й сердито (Корол.). Ялини шепчуться протягло й лунко (Корол.). Вимовляв слова з протягом (Н.-Лев.). Оцю пісню у нас протягом співають (Харк.). Він говорив спроволока (Зміїв.). Розпочав «Чумака» голосно та витяжно (Н.-Лев.). Стали по душі дзвонити во всі дзвони, та повагом, та жалібно (ЗОЮР. II)].

* * *

гудильщик гудець (р. гудця), гудій.

грати на трьохструнну скрипку, гудіти, густи.

грання на трьохструнну скрипку, гудіння.