греки

1. n

1) грек; гречанка

2) грецька мова

3) шулер, шахрай

2. adj

грецький

* * *

1) грек; грекиня

2) грецька мова

1. n

1) (the Ancients) pl стародавні народи; античні письменники

2) старий, старик; старійшина; патріарх

3) прапор, знамено

4) прапороносець

5) прапорщик

2. adj

1) античний; давній

2) стародавній; старовинний

3) старий; старезний; укритий сивиною

4) колишній, минулий

5) старомодний

* * *

1) людина античного світу, особл. стародавній грек, древній римлянин; ( the ancients) pl народи античного світу, особл. греки е римляни

2) pl ( the ancients) письменники, мислителі е художники античності, особл. Греції е Риму

3) старий, старик, старець

4) древня монета

1) античний, древній

2) древній; стародавній

3) старий; патріархальний; поважний, укритий сивиною; навчений досвідом

4) старомодний; який давно вийшов з моди; старовинний

1) прапор; знамено

2) прапороносець

3) поручик

мовний зворот (вислів), ідіома

* * *

1) людина античного світу, особл. стародавній грек, древній римлянин; ( the ancients) pl народи античного світу, особл. греки е римляни

2) pl ( the ancients) письменники, мислителі е художники античності, особл. Греції е Риму

3) старий, старик, старець

4) древня монета

1) античний, древній

2) древній; стародавній

3) старий; патріархальний; поважний, укритий сивиною; навчений досвідом

4) старомодний; який давно вийшов з моди; старовинний

1) прапор; знамено

2) прапороносець

3) поручик

1) грек; грекиня

2) грецька мова

грекиня.

* * *

1) спадкоємець (-мця), спадкоємця (-ці, м. р.). [Батьками цивілізації в Европі були давні греки, а спадкоємцями стали усі християнські народи (Доман.). Діти, внуки, небожата - все-ж то адепти, одноідейні спадкоємці Кониськ.)]. Законный -ник - правний (законний) спадкоємець. Прямой -ник - безпосередній (по крови: кревний) спадкоємець;

2) (преемник) наступник. [Країна вся боялась, що вона (королева) умерти може без кревного наступника (Грінч.)]. -ник престола - наступник на престолі (на троні, на царстві); срв. Престолонаследник.

* * *

1) спадкоє́мець, -мця; наслі́дник; ( преемник) насту́пник

2) ( престола) наслі́дник, насту́пник

переважно, (большею частью) здебільшого, здебільша, побільше, більше того що. [Щось там читала переважно белетристику (Грінч.). Навіть греки здебільша розмовляли між собою по-турецьки (Крим.)].

* * *

и Приподымать приподнять підводити, підвести, підіймати, (реже) піднимати, під(ій)няти (трохи), (во множ.) попідводити, попідіймати (трохи) кого, що; (повышать) підносити, піднести, (во множ.) попідносити що. [«Підведіть мене», - промовив хворий (Грінч.). Свобода тут підносить кожні груди, і радісно палають кожні очі (Франко)]. -нять голову, головы - підвести голову, попідводити голови. [Всі матушки попідводили голови (Н.-Лев.)]. -ними ребёнка (вверх) - підійми дитину (вгору). -нять гирю - підняти трохи вагу (важок). -нять занавес - підняти (трохи) завісу. -нять рычагом - підважувати, підважити що. -нять место под дом, плотину и т. п. - підняти (трохи), підвищити, піднести місце під будинок, підсипати греблю и т. д. Срв. Поднимать. Приподнятый - підведений, піднятий; піднесений; (рычагом) підважений. -тый тон - піднятий, піднесений тон. В -том тоне - звисока. [Силкувались писати так, як писали тоді греки - звисока, пишними словами (Єфр.)]. -тое настроение - піднесений настрій. -тый нос - задертий ніс.

* * *

несов.; сов. - приподн`ять

1) [тро́хи] підніма́ти, [тро́хи] підня́ти и попідніма́ти, [тро́хи] підійма́ти, [тро́хи] підійня́ти и попідійма́ти; (голову, глаза) підво́дити, підвести́ и попідво́дити

2) (перен.: повышать) [тро́хи] підно́сити, [тро́хи] піднести

1. допустова спол. енкл. хоч, хоча, нехай Г-К; грек ӧзӱмӱз ама, грек тиль дӱгӱль бизим тилимиз хоча самі ми греки, але грецька мова не є нашою мовою СБ; тили бар ама, лафетмей коп хоча язик у ньогоє, але він багато не балакає П; сен ӧльдӱрдӱң ама, сен ӧльдӱрдӱң йарамаз кишини хоч ти й убив, але вбив негідника СМ; кӱльсӱн кӱльмесиннер ама, мен тойунҗасы ойнадым нехай собі сміються чи ні, але я натанцювався досхочу Б; айахташ ама, доғмуш дӱгӱль хоч і товариш, але не родич У; олар бир бирне беңзийлер ама, бир дӱгӱль хоча вони й подібні один до одного, але це не те саме У; чох билир эдим мен ама, энди йох хоча я знав був багато, але тепер ні У; доғру ама, т'им айтты буну саа? це таки правда, але хто тобі це сказав? СГ; олар мени аннай ама, лафетмеэ оламайляр хоча мене вони розуміють, але говорити не вміють М.

2. посил. енкл. все-таки, однак; Илюшака масал билий ама? а все-таки дядько Iлля знає казки? СБ; халған ама атсыз энди він лишився все-таки без коня Б; не хадар да бой тӱркӱ билий эдим ама а все ж таки скільки ліричних пісень я знала СК; салыхнен вар, оғлум, ама, — дэди консул, — мейдана чых, сӧле бир хач җоғап тӱркӱ бувай здоров і йди собі, синку, однак,— сказав консул,— вийди на майдан, заспівай кілька пісень СК.

3. прот. спол. але, однак, проте; о гӱзель киши, ама ону йаманлай він хороша людина, але йоло ганьблять СМ; Т'ӧр оғлуға сорайляр, ама олар бильмейлер онун дэрменҗи олғаны вони запитують у самого Тьороглу, але не знають, що мельник — він Б; мен сенин доғру анан, ама чаре йох маа да шанма я твоя рідна матір, але й мені не можна довіряти Г; сиз раатлан, ама йухламаң ви спочивайте, однак не спіть Г; ахыл д'елий, ама д'еч д'елий розум приходить, але запізно СГ; кичкене эт'ен оса да, ама хуватлы эт'ен хоча він був і малий віком, але дуже сильним СГ.

4. присл., вставне слово втім, однак, одначе, проте, тим не менше; ама, колхоз чыхты башна а втім, з'явилися на їхню голову колгоспи СК; да ама биль але, тим не менше, знай СМ; йа ама т'им олаҗах мында оса — хартын оғлу Йыбран а втім, якщо хтось і може тут опинитися, то лиш Їбран, син старого Г.

ритмічне слово СЛ; ах, ама-ама, шет'ерим, ама ах, оййой, мая солодка, ой СЛ; пор. аман.

урум; грек; урум алхы, мына бу — греклик урумський народ — це оці греки СБ; урум алхы Эст'и Хырыма отруй уруми живуть у Старому Криму М; урум кӧйлери урумські села СЛ, СК; урум ойуну урумський танець СК; урум падшасы грецький цар СГ; урум тили урумська мова Б; урум тиль блен ӧгреннавчатися урумською мовою СМ; урум тӱркӱ урумська пісня Б; урум халхы народ урумів У; урум эльли який походить із краю урумів або з Греції СБ; пор. рум.

(-ғу) уруми, греки, урумське населення, місцевість, населена урумами, греками СЛ,К; урумнух падшаы грецький цар СГ; мен варайым, бизим урумнухтан саа бир хыз тапайым піду, знайду тобі дівчину з-серед наших урумів СГ.

ЕТНОС, етнічність - спільнота, в якій люди об'єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності - мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. (див. етнокультура). Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Так, вірі у кровну спорідненість рідко коли відповідають реальні обставини, як правило, ці обставини є уявними. Поняття "Е." поєднує в собі об'єктивний складник - культурну спільність із суб'єктивним - етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість - це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільноти як чогось відмінного від інших спільнот. Вона, отже, містить у собі, по-перше, елемент протиставлення іншим спільнотам (ми - вони, свої - чужі) і, по-друге, хоча б деяке уявлення про основу своєї єдності. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи - антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово "Е." грецьк. походження - у найдавніших своїх застосуваннях (напр., у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин (напр., рої комах або пташині зграї). З певного часу словом "Е." греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом "Е." стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. populus (народ), або ж слово "нація" (див. нація). Хоча у формуванні європейських націй етнічний чинник відігравав важливу роль, це упродовж тривалого часу залишалося поза увагою (бо націю розуміли передусім як політичне утворення). Оскільки слово "Е." несло в собі занижені чи негативні смислові відтінки, то на Заході (особливо в англомовних країнах) його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Сучасний англ. дослідник Сміт виокремлює такі найважливіші ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам'ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв'язок із конкретним "рідним краєм"; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути (і чим більше цих атрибутів властиві населенню), тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації - особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право. Термін "етнічність" в сучасній філософії та етнології застосовують на означення абстрактного поняття, з допомогою якого мислять дещо найсуттєвіше і необхідно наявне в будь-якому Е.

МОЖЛИВІСТЬ і ДІЙСНІСТЬ - категорії, які характеризують актуальну даність буття у єдності з перспективами зміни його форм існування, а також сам процес цих змін. Дійсність - це реалізована можливість, у широкому розумінні - сукупність усіх реалізованих можливостей. Вона постає як закономірне здійснення сутності, а тому виступає як необхідність, форма якої, однак, не є фатальною. Можливість - це сукупність реальних умов і тенденцій, які за певних детермінуючих дій здатні породити відповідну їм дійсність. У давньогрецьк. філософії елеати та мегарці заперечували реальність можливого, вважаючи єдино можливим лише дійсне. Парменід вважав буття тотожним дійсності, оскільки "лише буття є, а небуття немає". У той же час стародавні греки використовували багатозначне поняття "ще-небуття" (ме он), котрим, фактично, вводили ідею можливості. Суперечливим меонічним статусом наділяли, зокрема, матерію Аристотель іАвгустин. Специфічний характер можливості відбиває поняття "вже-не-буття", що його у XX ст. застосовує Гайдеггер. Представники механістичного матеріалізму XVII - XVIII ст. абсолютизували дійсність, ототожнюючи її із всезагальною механічною необхідністю, а можливість - з випадковістю. Міркування Ляйбніца про можливі світи, хоч і привели до згортання пізнавальних варіацій на користь "найкращого із світів", вплинули на розробку логіки. У XX ст. вагомі здобутки у цьому напрямі пов'язані з іменами Рассела, Хінтики, Крипке. Аналіз питання еволюцій можливого і дійсного виводить на низку проблем, пов'язаних із розвитком, становленням, деградацією, оновленням, самоорганізацією, актуалізацією тощо. Це дозволяє розрізняти абстрактні (формальні) можливості - такі, що можуть перетворитися у дійсність, але не мають усіх необхідних для цього умов, і конкретні (реальні) - які мають об'єктивні умови для безпосереднього втілення у дійсність. Аристотель пов'язував питання переходу можливості у дійсність з рухом від потенції до акту (див. акт і потенція). У формальній логіці поняття М. і Д. застосовуються як засадничі в теорії модальності.