Дозрҍваю

кого в чём підозрівати (книжн. слово) кого в чому, підозрювати, підозряти, приздрівати, приздріти, заздрівати, підзорити, зазорити, кмі[е]тувати на кого, думати, думку мати на кого, призру (підозру, підзор) мати на кого, покладати гріх на кого, (напрасно) грішити, гріхувати на кого. [Почав підозрівати, чи не закохався він (Крим.). Підозріваю, що вона була й ненькою (Л. Укр.). Вона й сама не підозрівала (Франко). Ти не без розсудку підозрівав мене (Куліш). Ви на кого кмітуєте (що вкрав)? (Лубен.)]. И не -зревать - і гадки не мати. Я -ваю, ты -ваешь, вы -ваете кого (кроме: я підозріваю, маю підозру и т. д.) - моя підозра (мій підзор), твоя підозра, ваша підозра на кого в чому.

* * *

1) (кого-что в чём; о чём) підозріва́ти, підо́зрювати (кого-що в чому; про що); ( иметь подозрение) ма́ти підо́зру (підозріння) (на кого)

2) ( предполагать) гада́ти, ма́ти підо́зру

1) (возбуждающий подозрения) підозренний, непевний (непевен), підзо[і ]рний, підозрілий, заздрінний. [Він чолов'яга підозренний, треба за їм наглядати (Звин.). Щось мені той чоловік непевен (М. Вовч.). Щось непевне. На вулицях якийсь непевний рух (Коцюб.)];

2) (склонный к подозрениям) підзо[і]рливий, підозріливий, зазорливий, зазорний, запозирливий (Васильч.). [З мене людина підзорлива: усіх підозріваю, нікому не вірю (Крим.)].

* * *

1) ( вызывающий подозрение) підозрілий; ( ненадёжный) непе́вний; ( тип) підозрі́лий (те́мний) тип

2) (имеющий подозрение, склонный к подозрению) підозрі́ливий; ( недоверчивый) недові́рливий