ІНТУЇЦІЯ

ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюся) - здатність безпосереднього осягнення істини без обґрунтування за допомогою доказу і без усвідомлення шляхів та умов цього осягнення; процес безпосереднього отримання знання шляхом цілісного охоплення проблемної ситуації без дискурсивного виведення і доказу. В історії філософії поняття І., розкриваючи безпосередній контакт свідомості з буттям, мало різний зміст - від інтелектуальної І. (як форми безпосереднього споглядання істини розумом) та містичної до емоційної та чуттєвої. Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів чуттєвих речей) є різновидом безпосереднього знання, що приходить як несподіване надчуттєве осяяння. Плотін, описуючи стан самоспоглядання вищого принципу буття - Першоєдиного, вважав, що воно знає себе лише у цілковито чистій І., де предметом цієї І. може бути ніщо інше як воно саме, оскільки немає ніякої різниці між І. та предметом. Декарт під І. розумів поняття ясного і пильного розуму - настільки просте й чітке, що не залишає ніякого сумніву в тому, що ми мислимо (звідси Декартове: "Мислю, отже існую"). Шеллінг розглядав інтелектуальну І. як форму самоспоглядання вищого "Я", де суб'єкт та об'єкт збігаються. Гегель аналізував І. у контексті безпосереднього знання. Фоєрбах під І. розумів пізнання у вигляді чуттєвого споглядання. Фройд трактував І. як підсвідомий інстинкт, в якому знаходиться першоджерело творчості. Інтуїтивізм (кін. XIX - XX ст.) вбачає в І. приховану в глибинах підсвідомого першопричину творчої активності, єдино вірогідний та достовірний засіб пізнання. Творча І., як особливий хист (художній, науковий) і як елемент творчої діяльності, залежить від накопичених життєвих вражень, обсягу творчо опрацьованого матеріалу, здобутків культури, в царині якої здійснюється ця творчість.

ინტუიცია

ІНТУЇТИВІЗМ - філософський напрям, що виник на початку XX ст. і, ґрунтуючись на певному розумінні інтуїції як способі розвитку біологічного життя, намагався подолати обмеженості механістичного тлумачення світу та логіко-дискурсивного пізнання. Хоча звернення до інтуїції, як до найвищої пізнавальної здатності, було властиве різним школам і окремим представникам ірраціонального напряму в історії філософії, І. виникає як реакція на сцієнтистсько-позитивістську тенденцію, що починає на той час набирати сили. Представники І. (Бергсон, Лосський та ін.) тлумачать інтуїцію не стільки як пізнавальну здатність, скільки як певну онтологічну характеристику людського буття та життя взагалі З. окрема, Бергсон розглядає інтуїцію та інтелект як два різних способи розвитку життя, один з яких зорієнтований на задоволення практичних потреб (інтелект), інший - на безпосереднє злиття з життєвим процесом. Більшість творів Бергсона, як одного з найвиразніших представників І., присвячена спростуванню механістичних, сцієнтистських поглядів на психіку людини та її свідомість, на проблему розвитку життя та здатності його осягнення. Саме виходячи з концепції життя як безперервного творчого процесу ("творча еволюція"), Бергсон тлумачить інтуїцію як знання-переживання, яке в принципі не може бути виражене в поняттях. Подібний підхід до інтуїції характерний також для феноменології Гуссерля та екзистенціалізму. Зокрема, гуссерлівське поняття "інтуїція сутностей" тотожне безпосередньому акту сприйняття. Якраз інтуїція й уможливлює феноменологію, попри те, що феноменологія передбачає особливий вид інтуїції, який відрізняється від усіх інших видів психічного сприйняття, апперцепції тощо. Ця ідея присутня і в феноменологічно орієнтованому екзистенціалізмі; за Сатром, пізнання може бути лише інтуїтивним.