(розширюється)

1) що розширюється (розтягується)

2) що викликає розширення, розширювальний

* * *

1) що розширюється, зростає

2) що розкривається (розпукується) (про бруньку тощо)

3) що збільшується (у розмірі тощо)

4) тех. розсувний

5) тех. розтискний

* * *

1) який розширюється, зростаючий

2) який розкривається, який розпускається ( про бутон)

3) який збільшується ( в обсязі)

4) тex. розсувний; розтискний

1. n тех.

розвальцьовування, розкатка

2. adj

1) сліпучий; яскраво палаючий

2) позбавлений смаку, крикливий; що кидається у вічі

3) конусоподібний; розкльошений (про спідницю); що розширюється унизу

4) що виступає назовні

* * *

1) сліпучий; яскраво палаючий

2) кричущий, позбавлений смаку; який кидається в очі

3) який розширюється ( донизу), конусоподібний; розкльошений ( про спідницю); який видається, виступає назовні

який постійно росте (розширюється)

* * *

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ - термін, здебільшого використовуваний нині для позначення започаткованого Гуссерлем філософського руху, головною метою якого було проведення безпосереднього споглядально-рефлексивного дослідження феноменів свідомості на рівні точної науки та розробка відповідного йому методу аналізу предметно-смислових структур людського світоусвідомлення. Сам термін "Ф." з'являється у XVIII ст., коли швейц.-нім. математик і філософ Ламберт (1728 - 1777) у кн. "Новий органон" (1764) використав його як "теорію ілюзій" для іменування тієї частини своєї гносеології, котра відмежовувала істину від хиби. Кант використав слово "Ф." лише двічі, але надав поняттю "феномен" ширшого значення, що мало своїм наслідком інакше розуміння Ф. У XIX ст. цей термін в основному пов'язується з працею Гегеля "Феноменологія духа" (1807), у якій простежується розвиток свідомості від "чуттєвої вірогідності" до "абсолютного знання". Надалі значення поняття "феномен" розширюється, воно стає синонімом "факту" чи будь-чого спостережуваного суб'єктом явища, а термін "Ф." завдяки працям Гамільтона, Гартмана, Мейнонга, Штумпфа та інших набуває смислового навантаження, близького до сучасного. Поняття "Ф." виникає у Гуссерля як противага "психологізмові" в логіці й теорії пізнання, як альтернатива "натуралізмові" (позитивізмові усіляких ґатунків) та як протилежність "історизмові" Дильтея. Ф. розглядається Гуссерлем як метод з'ясування смислових структур та зв'язків свідомості, як споглядання тих інваріантних її характеристик, які уможливлюють сприйняття об'єкта та інші різновиди пізнання. З цього погляду основні її характеристики наступні: 1) феноменологічна редукція (або "епохе"), під якою мається на увазі опис актів свідомості у спосіб, котрий є вільним від прийняття теорій та засновків про самі ці акти чи про існування корелятивних їм предметів у світі; 2) ейдетична редукція, через яку завдяки рефлексії про окремішний акт свідомості і з допомогою уявного варіювання певних його рис може бути піддана спогляданню сутність, або ейдос, не просто цього окремішного акту, а будь-якого порівнюваного з ним (напр., бачення як такого); 3) нарешті, феноменологічний підхід бере до уваги процес, завдяки якому предмети конституюються або розбудовуються свідомістю у їхньому пізнанні. Чільними проблемами роздумів Гуссерля у річищі Ф. від початку 30-х рр. стають проблеми подолання соліпсизму та інтерсуб'єктивності основоположень феноменологічної концепції філософії. Мірою розгортання цих досліджень він доходить висновку, що світ існує не для одиничного "Ego", а конституюється у своєму смислобутті спільнотою монад, внаслідок чого завданням Ф. стають роздуми про цей інтерсуб'єктивно значущий світ та спільний у своїх сутнісних структурах для багатьох людей досвід такого світу. На підставі цих роздумів народжується поняття "життєвого світу", світу безпосереднього життєвого досвіду, похідним якого є світ науки. Позаяк феномен життєвого світу виявився наскрізно історичним утворенням, звернення Гуссерля до його осмислення історизує трансцендентально-філософську рефлексію пізньої Ф., методологічні імперативи якої перетворюються на історичну редукцію. Вплив Ф. на сучасну західну філософію був широким і різнобічним. Її екзистенціалістські послідовники, особливо Гайдеггер, Сартр і Мерло-Понті, називали себе феноменологами, водночас відкидаючи такі гуссерліанські риси Ф., як бачення філософії як "точної науки", орієнтація на розробку теорії пізнання, методологічна вимога "епохе" та визнання трансцендентального "Ego". На основі філософської спадщини Гайдеггера розробляються також концепції герменевтичної Ф. Її основними постатями стають Гадамер, який в онтологічній площині розробляє герменевтичні проблеми в царинах естетичної, історичної та мовної свідомості, та Рикер, котрий досліджує питання "прищеплення" герменевтичної проблеми до феноменологічного методу на трьох стратегічних рівнях: семантики багатозначних (символічних) виразів (теорія пізнання), рефлексії (методологія) та на рівні людського існування (онтологія).

1) який розширюється, зростаючий

2) який розкривається, який розпускається ( про бутон)

3) який збільшується ( в обсязі)

4) тex. розсувний; розтискний

1) сліпучий; яскраво палаючий

2) кричущий, позбавлений смаку; який кидається в очі

3) який розширюється ( донизу), конусоподібний; розкльошений ( про спідницю); який видається, виступає назовні

СЕРЕДНІЙ КЛАС - поняття менеджеріальної та стратифікаційної теорій, що використовується на означення груп населення, що посідає проміжне положення між власниками і вищим керівництвом, з одного боку, та промисловими робітниками - з іншого. Поняття "С. к." слугує для обґрунтування тези про поступове зникнення класових відмінностей внаслідок розвитку індустріального суспільства, запровадження якісно нових, постіндустріальних технологій, зниження внутрішньокласової згуртованості, поширення соціальної рівноваги і послідовного здійснення трьох основних форм громадянських прав: юридичних, політичних і соціальних. Термін увійшов у науковий обіг, хоча уявлення про нього поступово видозмінюються, стають реалістичнішими. По-перше, виявилося, що С. к. зростає за рахунок розмивання меж не тільки "нижчих", а й "вищих" класів і прошарків різноманітних власників і менеджерів тощо. По-друге, що він не лише розширюється, а й розпадається, утворюючи групи, які поповнюють полярні класи. Напр., Дарендорф фіксує розмежування найманих службовців, які посідають позиції в бюрократичній ієрархії, від найманих службовців поза нею, причому бюрократи приєднуються до буржуазії, а працівники "білокомірцевих" фахів - до робітників. Внаслідок цього вихідні класи зберігаються, але стають дедалі складнішими й неодноріднішими. Саме тому, напр., робітники постіндустріального, автоматизованого виробництва тлумачаться подекуди як "новий середній клас" (Блонер, Белл). У критичному варіанті йдеться про інтеграцію представників різних класів і формування індивіда-функції, "одномірної людини" (Маркузе). Інші теоретики, визнаючи традиційний класовий поділ застарілим або ж занадто абстрактним, оцінюють формування, утворені внаслідок розмивання класів ("сервісний клас" Дарендорфа, "соціальна диференціація за статтю, віком і расою"; "належність", "когнітаріат" Тоффлера, "незалежний клас" Турена тощо), не лише як закономірні, а й як такі, що відіграють позитивну роль у суспільстві, що йде на зміну індустріальному.

УЗАГАЛЬНЕННЯ - 1) Розширення обсягу поняття шляхом зменшення конкретизуючих ознак його змісту (абстрагування від специфічних ознак предметів даного виду і збереження загальних ознак, властивих однаковою мірою всім видам даного роду). Напр., від вихідного поняття "класична логіка" здійснюється перехід до більш загального поняття "логіка". 2) Перехід від одиничних або часткових суджень До загальних (т. зв. індуктивне узагальнення): виявляючи деяку спільну ознаку в окремих елементів певного класу, робиться висновок (категоричний при доблідженні всіх елементів цього класу та проблематичний при розгляді класу в неповному обсязі) про притаманність цієї ознаки даному класу в цілому. 3) Виявлення закономірних принципів зв'язку певних явищ чи їх характеристик, на підставі чого можна було б здійснювати експлікацію та прогнозування динаміки всіх окремих феноменів, що знаходяться в області дії даних принципів. Таким чином, У. завжди пов'язане з переходом знання (як окремих думок, так і цілих теорій) на вищий рівень абстракції. Хоча при цьому послаблюється т. зв. "емпірична наочність" знань, проте завдяки У. розширюється сфера їх застосовності. Граничні загальним поняттям, що відображають універсальні закономірні зв'язки і відношення, які існують в об'єктивній дійсності, є категорії У. загальнене знання дає змогу глибше відобразити дійсність, проникнути в її сутність. Протилежними У. є конкретизація і специфікація, які виражають перехід від загального до особливого і одиничного (див. загальне).

1) що розширюється [розширяється]

2) що розходяться (напр. про злітні смуги)

1. n

1) речовина, здатна розширюватися

2) мед. розширювач (інструмент)

2. adj

розширюваний; розтяжний

* * *

1) cпeц. речовина, здатна розширюватися

2) мeд. розширювач ( інструмент)

1) який розширюється

2) експансіоністський

3) інфляційний

1) експансивний, нестриманий

2) відвертий (про характер)

3) здатний розширюватися

4) широкий, просторий, великий

5) розкішний (про спосіб життя)

6) експансіоністський

* * *

1) експансивний, нестриманий; відкритий ( про характер)

2) який розширюється, здатний розширюватися

3) великий, просторий; широкий; широкий, розкішний ( про спосіб життя)

4) експансіоністський

5) розширювальний

a; спец.

1. n

1) лицьовий бік (монети, медалі)

2) доповнення, складова частина

2. adj

1) лицьовий, верхній

2) додатковий; що є складовою частиною

* * *

1) лицьова, верхня сторона (монети, медалі); аверс

2) лицьова сторона предмета; передня, головна, основна частина ( чого-небудь)

3) еквівалент, відповідність

4) конверсне судження

1) лицьовий, звернений вгору

2) додатковий, який є складовою або невід'ємною частиною

3) бoт. який розширюється від основи до верхівки

4) зворотний ( про судження)