ґрунт

1) ( земля) soil; ( тверде дно) earth, ground, bottom

2) жив. priming, ground

3) тех., спец. first coat, ground coat, priming ground; ( ґрунтувальна речовина) primer, priming

4) ( основа) ground, foundation

1) по́чва ( верхний слой); грунт

2) ( твёрдое дно) грунт

3) перен. по́чва

4) (горн.: порода, на которой залегает полезное ископаемое) по́чва

5) уса́дьба, двор; наде́л

6) жив., техн. грунт

1) grunt ( земля)

2) (основа, підстава)

ნიადაგი

глеба

грунт

зямля

край

угрунтаваць

en\ \ [lang name="English"]primer, priming coat

topraq

sol

КОНСЕНСУС (лат. consensus - згода, одностайність) - поняття практичної філософії, яке на відміну від конфлікту передбачає досягнення балансу інтересів в суспільстві на ґрунті всезагального порозуміння щодо основних цінностей та етичних норм. К. є фундаментальним поняттям комунікативної філософії (Апель, Габермас, Кульман та ін.), в якій на відміну від теорій відповідності, або відображення, постає критерієм істини стверджувальних висловлювань та легітимації (обґрунтування) належнісних висловлювань. Розрізняється істинний (раціональний) та хибний К. За умов істинного К., концепт якого є подальшим розвитком Кантового принципу універсалізації, критерієм істини та загальнозначущості етичних норм постає порозуміння не емпіричних, а принципово усіх можливих розумних, тобто здатних до аргументації, суб'єктів. В останньому випадку порозуміння досягається на основі "невимушеного примусу найвагомішого аргументу" (ідеальний дискурс) (Габермас). Хибний К. базується на нерефлексованій підміні комунікативної раціональності стратегічною раціональністю (цілераціональністю). Він пов'язується з ідеологічною або догматичною системою цінностей. Поняття хибного К. є реконструкцією на ґрунті комунікативної парадигми поняття хибної свідомості Маркса.

ПАНТЕЇЗМ ( від грецьк. παν - все; θεοξ - Бог) - філософська позиція, згідно з якою Бог і світ (Космос, універсум) є тотожними, такими, що збігаються. П. слід відрізняти від панентеїзму, що розглядав світ як складник, який хоч і підпорядкований, але не тотожний Богові. Впровадження терміну "П." завдячує полеміці ірландськ. філософа Толанда та нідерландськ. теолога Фея. Перший вжив означення "пантеїстичний" у 1705 р. стосовно соцініанства. Фей, критикуючи Толанда (1709), назвав його "пантеїстом". Принципова для П. ідея тотожності Бога і світу в різних формах розроблялась упродовж усієї історії розвитку філософського мислення. У давньокит. філософії до П. тяжів даосизм; у давньоінд. філософії, зокрема у ведизмі, однією з чільних була ідея тотожності Бога і внутрішньої суті індивіда. Витоки західноєвропейської філософської традиції П. сягають ідеї гілозоїзму про невіддільність життя і матеріального світу в усіх його виявах. Досить виразно ця ідея представлена у філософії Фалеса, який стверджував, що "усі речі наповнені Богами". Для філософії Парменіда характерною є форма П., що згодом була означена як "акосмічний П." її первинну основу становить твердження Парменіда, що плинна, мінлива частина світу є ілюзією стосовно Єдиного, або Абсолюту, тобто буття Космосу як чуттєво сприйманого індивідом світу по суті заперечувалося (звідси - заперечна частка "а" у слові "акосмічний"). Пізніше, у XVI - XVII ст., ідеї акосмічногоП. виразно оприявнилися на ґрунті філософії Беме (світ - це лише відображення Бога) та Спінози. Якраз стосовно філософії останнього і був ужитий Гегелем термінологічний вислів "акосмічний П.". У тлумаченні Гегеля цей різновид П. означає всеохопну тотожність Бога і Природи і не враховує того моменту, що, за Спінозою, світ (природа) не заперечується Божественним началом і не протистоїть йому, а утворює з ним нероздільну єдність. Кузанський і Бруно збагатили філософське розуміння П. ідеєю тотожності протилежностей, що властива і Богові, і поцейбічному світові Н. а рівні філософської метафізики ця ідея утворила внутрішній стрижень проблеми співвідношення іманентного і трансцендентного. У XVIII ст. погляди Гете на природу виявили виразну спорідненість як із П. Спінози, так і з деякими аспектами монадології Ляйбніца, потвердивши характерну для П. тенденцію до синтезу із різними філософськими концепціями. У XIX - XX ст. здатність П. до варіативності на ґрунті сполучення різних філософських принципів продовжувала розвиватися. У Шляєрмахера ідеї П. моністичного ґатунку (див. монізм) співіснували із принципом релятивізму (з одного боку, безконечна сукупність речей - плинних і релятивних - це світ; з другого - як з'єдинене ціле, ця ж сукупність є Богом) Б. редлі та Ройс обстоювали абсолютистську форму моністичного П. (Бог є надіндивідуальним і надприродним Абсолютом, водночас цей Абсолют тотожний цьому світові, отже, світ хоч і реальний, але незмінний). В укр. філософській традиції виразні елементи П. зазвичай були тісно поєднані із неоплатонізмом та частково - скептицизмом - у Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, Сковороди.

ФЕМІНІЗМ - соціально-політичний, культурний та інтелектуальний рух, спрямований як на досягнення рівних прав жінок, так і на встановлення нового порядку, в якому стандарти і система цінностей не визначалися б чоловічими мірками. Ф. виростає на ґрунті фундаментальної констатації маскулінного характеру наявної культури та цивілізації Я. вним та неявним чином особливості чоловіка підносяться до рівня загальнокультурного нормативу, зразка, ототожнюються із людським як таким; жінка ж та "жіночість" зводиться лише до конкретного сущого серед інших сущих, набуває статусу "Іншого". Метафізичне значення Ф. полягає у введенні фемінності до складу передумов людського буття, його загальнозначущих і невід'ємних ознак В. сучасній, особливо західній, культурі Ф. зажив значної популярності та впливу на суспільство. Хоч Ф. став глобальним феноменом, він не становить єдиної ідеології. Вирізняють три хвилі Ф. Перша виникла в кін. XVIII ст. і пов'язана з творами Мері Волстоункрафт. Вимоги економічної та професійної рівності з чоловіками складають основний зміст цього періоду. Особливе значення для розвитку Ф. має праця Симони де Бовуар "Друга стать" (1949), в якій обґрунтована думка про стать як біологічну передумову та гендер як соціально нав'язану роль; жінка ідентифікується з "Іншим", тобто відмінним та неповноцінним. Від серед. XX ст. спостерігається розгортання "другої хвилі" Ф., пов'язаної з політичними зрушеннями 60-х рр. та виходом у світ низки теоретичних праць, що змінили світогляд та стратегії феміністичного руху (Беті Фрідан "Жіночі таємниці" (1963), Дж. Грієр "Жіночий євнух" (1970) та ін.). Головна мета цього періоду - створення нової політичної ідентичності жінок на ґрунті права та публічної емансипації. Третя хвиля (70-ті рр.) зосереджується на виявленні расових, класових, тендерних, сексуальних та інших відмінностей. Сучасний феміністичний рух становить собою доволі неоднозначне явище. В ньому існують різноманітні підходи та напрями, котрі відображають широкий спектр потреб та інтересів: ліберальний (пошук шляхів інтеграції жінок в існуючу соціополітичну систему); марксистсько-соціалістичний (заклик до класової боротьби як засобу знищення економічної експлуатації, що є основною причиною пригнічення жінок); радикальний (доведення політичного характеру гетеросексуальних відносин); лесбійський (визнання репресивної сутності гетеросексуальних тендерних ролей); сепаратистський (виключення чоловіків із кола вирішення проблем); екологічний (ототожнення екологічної кризи із процесами патріархального домінування, на основі виявлення спорідненості фемінності з природою); чорний (заперечення універсальності білого середньокласового Ф., пропозиція замінити слово "Ф." на більш загальне поняття "вуманізм" ("иютаnism")); культурний (визнання за жінками особливих здатностей до творчості, що обумовлюють "особливий жіночий шлях пізнання"); християнський (виправлення спотвореного культурою місця жінки в християнстві); метафізичний (пошук порятунку в духовному вдосконаленні жінки) та ін. Загальні проблеми феміністичної думки охоплюють виникнення та формування тендеру, статі, сексуальності, жіночої тілесності; репресивність патріархальної влади; жіночу підпорядкованість та визначення шляхів емансипації жінок у всіх сферах життя. Але якщо для "старого" Ф. характерним було обстоювання ідеї рівності, то "новий" Ф. зосереджує свої зусилля на пошуках відмінностей та обґрунтуванні їх легітимності. Теоретично Ф. перетинається з такими інтелектуальними напрямами, як: біологічний детермінізм (заперечення вроджених "жіночих" якостей); деконструктивізм (запозичення у Дерриди поняття "фалоцентризм культури"); есенціалізм (визнання існування природно/біологічно заданих суттєвих характеристик фемінності); конструктивізм (гендерні ознаки є соціальними конструктами); постколоніальна теорія (ідентифікація жінки з "Іншим" як відмінної, неповноцінної та залежної від пануючої групи особистості); постмодернізм (критика підвалин наявної культури) та ін.

1) rich, prolific; ( заможний) wealthy; opulent; moneyed; ( якого багато) abundant

2) (як ім.) rich man