ідейний

1) (про людину, борця) true to the idea (of), high-principled, high-minded; ( про літературу) elevated, lofty; ( про мистецтво) high

2) ( ідеологічний) ideological

mefküreviy, ğayeviy

ГЕОГРАФІЧНИЙ ДЕТЕРМІНІЗМ - напрям у соціальній філософії і соціології, що обґрунтовує залежність розвитку суспільства від природно-географічних умов. Бере початок з праць Аристотеля, Гіппократа, Полібія, Страбона; сформувався у XVIII ст. завдяки "антропогеографічним" концепціям Монтеск'є, Бокля, Реклю, Тюрго, Мєчнікова та ін. В марксистській традиції Г. д. піддавався критиці за перебільшення ролі природних чинників у житті суспільства та натуралістичне тлумачення історії. Зараз, у зв'язку з екологічними негараздами, відбувається переосмислення концептуальних набутків цього напряму. Зокрема, починає визнаватися вплив географічного середовища на буття соціуму, культуру та історію народів. Здійснюються продуктивні спроби радикального коригування змісту понять "природа" та "людина" в контексті їх співвідношення. Такий підхід сприяє інтеграції в єдине концептуальне ціле різноманітних суперечливих складових "феномена людини", природничо-наукового та соціогуманітарного підходів, компонентів природної та соціальної сфер буття. Очевидним є факт, що новітні концепції Г.д. далекі від спрощених уявлень т. зв. "географічного фаталізму" про абсолютну детермінацію людської діяльності факторами природного середовища. Проте наявний у класичному Г.д. позитивний ідейний потенціал використовується такими сучасними натурсоціологічними напрямами, як біорегіоналізм, соціобіологія, біополітика, екологічна естетика та ін. Крім того, Г.д. щільно дотичний до геополітики та політико-філософських концепцій, що беруть до уваги географічний та геополітичний чинники (геополітичний плюралізм Бжезинського).

Гесіод (VIII ст. до н. е.) - найвидатніший, поряд з Гомером, епічний поет стародавньої Греції. Перша історично засвідчена постать західної літературної традиції. Автор епічних поем "Роботи і дні" і "Теогонія". В останній змальовує картину походження світу та його розвиток у вигляді зміни поколінь Богів. Первинним станом сущого був хаос (зіяння, безмежна безодня), з якого з'являються перші божественні, космічні сутності - Гея, Ерос, Тартар, Нюкта, Ереб. У свою чергу, цими першосутностями породжуються інші Боги, а від тих - наступні. Останнім з поколінь Богів, що панують над світом, є Боги-олімпійці на чолі з Зевсом·. Г. систематизує міфологічні уявлення і божественний пантеон еллінів, підпорядковуючи їх загальній ідеї космогенезу - походження і облаштування світоустрою. Цим був підготовлений ідейний ґрунт для ранньофілософських космогоній, які стали історично першими формами філософування. У поемі "Роботи і дні" подається опис, людської історії у вигляді п'яти епох, кожній з яких відповідає своє людство, котре творять боги Ц. е золота, срібна, мідна, героїчна, залізна доба, впродовж яких життя стає дедалі важчим і гіршим.

Зеров, Микола Костьович (1890, Зіньків, Полтавщина - 1937) - культуролог, поет, перекладач, критик, літературознавець. Закінчив історико-філологічний ф-т Київського ун-ту (1908 - 1914). Проф. укр. літ-ри в Київському ін-ті народної освіти (1923 - 1934). Активний діяч культурно-мистецького відродження 20-х рр.: ідейний лідер "неокласиків", учасник літературної дискусії 1925 - 1928 рр., перекладач світової класики (передусім античної літ-ри). Ідеологічні переслідування й обмеження діяльності З., розпочаті 1926 р., посилюються на початку 30-х рр. У квітні 1935 р. він був заарештований, у листопаді 1937 р. розстріляний на Соловках. З. вибудував власну систему поетики та естетичних ідей; у культурознавчих та історико-літературних дослідженнях спирався на оригінально потрактовану філософію культури; практикував і обґрунтовував інтерпретування певних літературномистецьких явищ минулого як моментів цілісного душевно-духовного життя відповідної доби, тобто їх розуміння (в герменевтичному тлумаченні цієї дослідницької процедури). Засада цілісності зобов'язувала, з його погляду, враховувати одночасне взаємонашарування історичних, соціальних і культурних чинників, що впливають на зародження і функціювання мистецьких явищ. Обстоював самобутність і глибинні духовні джерела укр. культури, головною перешкодою у розвитку якої вважав не зовнішні впливи, а духовний провінціалізм і хуторянство. У цій площині, яків підтримці гасла європейськості, З. був однодумцем Хвильового. Наполягав на засадах культурної спадкоємності, акцентуючи необхідність звертання до античних надбань - джерел кожної європейської культури, в т.ч. й укр.

[br]

Осн. тв.: "Камена" (1924); "Нове українське письменство" (1924); "До джерел" (1926); "Від Куліша до Винниченка" (1929).

Сюнь Цзи (Сюнь Куан, Сюнь Цин) (бл. 313 до н. е., держава Чжао, сучасна провінція Шаньсі - бл. 238 до н. е.) - давньокит. філософ, представник конфуціанства. Зазнав впливу легизму, даосизму та моїзму. Автор 23 із 32 розділів трактату "Сюнь-цзи". Вчення С.Ц. є філософською обробкою етико-соціальної доктрини Конфуція. Воно асимілювало ряд елементів інших філософських систем і становить ідейний синтез найбільш відповідних кит. суспільству III ст. до н. е. філософських ідей. Основа вчення С.Ц. полягає в тезі про споконвічно недосконалу природу людини. Але вона підлягає виправленню через спрямовані зусилля, виховання та освіту, дотримання доброго та відкидання злого. Керівництво "темпераментом" людини (творінням ці- як орієнтованого духу людини) необхідно здійснювати за допомогою ритуалу (лі), основний принцип якого зводиться до соціальних та етичних відмінностей, що засновані на непорушній ієрархії. Вчення С.Ц. значно вплинуло на подальше формування філософської думки Китаю, зокрема на розвиток матеріалістичних тенденцій.