ідеалізм

ІДЕАЛІЗМ - термін, який позначає у метафізиці будь-яку систему, що визначає об'єктивно існуюче принципово як дух, ідею або розум, - тобто як принцип, протилежний матерії і первинний щодо неї Н. ерідко такі системи саму матерію розглядають як прояв духа. Розрізняють дві головні форми І. - І. об'єктивний та І. суб'єктивний. У випадку схильності філософів вважати об'єктивно існуючими ідеї чи дух поза людською свідомістю йдеться про різновиди об'єктивного І., найголовнішими представниками якого вважають Платона, ІПеллінга, Гегеля та ін. У випадку ж акцентування на первинності людської свідомості йдеться про суб'єктивний І., до чільних представників якого належать Г'юм, Берклі, Мальбранш, Фіхте та ін. У крайніх формах суб'єктивний ідеалізм має тенденцію до соліпсизму, згідно з яким можна бути впевненим лише в тому, що "Я існую" Д. ля низки ідеалістичних вчень характерними є також наступні спільні риси. По-перше, визнання існування універсальних понять (також відомих як універсали). По-друге, уявлення про те, що відношення між сутностями може трансформувати самі ці сутності. По-третє, досить виразний діалектичний підхід до побудови філософської системи. По-четверте, прагнення трансцендувати категорії "тут" і "тепер". Ідеалісти намагаються визначити справжню, первинну реальність і вказати межі застосування людського розуму, який вони схильні сприймати як духовну силу, що формується протягом усієї людської історії. Досить типовим, хоча і не обов'язковим для ідеалістів є обґрунтування т. зв. онтологічного існування Бога, згідно з яким розуміння Бога як найбільш досконалої істоти обов'язково означає її реальне існування, оскільки неіснування означало б визнання певної нестачі досконалості. До найвідоміших різновидів І. належить трансцедентальний, або критичний І. Канта, згідно з яким, людський розум може зрозуміти досвід лише за допомогою специфічних загальних форм мислення, що мають апріорне походження. Абсолютний І. Гегеля є однією з найбільш досконалих і розвинутих ідеалістичних систем в історії філософії (див. абсолютний ідеалізм, Гегель). Його вплив, зокрема, позначився у XIX ст. на франц. (Бозанкет), англ. (Бредлі), америк. (Ройс) філософії. Особливе місце в розвитку І. посідає Марбурзька школа неокантіанства, представники якої (передусім оригінальний інтерпретатор Канта Коген, мислитель платонівського спрямування Наторп та видатний антрополог Кассирер) застосовували кантівський критичний метод до гуманістичних та наукових студій. Розвиток трансцедентального, об'єктивного та абсолютного ідеалізму друг. пол. XIX ст. вплинув і на укр. філософів (Новицький, Гогоцький, Юркевич, Ліницький та ін.).

ІДЕАЛ ( від грецьк. ιδέα - ідеал, першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і мета визначає спосіб і характер діяльності людини або соціальної групи. Вихідною засадою формування І. є усвідомлення суб'єктом діяльності своїх потреб та недовершеності наявної дійсності й відповідно необхідності її реального перетворення. І. - це певна єдність об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивність І. полягає в тому, що він виникає як об'єктивна необхідність у розвитку суспільства, вказуючи на його реальний стан та об'єктивні тенденції подальшого поступу. Суб'єктивність І. пов'язана з тим, що він є суб'єктивним за своєю формою. У залежності від сфер людської життєдіяльності формуються суспільні, політичні, етичні, наукові І., утворюючи своєрідний світоглядний та регулятивний стрижень цілепокладаючої діяльності людини. В різних типах культури формуються різні І., які залежать не лише від типу культури, а й від рівня її розвитку. Отже, І. є не тільки соціально-культурним, а й історичним поняттям.

იდეალიზმი

იდეალისტი

idealizm

ІДЕАЛІЗОВАНИЙ ОБ'ЄКТ - одне з ключових понять теорії пізнання. Як розумова конструкція, яка відтворює своєрідність і логічно-каузальну структуру виникнення й еволюції об'єкта дослідження, І.о. є не нормативно запропонованим способом організації уявлень про предмет, а допоміжною формою умовного сприйняття й осмислення емпіричного матеріалу. Взаємозв'язки досліджуваного об'єкта, відображувані за допомогою І.о., вивчаються під певним кутом зору; вони можуть навмисно "підсилюватися", гіпертрофуватися дослідником і доводитися до стану логічної несуперечності. Позаяк будь-який дослідник завжди обмежений історично наявним станом знань і відносністю власних цінностей, то І.о. неминуче виявляється однобічним. Він завжди залишається моделлю, тобто допоміжним методичним засобом апроксимації реальності; кожне зіставлення емпіричних даних з їх ідеалізованою, логічно несуперечливою моделлю виявляє чергові недоліки й обмеження останньої та вимагає нових уточнень і в такий спосіб спонукає до подальшого дослідження. Отже, І.о. - це уявна конструкція, яка є продуктом ідеалізації. Будучи елементами теорії, І.о. є найважливішими засобами когнітивної діяльності в науці. Специфіка І.о. залежить від ступеня розвиненості наукового знання. У розвинутих наукових теоріях звичайно розглядаються не ізольовані І.о. та їхні властивості, а структури і системи цілого сімейства І.о.

ІДЕАЛІЗАЦІЯ - 1) Уявлення про когось чи щось як про значно краще й досконаліше, ніж воно є насправді; наділення когось або чогось властивостями, що відповідають ідеалу. 2) Спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються теорії (ідеалізовані об'єкти - типу абсолютно чорного тіла, ідеального газу, точки тощо). Вони відображають реальні можливості конструювання моделей емпіричних об'єктів у "чистому" вигляді, звільненому від конкретних властивостей, неістотних з погляду розвитку певної наукової теорії. Результати І. не є довільними. У граничному випадку вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають їх інтерпретацію, виходячи з даних спостереження М. ежі ефективності І. визначаються практикою. І. відрізняється від абстрагування тим, що спрямована на процеси побудови можливих об'єктів у мисленні.

ІДЕАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - філософське тлумачення суспільного розвитку як заснованого на ідеях, волі, вірі, прагненнях, теоріях, вченнях, свідомості людей. І.р.і. постає як поширення принципів ідеалізму на осмислення історичних подій, процесів, явищ. Якщо матеріалістичне розуміння історичного процесу - в його радикальному варіанті - перебільшує значення матеріальних начал життєдіяльності суспільства, то І.р.і. гіпертрофує роль чинників духовних (релігійних, моральних, філософських, наукових, правових тощо). Залежно від того, що закладається в основу історичного процесу - об'єктивний дух, надіндивідуальне духовне начало, абсолютна ідея, надприродні сили, чи ідеї, бажання, програми та концепції окремих історичних, політичних або ж культурних діячів, розрізняють - об'єктивно та суб'єктивно - І.р.і.