щирі

1) и́скренность; серде́чность, душе́вность; задуше́вность; открове́нность, чистосерде́чность; чистосерде́чие; прямота́; прямоду́шие; откры́тость; непосре́дственность; проникнове́ние, проникнове́нность; раду́шие

2) неподде́льность, и́скренность; чистота́

3) усе́рдие, стара́ние, стара́тельность; рья́ность, рве́ние; ре́вностность

პირდაპირობა, გულწრფელობა

samimiyet, hülüs (відвертість); ğayret (старання)

ДОВІРА - морально-практичне ставлення індивіда до партнера у спілкуванні, яке ґрунтується на вірі в його чесність і щирість. Особистісна настанова у стосунках Д. передбачає обопільне очікування позитивних (благих) наслідків. Д. може прибрати наївну (дитячу) форму; набувати символічного значення (клятва, присяга та ін.); триматися на особистій відданості чи пристрасті; базуватися на дотриманні інтересів спільної справи Н. айбільш поширеною і усталеною формою Д. є авторитет - у взаєминах дітей і батьків, учнів і вчителів та ін., а також у владних стосунках, напр., у ставленні до авторитету лідера. Ця форма Д. ґрунтується на ієрархії, і тому може перейти у догматизм. Абсолютна значимість і цінність притаманні Д. у взаєминах дружби і любові, а також - у спрямуванні релігійної свідомості (довіра до Бога). У ділових, партнерських стосунках юридичним гарантом Д. є договір, який регламентує взаємні обов'язки сторін.

Сима Цянь (Сима Чжан) (серед. П - 1 ст. до н. е.) - давньокит. історик, літератор, мислитель, автор найвідомішої праці з історії Китаю - "Історичних записок" ("Ши цзі"). З 20-ти років С.Ц. блукав по країні, збираючи історичні відомості та вивчаючи народні звичаї. У 92 р. до н. е. завершує працю над "Ши цзі". Ця праця прикметна тим, що в неї включена класифікація філософських напрямів у Китаї (конфуціанство, моїзм, легізм та ін.); досі використовується при вивченні давньокит. філософії. С.Ц., розглядаючи рух історії як циклічний, стверджував, що в основі коловороту лежить зміна принципів політичної влади (щирість, шанобливість, культурність); ця зміна відбувається внаслідок виродження кожного з цих позитивних принципів у свій антипод (дикість, лицемірність, лестощі). Остання трансформація зумовлює повернення до вихідного пункту, тобто до щирості.

Франклін, Бенджамін (1706, Бостон - 1790) - амер. мислитель, представник Просвітництва, вчений, публіцист, політичний діяч. Засуджував рабовласництво; поширення знань, віротерпіння, свобода совісті, на думку Ф., становлять важливі чинники суспільного поступу Ф. ілософські погляди склалися під впливом Локка, Шефтсбері, Коллінза, Пристлі, а також франц. просвітників. Не заперечуючи цілковито морального змісту християнства, Ф. вважав, що норми моралі, правила поведінки людей не потребують релігійної санкції, адже вони закладені в природі людини та людському розумі. Проблему походження соціальних інститутів (приватної власності, держави та ін.) розглядав з точки зору природного права та теорії суспільного договору (див. суспільного договору теорія) С. хвалював і практично сповідував наступні моральні вимоги до поведінки людини: помірність, мовчазність, порядок, доброзичливість, простота, старанність, щирість, справедливість, стриманість, охайність, врівноваженість, цнотливість, скромність. Ф. - один із авторів Декларації Незалежності (1776) та укладачів Конституції США (1787).

[br]

Осн. тв.: "Міркування про свободу і необхідність, насолодолюбство і страждання" (1725); "Шлях до добробуту..." (1758).

ЦІННОСТІ МОРАЛЬНІ - 1) осмислені моральною свідомістю, етично обґрунтовані належні доброчесності й відповідні їм норми поведінки (мудрість, мужність, толерантність, вірність, правдивість, щирість та ін.); 2) узагальнений зміст основних етичних понять (добро і зло, справедливість, щастя, гідність, честь, обов'язок тощо) і принципів (альтруїзм, гуманізм, благоговіння перед життям та ін.); 3) безпосередньо значимі для людини універсальні зразки, вимоги, ідеали моралі, які мають самостійний статус, схвалюються суспільною думкою, знаходять втілення в праві, релігії, мистецтві, філософії. В межах класичної філософської традиції буття і цінність мислилися як нероздільні, і, отже, моральна аксіологія поставала як невід'ємна від онтології. Тривалий час Ц. м. розглядалися як ієрархічно підпорядковані в межах більш глобальних ціннісних систем і не набували значення універсальних і самодостатніх. Теоретико-концептуальне обґрунтування автономії моралі вперше здійснене Кантом. Зростаюча автономія Ц. м. пов'язана із збільшенням їх авторитетності й впливовості як особливого способу нормативної регуляції, поширенням моральної оцінки і самооцінки на різноманітні сфери життєдіяльності людей. Продуктивність моральної оцінки на основі загальнокультурних ціннісних орієнтацій обумовлює виникнення локальних культурно обумовлених систем Ц. м., що адаптовані до наявного стану суспільної, масової, групової психології. Внаслідок соціокультурної динаміки певні Ц. м. можуть ставати визначальними, або ж втрачати свою вагомість, регулятивну цілевідповідність. В натуралістично орієнтованій аксіології і етиці Ц. м. займають, як правило, вищий щабель в ієрархії цінностей культури. Теологічний підхід до визначення природи Ц. м. переважав у минулі культурно-історичні епохи і залишається досить авторитетним у XX ст. В питанні про співвідношення релігійних цінностей і Ц. м. багато хто з мислителів XX ст. (Тейяр де Шарден, Шелер, Бердяєв та ін.) віддавали перевагу релігійним. У філософії Гартмана намагання звільнити аксіологію від релігійних передумов породжує проблему незалежного існування сфери цінностей. У сучасній етиці намагання втілити інтерсуб'єктивні загальнозначущі смисли обумовлює пошук абсолютних, непроминальних етичних максим. Пристосування їх до конкретно-історичних умов, згідно з потребами функціонування соціуму, призводить до поділу їх на обов'язкові для всіх у практичному поведінковому сенсі, обов'язкові для всіх у сенсі ідеальної належності, найвищі, що уособлюють героїчний етос ("моральну розкіш", за висловом П. Сорокіна) і як такі не можуть бути загальнообов'язковими (самопожертва, подвижництво тощо). Ефективність сучасних стратегій суспільного розвитку залежить як від особистісного чинника (засвоєння Ц. м. як особистих поведінкових регулятивів), так і універсального, що враховує глобально-планетарний вимір сучасних цивілізаційних процесів. Серед основоположних цінностей набувають пріоритету - "благоговіння перед життям" (Швейцер), індивідуальне конечне існування людини як "Іншого" (Левінас) тощо.