частокіл

ДАЛЕКОДІЇ та БЛИЗЬКОДІЇ (короткодії) КОНЦЕПЦІЇ - протилежні уявлення про характер взаємодії (взаємного впливу) тіл або часток, що веде до зміни стану їх руху. В науці історично першою усталилася концепція далекодії або уявлення про те, що взаємодія між тілами може здійснюватися безпосередньо, а сама передача відбувається миттєво. Наприклад, переміщення Землі повинно миттєво спричиняти зміну сили тяжіння, яка діє на Місяць. Після відкриття електромагнітного поля концепція далекодії втратила ґрунт. Теоретично і експериментально було доведено, що взаємодія передається через поле зі скінченною швидкістю, яка дорівнює швидкості поширення світла (електромагнітного поля) у вакуумі. Так виникла перша концепція близькодії (або короткодії), згідно з якою, будь-яка взаємодія передається за допомогою певного поля, неперервно розподіленого у просторі. Пізніше квантова теорія поля докорінно змінила цю концепцію, уточнивши, що будь-яке поле не є неперервним, а має дискретну (квантову) структуру. Взаємодію часток ця теорія пояснює як обмін між ними квантами відповідних полів. Так, електромагнітна взаємодія є обміном електрично заряджених часток фотонами, які є квантами електромагнітного поля. За сучасними уявленнями, всі взаємодії в природі передаються квантами гравітаційного, слабкого, електромагнітного та сильного полів. У теоріях Великого об'єднання, суперсиметрії та супергравітації робляться спроби об'єднати опис усіх типів взаємодій. Розвиток концепцій Д. та Б. принципово змінив картину світу, суттєво вплинув на розвиток теоретичного мислення та практику.

КОСМОЛОГІЯ ( від грецьк. κόσμοζ - всесвіт; λογοζ - слово, вчення) - наука, яка досліджує походження, еволюцію, структуру Всесвіту в цілому, його просторових і часових масштабів, матеріального наповнення: протозоряної речовини, зірок, зоряних асоціацій, галактичних систем. У формуванні наукової ідеї виникнення усього земного й небесного природним шляхом важливу роль відіграло багатовікове протиборство геоцентризму і геліоцентризму. Наукова К. завдячує своїм виникненням не тільки практиці астрономічних спостережень, а й створенню та удосконаленню фундаментальних фізичних теорій. Наукова форма К. залежить від того, яка саме фізична теорія лежить в основі опису Всесвіту. Згідно з цим, розрізняють ньютонівську К., загальнорелятивістську К., квантовопольову К. Ньютонівська К., яка базується на механіці та теорії тяжіння Ньютона, дала ключ до законів руху небесних тіл і разом з тим ввела у фізику концепцію однорідного і нескінченного простору й часу. Загальнорелятивістська К. заснована на загальній теорії відносності Ейнштейна та працях Фридмана, в яких показано, що Всесвіт, заповнений речовиною, яка гравітує, не може бути стаціонарним; він може або розширюватися, або стискатися. Найважливішими спостереженнями, які підтвердили фридманівські моделі Всесвіту, стали два відкриття; в 1929 р. - ефекту "розбігання" галактик (т. зв. "червоне зміщення") і в 1969 р. - реліктового випромінювання. Квантово-польова К. (або інакше - К. "Великого Вибуху"), яка виникла на базі поєднання принципів квантової теорії поля і загальної теорії відносності, приводить до фізичної схеми, яка по-новому відповідає на одвічні космологічні питання. Згідно з К. "Великого Вибуху", Всесвіт має історію, яка почалася понад 15 млрд. років тому. Відповіді на питання про те, якою є фізична природа "Великого Вибуху" і що було до нього, можливі лише в межах квантової теорії поля, для якої органічними є процеси народження й знищення різних квантових збуджень - хвиль, часток, систем часток і полів. Всесвіт тут моделюється як специфічна гравітаційно пов ' язана система частокіполів, яка у процесі розвитку проходить ряд послідовних станів.

en\ \ galvanostegy

символ In

en\ \ indium

Анаксагор із Клазомен (бл. 500 - 428 до н. е.) - давньогрецьк. натурфілософ і природознавець. Засновник афінської філософської школи. Від творів А. збереглося 20 фрагментів. Чільне місце у вченні А., що сформувалося під впливом мілетської школи (насамперед - Анаксимена) і онтології Парменіда, посідає космогонічна концепція, за якою початковий стан світу становив нерухому безформну суміш, складену з величезної кількості найдрібніших, чуттєво несприйманих часток, або "насінин" (які пізніше були названі гомеомеріями) усіх можливих речовин. Разом з Емпедоклом та атомістами А. обґрунтовував думку про незнищенні елементи, яких, втім, всупереч Емпедоклу, визнавав незліченну кількість і, на відміну від атомістів, вважав такими, що не мають меж поділу. Праматерію, утворену з суміші "насінин" сущого, А. вважав пасивною масою, яку в певний момент часу і на якійсь ділянці простору приводить в швидкий коловоротний рух ум (нус), що, як рушій, протистоїть інертній матерії. Нус характеризується А. досить суперечливо - з одного боку, як такий, що містить повне знання про все і має величезну силу; з іншого - як щонайлегшу речовину, яка ні з чим не змішується. Наслідком вихідного коловороту, заподіяного нусом, є, за А., перебіг усього всесвітнього поступу від початкового хаосу до дедалі впорядкованішого Космосу. А. був першим, хто дав правильне пояснення сонячних і місячних затемнень.

АТОМІСТИКА ( від грецьк. άτομοζ - неподільний) - натурфілософська концепція будови Всесвіту, в основу якої покладено поняття атому як гранично неподільної частки. А. виникла в античній філософії. Левкіпп і Демократ (V ст. до н. е.) вважали, що матерія має межу фізичної, а простір - математичної подільності, і всі речі складаються із найменших неподільних часток - атомів. Ці ідеї були розвинуті далі Епікуром, Гераклітом, Лукрецієм. Зокрема, Геракліт (IV ст. до н. е.) наділяв А. якісними відмінностями. Лукрецій (І ст. до н. е.) у своїй філософській поемі "Про природу речей" обґрунтовував здатність А. до відхилення від прямолінійного руху і започаткування, таким чином, нових світів. Матеріалістичну версію А. обстоював у XVII ст. Гассенді. Галілей також схвально оцінював А. як філософську теорію, на яку можуть спиратися його експериментальні дослідження та математичні розрахунки. У наш час натурфілософська гіпотеза знайшла наукове підтвердження - атом розглядається тепер як найменша частка хімічного елемента, яка є носієм його властивостей І. дея дискретної будови об'єкта, процесу, властивості розвинута у багатьох наукових теоріях і дозволила розв'язати ряд фундаментальних проблем. У хімії, поряд з поняттям атома, введене поняття молекули як найменшої кількості речовини, яка вступає у хімічну реакцію. У фізиці обґрунтована квантова ідея - атом розглядається як квантова система, в якій процеси випромінювання та поглинання енергії мають дискретний характер, а елементарні частки розглядаються як неподільні частки матерії. Але й останні можуть народжуватись і знищуватись у процесі взаємодії.

ЕНЕРГЕТИЗМ - течія в філософії природознавства, яка виходить з визнання енергії першоосновою світу. Основоположником її вважається Оствальд, який у "Філософії природи" зробив спробу обґрунтувати цю тезу. Деяке пожвавлення інтересу до Е. в філософії науки мало місце після відкриття явища радіоактивності, коли виявилося, що радіоактивне випромінювання супроводжувалося деяким зменшенням маси радіоактивної речовини, а також після відкриття Ейнштейном т. зв. закону взаємозв'язку маси й енергії (Е = тс2). Проти енергетичний матеріалізм пропонує два традиційних заперечення: 1) замість матерії Е. висуває на роль першооснови буття енергію, в яку, згідно з Е., ця остання може перетворюватися; 2) Е. розриває іманентний зв'язок між матерією й рухом. У межах Е. т. зв. анігіляція елементарних часток у ядерних взаємодіях трактується як зникнення матерії й перетворення її на чисту енергію. Е. є однією з форм філософії природи, з долею якої майже ніяк не пов'язана історія сучасного природознавства.

ЛАПЛАСІВСЬКИЙ (механічний) ДЕТЕРМІНІЗМ - принцип детермінізму, який абсолютизує форму причинності класичної механіки, стверджуючи, що значення координат та імпульсів усіх часток у Всесвіті як замкненій механічній системі у даний момент часу (тобто вихідні форми існування Всесвіту) однозначно визначають його стан у будь-який момент минулого або майбутнього. Походження цього принципу пов'язане із теорією ймовірностей франц. математика і астронома Лапласса (1749 - 1827), однією з провідних ідей якої є те, що усі випадковості у світі вкорінені у необхідності. Розглядаючи Всесвіт як своєрідний велетенський годинниковий механізм, Л. д. повністю виключає об'єктивне існування випадкових подій (флуктуацій); це суперечить даним науки та практики про наявність якісно інших (немеханічних, нелінійних) форм та типів детермінації у природі та суспільному житті.

ЛОГІЧНИЙ АТОМІЗМ - ідеалістичне вчення про тотожність структури мови і структури дійсності. Засноване на поч. XX ст. Расселом і Вітгенштайном. На формування Л. а. великий вплив справила логічна модель знання про світ, запропонована Вітгенштайном. За цією моделлю, будь-яке знання є сукупністю елементарних "атомарних" речень, які поєднуються логічними операціями в складні "молекулярні" речення. Ідея побудови мови з елементарних часток була плідною для розвитку логіки. Проте в своїй методологічній основі концепція Л.а. ідеалістична, оскільки вона нехтувала тим, що в мові існує зв'язок не лише між значеннями істинності речень, а й між їхнім змістом. За аналогією з структурою мови логічні атомісти уявляли світ як сукупність не пов'язаних між собою атомарних фактів, які об'єднуються в молекулярні факти. Л.а. заперечував закономірний внутрішній зв'язок між явищами дійсності. Абсолютизуючи моменти дискретності, одиничності, Л. а. визнавав наявність величезної кількості окремих основ світу (плюралізм). Через логічну й онтологічну неспроможність концепції Л. а. самі засновники її вже в 30-х рр. XX ст. змушені були від неї відмовитися.

МЕХАНІЦИЗМ - система світоглядних орієнтацій, згідно з якою зміни в світі (або тільки в природі) мають у своїй основі механічні переміщення найдрібніших матеріальних часток чи інші суто механічні взаємодії, а сам світ організований і рухається як машина. Це світорозуміння набуло впливовості у зв'язку з великими досягненнями механіки, а також завдяки успіхам в інших галузях природознавства, здобутих на основі механістичної методології. В природничих науках, за винятком біології, М. зберігав тверді позиції аж до створення теорії електромагнітного поля, термодинаміки, релятивістської й квантової фізики.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ - в науці специфічна форма дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об'єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають С., визначення місця кожного елемента відносно один одного. При цьому використовуються логічні операції порівняння, абстрагування, класифікації, аналізу і синтезу, опису та пояснення. Результатом С. є відповідна наукова система об'єктів і знань про них. Вирізняють окремі різновиди С. та її результатів, зокрема класифікаційні системи і таблиці, що розподіляють і описують предмети і знання про них за типами, класами, розрядами, родами, сімействами, видами тощо (напр., систематика в біології, періодична система елементів у хімії, таблиця елементарних часток у фізиці); інтегральні системи, що синтезують розрізнені об'єкти і поняття в цілісну систему вищого порядку за допомогою інтегруючої ідеї, при цьому відбувається приріст пізнавального смислу системи, не характерного для кожного елемента зокрема (напр., абстракції, асоціації абстракцій, наукові гіпотези і теорії, які інтегрують у собі великий масив пізнавального матеріалу). Як форма дослідження С. має велике значення і використовується в усіх науках.