целіт

1) целёхонький, целёшенький; ( при некоторых глаголах) в по́лной сохра́нности

2) це́лый; весь; при словах со значением времени часто добавляется напролёт

1) здоро́вый, здра́вый; (неповреждённый, уцелевший) невреди́мый

2) (значительный по размерам; крепкий; сильный; также взрослый) здоро́вый, большо́й; ( о зёрнах) ядрёный; (о старых животных, деревьях) матеро́й, матёрый; ( изрядный) основа́тельный; ( большой и тяжёлый) уве́систый

3) (перен. - разумный, правильный) здра́вый, здоро́вый

Лютер, Мартин (1483, Ейслебен, Саксонія - 1546) - нім. релігійний мислитель і реформатор, ідеолог Реформації, 350 ляйвнщ один із творців загальнонім. літературної мови. Вивчав класичну літературу і філософію в Ерфурті. Магістр вільних мистецтв (1501), докт. теології (1512), проф. теологічного ф-ту Віттенберзького ун-ту (від 1512 р.). Монах-августиніанець (1505-1523), священик (1507), проповідник у Віттенберзькій церкві (від 1516 р.). Започаткував нім. Реформацію маніфестацією "95 тез" біля дверей Віттенберзької церкви (1517); опублікував у 1520 р. публіцистичну трилогію - "До християнського дворянства німецької нації", "Про Вавілонський полон церкви", "Про свободу християнина"; прилюдно спалив папську буллу і церковні декреталії (1520); безкомпромісно відстоював свободу совісті (і своє вчення) на Вормському рейхстазі (1521); відмежовувався від інших (не лютеранських) протестантських віросповідань (анабаптизму, кальвінізму та ін.). Переклав з оригіналів на нім. мову Новий (1522) та Старий (1534) Завіти, перетворивши тим самим Біблію на народну книгу, а її мову - на осердя літературної нім. мови. Написав численні твори (тлумачення текстів Біблії, духовні пісні, байки тощо). До гуманістів ставився неоднозначно - як до союзників, але вважав, що вони заклопотані "людським" значно більше, ніж "Божественним". Співпрацював з главою нім. гуманістів Гуттеном; полемізував з Еразмом Роттердамським: його "Діатрибі, або міркуванням про свободу волі" (1524) протиставив трактат "Про рабство волі" (1525). Людина, за Л., вільна (чи невільна) не тоді, коли може вибирати, а коли вибрана Богом (чи, відповідно, Сатаною). Підтримував ідею розмежування сфер (та істин) розуму і віри. Розум сприймав як орган осягнення того, "що нижче нас", віру - того, "що над нами" В. чення Л. підірвало монополізм католицизму ("папства") й започаткувало засади нової протестантсько-євангельської парадигми теології і церкви. Воно ініціювало поворот: 1) від католицького законоцентризму, орієнтованого на Старий Завіт, до новозавітного християнства (власне, до "первісного християнства"); 2) від засади "Папа вище Писання" - до ствердження пріоритету Св. Письма над церковними переказами й настановами; 3) від виокремлення духівництва у вивищений над усіма стан - посередник між Богом і людьми - до принципу "всезагальності священства" ("кожен християнин - священик") і верховенства Христа над усіма посередниками; 4) від віри в авторитет і спасенність освячених законом "добрих вчинків" - до "віри в віру" (принципу sola fide - спасіння "лише вірою"); 5) від церкви як бюрократичної (і економічної) інституції - до церкви як громади рівнодостойних вірян. Крім того, Л. виступав за реорганізацію монастирів, ліквідацію целібату священиків, звільнення світських судів від верховенства церковного права, за загальну (безкоштовну для бідних) освіту і всестанову народну школу. Реформація, однією з чільних постатей якої був Л., відкрила дорогу плюралізму тлумачень Св. Писання, дедогматизації ставлення до Біблії, теологічній реабілітації усіх форм суспільно-корисної праці, а в тенденції - зближенню профанічного і сакрального Х. оча Л. - насамперед церковний діяч, а не філософ, але його вчення торувало шлях як нім., так і всій новоєвропейській філософії.

[br]

Осн. тв.: Повне видання творів Лютера: нім мовою. У 67 т.; лат. мовою. У 38 т.; рос. мовою "Вибрані твори" (1994).

Оріховський, Станіслав (1513, с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі - 1566) - укр.-польськ. гуманіст, філософ, історик, публіцист. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Вчився у Краківському (1526), Віденському (1527), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532), Болонському (1540) ун-тах, удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Ляйпцигу В. чителями О. були такі визначні постаті того часу, як Меланхтон і Лютер, друзями - Дюрер, Гутен, Кранах-Старший. 1543 р. після 17-річного перебування за кордоном повернувся на батьківщину, де займався суспільно-політичною діяльністю. Серед суто філософських питань, які розглядав О., найбільшої уваги заслуговують його політико-правові та історіософські ідеї; зокрема, він обстоював суспільно-договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, свободи, незалежності світської влади від церкви тощо. О. був одним із перших у Європі ідеологів освіченої монархії, хотів бачити в особі короля "філософа на троні". Природне право О. ставив вище від людських законів, які, на його думку, при потребі можна змінювати; обґрунтовував характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (блага народу), патріотизму, служіння державі, підпорядкування приватних інтересів суспільному добру тощо І. сторію О. вважав засобом пробудження самосвідомості народу, історичної пам'яті. Себе він мислив представником і укр. народу, і польськ. держави. В Зх. Європі його називали "українським Демостеном" та "сучасним Ціцероном". Майже усі твори О. були написані лат. мовою.

[br]

Осн. тв.: "Про турецьку загрозу" (1543); "Про целібат" (1547); "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу"(1543,1548); "Промова на похоронах Сигізмунда І" (1559).