фурія

1) міф. Fury

2) ( зла жінка) fury; vixen, virago, termagant

див. Фур'є, Франсуа Шарль Марі

1) миф., перен. фу́рия

2) зоол. фу́рия

Фур'є, Франсуа Шарль Марі (1772, Безансон - 1837) - франц. утопічний соціаліст. Суспільство, згідно з Ф., послідовно проходить чотири щаблі розвитку: дикунство, патріархат, варварство, цивілізацію. Ф. вважав, що лад цивілізації повинен заступити досконаліший суспільний лад - універсальної єдності, або гармонії. Провідним осередком цього ладу є фаланга; у фаланзі відсутній вузький професіоналізм, що досягається шляхом зміни видів діяльності; подолана протилежність між міським і сільським способом життя, розумовою і фізичною працею. Праця перетворюється на першочергову життєву необхідність, дає насолоду, сприяє всебічному розвитку особистості. Ф. підтримував боротьбу за емансипацію жінки: в кожному суспільстві ступінь свободи жінки є природним мірилом будь-якого соціального визволення. Згідно з Ф., природні пристрасті, що пригнічуються та спотворюються за умов ладу цивілізації, мають бути спрямовані на творчу працю, сповнену різноманітності та радісного почуття змагальності і творчої наснаги. В правильно організованому суспільному житті людина природно прагне узгодити своє щастя із щастям усього людства. Упродовж свого життя Ф. докладав значних зусиль, щоб втілити свій соціальний проект у життя. В результаті кілька фаланг було організовано в Європі; а в період 1840 - 1850 рр. 41 фаланга була заснована у США.

[br]

Осн. тв.: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль" (1808); "Теорія універсальної єдності". У 2 т. (1822); "Новий індустріальний світ" (1829).

див. Фур'є, Франсуа Шарль Марі

en\ \ coefficient of thermal conductivity

Барт, Ролан (1915, Шербур - 1980) - франц. літературознавець. Один із засновників Центру з вивчення масових комунікацій (1960), керівник кафедри літературної семіології у Колеж де Франс (від 1977 р.). Семіологічний проект Б. (50-ті рр. XX ст.) полягав у тлумаченні історії літературної політики буржуазії, виходячи з історичної підоснови ставлення літературних виробників до засобів праці та її продуктів (напр., до мови). У 60 - 70-ті рр. XX ст. Б. дедалі більше зосереджується на науковій семіотиці, відмовляється від марксистського радикалізму й безпосередньо виходить на проблематику тексту та письма як аналогів соціальної революції (під письмом тут розуміється реальність, нередукована до інтенцій автора тексту). Позиції Б. властива двоїстість, що пронизує більшість його творів: з одного боку, революція в письмі тлумачиться як щось "цілковите", в собі завершене, що не потребує нічого зовнішнього; з іншого боку, визнається, хоча і дедалі рідше, що розмежування в мові тісно пов'язане із соціальним розмежуванням і що без "дійсної універсальності" створення абсолютно революційної літературної мови є фікцією. Погляди Б. вплинули на філософів та мислителів, близьких до структуралізму.

[br]

Осн. тв.: "Ампір знаків" (1970); "Сад, Фур'є, Лойола" (1971) та ін.

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.