фуркація

ЗАГАЛЬНЕ - філософська категорія, що виражає (в традиційно-логічному, аристотелівському розумінні) спільність певних класоутворюючих ознак або (в інтерпретації, що бере початок у філософії Гегеля) деякий закономірний зв'язок явищ чи думок, завдяки якому можна говорити про їхні загальносистемні характеристики. Категорія "З." органічно пов'язана з такими категоріями, як "одиничне" та "особливе". При цьому під "одиничним" розуміється форма реалізації З. в особливому. Коли йдеться про З. як про закономірний зв'язок, то на відміну від традиційно-детерміністських уявлень про нього (на кшталт "залізної необхідності") в контексті сучасної нелінійної динаміки загальний закон подається у вигляді атрактора, що є домінантним у певному біфуркаційному діапазоні.

КАТАСТРОФ ТЕОРІЯ - трансдисциплінарна галузь науки, яка вивчає особливості поведінки складних нелінійних динамічних систем, котрі зазнають раптової перебудови (спонтанні стрибки, кардинальні трансмутації, парадигмальні зрушення, революціїтаін.). Слово "катастрофа" тут використовується не тільки в його традиційному смислі (тобто як символ руйнування, загибелі, знищення), а й як загальнонауковий термін, що позначає будь-яку стрибкоподібну зміну, котра виникає у поведінці природних, соціальних, технічних систем у вигляді раптових відповідей цих систем на повільну зміну зовнішніх умов. Термін "катастрофа" (в цьому сенсі) може слугувати виразом творчих, креативних, конструктивних процесів (таких, напр., як спонтанне виникнення фізико-космічних реалій, які раніше не існували, зародження біологічних видів, спонтанна поява якісно нових режимів тощо). Ідейними джерелами К.т. слугували математична теорія особливостей гладких відображень Хасслера Уїтні, теорія біфуркацій динамічних систем Пуанкаре і Андронова. К.т. - ефективне знаряддя моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовуються в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації. Сфера застосувань К.т. неозора. Вона охоплює ті галузі природничих, соціальних, технічних наук, в яких ньютонівські лінійні теорії, що дозволяють досліджувати лише повільні безперервні процеси, є нерелевантними В. таких галузях науки звичні методи, при яких наслідки, пропорційні їх причинам, стають неефективними. Інтуїція, яку формує К.т., ініціюється досягненнями сучасної нелінійної математики, синергетики, космофізики. Ця інтуїція стимулює гераклітівське розуміння еволюції Всесвіту, в контексті якого Всесвіт постає як агоністика сил, тенденцій, альтернатив.

СИНЕРГЕТИКА ( від грецьк. συνεργόζ - який діє обопільно, узгоджено) - напрям і загальнонаукова програма міждисциплінарних досліджень, котрі вивчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційних, екологічних та інших системах. Ідеї С. запропоновані та розроблені Пригожішим (Бельгія) та Хакеном (ФРН) на рубежі 60 - 70-х рр. XX ст. Згідно з синергетичним підходом, самоорганізація складних систем спрямовується від хаосу до дедалі більшої впорядкованості на основі певних параметрів порядку й узагальненої синергетичної інформації відповідно до певних патернів (моделей). У процесі самоорганізації системи відбувається виникнення і самопородження смислу її розвитку, своєрідне прагнення системи до майбутньої віддаленої її впорядкованості за допомогою т. зв. атрактора. Речовинно-енергетичні процеси системи спрямовуються її інформаційним полем; система поводить себе так, що напрошується висновок: кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами. У певних критичних точках розвитку системи, точках біфуркації, вона може обирати шлях розвитку в одному з кількох енергетично рівнозначних напрямів. У зв'язку з синергетичними дослідженнями, зокрема розробкою параметрів порядку, в сучасній науці сформувався т. зв. антропний принцип: якби певні фізичні, хімічні тощо константи або параметри відрізнялися хоча б на декілька відсотків від тих, котрі існують насправді, то існування атомів взагалі, а також зоряних систем було б неможливим З. відси випливає, що виникнення людини і високоорганізованого суспільства закладено в найфундаментальніших константах природи і розвиток Всесвіту має такий характер, що спрямовується світовим розумом. Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації суспільних систем, узгодження їх рушійних сил - мотиваційних інтенціональностей соціальних суб'єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги між соціоантропосферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Оскільки негативні екологічні показники, що загрожують існуванню життя на планеті, можуть набути певного асимптотичного прискорення у режимі "із загостренням", то їм має бути протиставлене цілеспрямоване культивування духовних параметрів (цінностей, ідеалів та норм) у суспільній свідомості окремих соціумів і глобального співтовариства в цілому. Цьому має передувати культивування синергетичної взаємодії і досягнення у малих спеціалізованих соціальних групах ефекту синергетичного резонансу: при досягненні певних "ідеальних" патернів взаємодії та цілеспрямованій дії на певні "акупунктурні" зони соціальних систем відбувається вивільнення надзвичайно великої кількості творчої енергії.