тривалий

devamlı, sürekli (тривкий); uzaq (довгочасний); тривалий час – uzaq vaqıt

durable

ხანგრძლივი, დღეგრძელი

працяглы

трывалы

1) lease; ( довгострокова) leasing; ( короткострокова) rent, renting

2) ( плата) rent

АВТОХТОННА КУЛЬТУРА ( від грецьк. αυτοχδων - корінний, місцевий) - культура, яка розвивається на певній території настільки довго, що вступає в органічний зв'язок з природними умовами цієї території і не вважається привнесеною ззовні. Автохтонною також вважають культуру, що тяжіє до осідлості - на відміну від маргінальної (див. маргінальна культура). А. к. може мати на власній території свою державу, яка легітимізує її автохтонний статус та сприяє її збереженню та розвитку. Історія також засвідчує, що А. к. може входити у простір іншої держави - або як архаїчна форма, що не вважається наразі актуальною, або як елемент у складі імперського культурного угруповання. У цих випадках А. к. має тенденцію до маргіналізації за соціальним статусом, але може зберігати тривалий час свій автохтонний статус у духовному плані.

АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ - сукупність поглядів на процес формування фізичного типу людини разом з її становленням як суб'єкта суспільних відносин та доцільної перетворювальної діяльності, творця культури. Тривалий у часі та разгалужений у просторі А. розглядають як перехідний період між еволюцією органічної природи та історичним розвитком суспільства. Теоретичне осягнення А. є комплексною науковою проблемою, яку вирішує широке коло природничих та гуманітарних наук. Разом з тим це проблема і філософська, світоглядна, пов'язана з усвідомленням людиною своєї сутності, специфіки власного буття, генетичних зв'язків із природою. Не випадково найдавнішими і універсальними темами первісної свідомості були космологічні та антропологічні міфи про виникнення світу та появу в ньому людини. В родовому суспільстві були поширені тотемістичні уявлення про спорідненість кожного роду з певним тваринним чи рослинним предком. На цьому етапі людина в своїй свідомості ще не відокремлює себе від природного світу. Світові релігії, зокрема юдаїзм, християнство, іслам, вважають людину продуктом божественного творіння. Як тварна істота людина докорінно відрізняється від усього тварного світу, займає виняткове місце в ньому, оскільки створена за образом та подобою Бога, наділена безмертною душею, розумом та свободою волі і є істотою духовною. Наукове осягнення генезису людини отримує сильний поштовх з появою еволюційної теорії розвитку органічного світу. Згідно з сучасними еволюційними уявленнями вирішальне значення в А. відігравала виробнича діяльність, праця, антропогенетична роль якої полягала у формуванні не стільки фізичного тіла людини, скільки "тіла соціуму", у перетворенні економічної поведінки окремих індивідів на економічну діяльність колективу. Колективне здобування засобів до життя сприяло зміцненню групи, а розподіл праці вів до її диференціації та ускладнення структури - стадо перетворювалося на соціальний організм. Особливу роль при цьому мала поява перших універсальних моральних норм людства - заборона вбивства представника свого колективу (кровного родича) та заборона статевих зв'язків між представниками свого роду (інцесту). Виникнення екзогамії - соціального механізму регуляції власне біологічних відносин по фізичному відтворенню людини - сприяло подальшому соціальному розвитку людства. Встановлення шлюбних зв'язків одного роду з іншим відкривало, з одного боку, шлях до їх об'єднання в соціальні спільноти (племена, союзи племен), а з іншого - вело до ускладнення окремих соціальних одиниць і їх подальшої диференціації на сім'ї. Збільшення впливу соціокультурних явищ в процесі гомінізації привели, зрештою, до становлення людини як єдиного біологічного виду, що розпадається начисленні адаптивні типи, ареальні групи (раси та підраси), стихією існування яких є соціальність, а механізмами життєдіяльності - різноманітні культурні форми.