теософічний

ЕСХАТОЛОГІЯ ( від грецьк. έσχατοζ - останній, кінцевий і λόγοζ -вчення) - релігієзнавчий, теологічний термін, який включає: 1) елементи вчення різних релігійних систем про кінцеву долю людства і людини; 2) розділ християнського канонічного вчення про Страшний (Останній) Суд і його класичні та некласичні, єретичні трактування богословами. Розробкою християнської Е. займалися видатні теологи раннього християнства, Середньовіччя, Нового і Новітнього часу. Тематика Страшного Суду Месії безпосередньо пов'язана з кінцевим спасінням як метою існування людини і людства, спокутуванням гріхів і поверненням до Бога. У християнській Е. відсутній дуалізм: спасіння людини визначає спасіння людства і навпаки. Згідно з поглядами Оригена, кінець світу має привести до порятунку всіх грішників. Упродовж християнської цивілізації есхатологічне вчення набувало різного змісту й діапазону - від канонічних трактатів до символу віри окремих сект та революційних рухів Середньовіччя. Есхатологічна тематика у Новий час розроблялася західними богословами у гносеологічному, натуралістичному контексті (Тейяр де Шарден, Ренер), а також рос. ідеалістами (Бердяєв) й еклектиками (Мережковський). Е. знайшла відображення у світогляді нетрадиційних релігій західнохристиянського і східнохристиянського взірця (західний окультизм, теософія, вчення Живої Етики).

МІСТИЦИЗМ ( від грецьк. μυστήριον - таємниця, таїнство) - 1) Визнання надприродної сутності явищ природи. 2) Релігійно-філософська світоглядна концепція, яка виходить з того, що справжня реальність недосяжна для розуму і розкривається лише шляхом інтуїтивно-екстатичного (надчуттєвого) опанування у містиці - практиці безпосереднього єднання з надприродним, трансцендентним. М. бере витоки в архаїчній магії, шаманстві; у філософії формується лише тоді, коли виникає поняття трансцендентного Абсолюту, а в індивідуальній свідомості починають чітко розрізнятися логічний та інтуїтивний (ірраціональний) способи пізнання. М. притаманний всім релігійним системам та релігійно-філософським вченням, оскільки вони базуються на визнанні надприродного начала. Найраніший розквіт М. - в країнах з високою філософською культурою: Індії (веданта), Китаї (даосизм), Греції (піфагореїзм, платонізм). В подальшому хвилі М. супроводжують періоди суспільних криз: занепад Римської імперії (неоплатонізм, раннє християнство, гностицизм, маніхейство), кінець Середньовіччя (суфізм, каббала, ісихазм), період становлення раннього капіталізму (хасиди, квакери, янсеністи, хлисти) В. Новітній час М. є складовою теософії, антропософії, неотомізму, персоналізму. У доктринах новітніх релігійних і духовних течій друг. пол. XX ст., а також деяких наукових напрямах (напр., трансперсональній психології) спостерігається поєднання М. і елементів наукової картини світу. В деяких аспектах з М. збігаються парапсихологія та біоенерготерапія (екстрасенсорне цілительство). Значне поширення М. у країнах Сх. Європи в період постсоціалізму становить реакцію на попереднє суто матеріалістичне та раціоналістичне світосприйняття.