страждання

СТРАЖДАННЯ - протилежність діяльності; зазнавання будь-якої дії. В цьому значенні поняття С. зустрічається в Аристотеля, Шиллера, Маркса, Герцена та ін. У межах раціональної традиції залишається допоміжним поняттям (Спіпоза та ін.), а позначуваний ним феномен перебуває на периферії теоретичного інтересу. Предметом уваги і послідовного осмислення стає в екзистенційно орієнтованій філософії (Шопенгауер, К'єркегор, Гайдеггер, Сартр, Камю, Бердяєв та ін.). У контексті сучасних філософських пошуків С. постає виявленням (у тій чи тій формі) стражденності як атрибутивної характеристики людського буття. С. безпосередньо виявляє реальну обмеженість людини і тим засвідчує як її вкоріненість в бутті, так і примусовість її присутності у світі. З огляду на притаманну йому стражденність людське буття виявляється антиномічним: з одного боку, С. вказує на вразливість людини як особливої форми буття, загрожує їй руйнацією; з другого - онтологічна засадничість С., його неминучість для людини спонукають до вироблення форм освоєння й "олюднення" С. Своєрідними щаблями зростання смислотворності С., збільшення його конструктивної ролі постають: а) потерпання, б) терпіння, в) спокута, г) моральне самовизначення, ґ) творчість, д) культура.

souffrance

бол

пакута

цярпеньне

azap, cefa, horluq

БУДДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ - світоглядно-філософська основа буддизму як релігійної системи. Характерною особливістю Б. ф. є її етико-практична спрямованість, стрижень змісту становить проповідь Будди "Про чотири благородні істини". Перша істина: "існує страждання". Його неодмінно і обов'язково зазнає будь-яка жива істота, тому все життя - страждання. Друга істина: "є причина страждання" - наше "Его", у якого є бажання. Вони стимулюються невіглаством і призводять до дій, які створюють карму. Третя істина: "можна припинити страждання". Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, коли людина переживає процес відродження. Четверта істина стверджує: "є шлях до припинення страждань". Це т. зв. "благородний восьмеричний шлях", який складається з вірного розуміння, вірного наміру, вірної мови, вірної поведінки, вірного життя, вірного зусилля, вірного відношення, вірного зосередження. Цей шлях у буддизмі дістав назву "серединного шляху". Розвиваючи ці істини, Б. ф. багато уваги приділяє розробці таких специфічних буддистських понять, як дхарма, карма, нірвана, дукха, шуньята, віджня та ін. Джерелами для вивчення Б. ф. є канонічні тексти як загальнобуддистського змісту, так і окремих шкіл. Насамперед, це збірка канонічних текстів Типітака ("Три кошики"). Основи Б. ф. викладені в третьому розділі Типітаки. Його повна назва - Абхідхарма-пітака - означає: "кошик, який містить Велику дхарму".

КІРЕНАЇКИ (кіренська школа) - одна з сократичних шкіл, що отримала свою назву від м. Кірена, звідки походив засновник школи Аристип, учень Сократа. Основу вчення К. становив гедонізм, який вперше в історії був сформульований і розроблений цією філософською школою. К. уподібнювали людину до зачиненої звідусіль фортеці, мешканці якої не отримують свідчень іззовні. Відтак дійсним є лише те, що кожен переживає як власні стани. Два протилежних полюси цього переживання - насолода і страждання. Люди повинні прагнути першого і уникати другого. Але це не означає перетворення людини на безтурботного раба задоволень. Досягнення справжньої насолоди неможливе без здатності самовладання, стриманості, подолання шалених пристрастей С. ліпа жага насолоди здатна принести лише страждання. Тому необхідно розуміти, яким чином і якою мірою можливо досягти задоволення, не зашкодивши власному самопочуттю. К. не обмежували задоволення тілесними відчуттями, надаючи великого значення насолодам душі - дружбі, повазі, приязні, вдячності, любові до батьківщини тощо. Кіренаїк III ст. до н. е. Гегесій (240 - 200 до н. е.) взагалі відкидав можливість досягнення насолоди через те, що, маючи тіло, котре є смертним і вразливим, людина приречена на постійні страждання. Виходом з цього становища він вважав самогубство. Гедонізм К. мав значний вплив на філософію Епікура, в якій уникання страждань та їх відсутність стає головною метою життя і ототожнюється з насолодою.

Бентам, Єремія (1748, Лондон - 1832) - англ. філософ, етик, основоположник утилітаризму. Освіту отримав в Оксфорді. Його філософсько-етична концепція, в основу якої покладено принцип корисності, розкрита у праці "Деонтологія, або наука про мораль". Б. вважав, що природу людини визначають почуття задоволення і страждання, які постійно і в усьому керують індивідом. Поведінка людини спирається на прагнення до щастя через збільшення задоволення і зменшення страждання, тому моральним є все, що корисне для досягнення цієї мети. Основна максима теорії утилітаризму Б. - найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Етику він визначав як вчення про засоби досягнення щастя, а мораль - як мистецтво його максимально збільшити. Реальними інтересами вважав лише інтереси індивідів, тому інтереси держави і громадянств в цілому - це ніщо інше, як "сума інтересів індивідів". Етику Б. характеризує зв'язок з економічною теорією; принцип свободи індивіда в господарській діяльності є одночасно і засадничим принципом моралі. Політичні погляди Б. близькі до лібералізму, хоч він відкидав теорії природного права та суспільного договору.

[br]

Осн. тв.: "Принципи моралі і законодавства" (1789); "Нариси нової системи логіки" (1827); "Деонтологія, або наука про мораль" (1834).

Шопенгауер, Артур (1788, Данциг - 1860) - нім. філософ. Студіював філософію в Геттингенському й Берлінському ун-тах. Першими вчителями Ш. були Вольф, Фіхте, Шляєрмахер. Його перша (й основна) праця "Світ як воля та уявлення", що вийшла друком у 1819 р., а також лекційний курс (1820), присвячений новій (волюнтаристській) метафізиці, не мали успіху. Визнання філософського здобутку Ш. поступово почало утверджуватися лише після 1850 р. Ш. був першим із західних філософів, хто звернув увагу на релігійне й філософське вчення буддизму. Найвидатнішими філософами вважав Канта і Платона Ч. ільна ідея філософії Ш. - світ є моїм уявленням - має витоки у розрізненні Кантом світу феноменів (явищ) та ноуменів (речей у собі), але феноменалізм ІП. суттєво інший, ніж у Канта. Він апелює не до трансцендентальних умов пізнання предмета взагалі, а до властивостей інтелекту, які накладають відбиток на світ явищ, що є поспіль світом ілюзій, або "майя" (санскр. - магія, чари). Головне завдання пізнання, за Ш., полягає у тому, щоб відрізнити первинне й головне від другорядного і похідного. З'ясувати це завдання можливо, лише пробившись крізь утворену явищами зовнішню "завісу омани" до своєї власної внутрішньої суті шляхом безпосереднього її переживання. Тоді оприявниться істина, що первинною і справді реальною у кожній людині й у всьому світі є Воля. Отже, за Ш., внутрішньою сутністю світу є Воля, а її зовнішньою оболонкою - нескінченна й мінлива сукупність явищ. Світова Воля є "волею до життя", а носієм її - орієнтований на себе та на панування над іншими елемент загальної сукупності розмежованих поміж собою одиничних воль. Первень сліпої волі залягає в глибинах кожної речі й творіння; особливо виразно його дія виявляється в людині - через породження й безнастанне відтворення почуття тривоги, неспокою, невдоволення й ворожнечі, а також страху (передовсім смерті). Отже, життя - це стан непроминального розчарування й песимізму. Завдяки цій ідеї етика Ш. та історії філософії здобулася на назву "етики песимізму". Порятунок від усепоглинного песимізму, за Ш., можливий лише через естетичне споглядання або моральний чинник співчуття. Серед усіх мистецтв найвищим є музика, яка найсильніше пробуджує почуття звільнення від тягаря волі, оскільки почуття страждання й радості досягають тут найвищого рівня всезагальності. Останній крок заперечення осібної людської волі як чинника страждання Ш. вбачає у нірвані - стані спокою внаслідок поборювання волі до життя (але не через самогубство, а поступовий рух до занурення у спокій на обраному кожним життєвому шляху).

[br]

Осн. тв.: "Про чотири первні принципу достатньої підстави" (1813); "Світ як Воля та уявлення" (1819); "Про Волю у природі" (1836); "Дві засадничі проблеми етики" (1841).

1) ( звуки) to muffle, to drown, to deaden, to smother, to stifle

2) ( радіопередачі) to jam

3) (придушувати, пригнічувати - про почуття) to stifle, to suppress; (страждання, біль) to alleviate, to soothe, to calm

4) ( про рослини) to choke (up), to grow over

5)

1) ( надірване місце) slight tear, rent

2) ( надмірне напруження) overstrain; ( страждання) anguish