стиль

1) стиль; ( художественная манера) вкус, поши́б

2) филол. стиль; (манера писать, говорить) слог

3) ( способ летоисчисления) стиль

სტილი

стыл

üslüp, tarz; cтиль писемної мови – kitabet

СТИЛЬ МИСЛЕННЯ - концептуальний лад використання методу, характеристика стандартних уявлень його занурення в конкретний матеріал, що визначається розкриттям у науці та культурі евристичних можливостей певних фундаментальних понять чи категорій. Якщо метод є способом дій, орієнтованих на здобуття істини, то стиль є тим чи іншим шляхом, яким реалізується ця орієнтованість. Таких шляхів може бути декілька - залежно від того, які стандартні уявлення приймаються за вихідні із множини категорій методу. Тому метод в єдності зі С. м. утворює методологічну свідомість певних програм творчості, діяльності взагалі. Так, методологічна свідомість античного атомізму розкривалась у двох варіантах, коли на перший план висувалася категорія необхідності (Демокрит) чи випадковості (Епікур); методологічна свідомість гегельянства виявлялася через спекулятивний стиль використання діалектики, в той час як її подальша розробка здійснювалася в напрямі соціально-діяльнісного тлумачення категорій. Рівною мірою в сучасній науці існують стандартні уявлення функціювання її методів, що пов'язані зі строго детерміністським С. м. (зокрема, при використанні методів релятивістської механіки), стохастичними рішеннями (характерними для квантово-механічної методології) чи поєднанням цих напрямів у рамках синергетичних підходів. При характеристиці С.м. у природознавстві мається на увазі процес посилення математизації науки, зростання евристичності принципів симетрії, інваріантності, простоти, застосування конструктивно-технологічних та системно-структурних напрямів діяльності, перехід від вивчення наявної форми речей до аналізу їх можливих станів тощо. Зростання евристичної ролі певних категорій чи уявлень у сучасному науковому мисленні здійснюється за механізмом доповняльності протилежностей. Так, математизація пов'язана зі зворотним процесом опредмечення (фізикалізації) математичних структур, імовірнісний опис доповнюється алгоритмічними процедурами, симетрія - асиметрією, інваріантність - варіативністю, дискретність - безперервністю і т. ін. Взагалі С.м. є формою врахування швидкоплинності зміни змісту пізнавальних проблем у стабільній системі того чи іншого методу, що характеризується певною довготривалістю функціювання.

1) Mauritanian

2) ( про стиль) Moorish, Moresque

ГОТИКА ( від італ. gotico - готський, від назви германського племені готів) - стиль буття та культури Зх. Європи, що засвідчує їх вихід за межі Середньовіччя. Для Г. характерне домінування піднесеного над прекрасним, а таємничого - над оприявненим. Готичний стиль суттєво протистоїть античному буттю та його культурі. Вказане домінування породжує своєрідний сутінковий характер Г., що натякає на глибинний рівень боротьби добра і зла у світі та маніфестує себе у культурі доби Середньовіччя в різноманітних формах: у готичній архітектурі (готичні собори) та музиці, готичному письмі, готичному одязі, зброї. Культурна поліфонія Г. дозволяє припустити наявність готичного світогляду, що досягає найвиразніших виявів у готичному романі. В центрі готичного роману зображується демонічна особистість, що поєднує трагічні, жахливі та величні риси (типовий приклад - "Мельмот-блукач" Метьюрина). В кін. XIX ст. готичний роман переростає у психологічно загострений роман "жахів", а у XX ст. - у фільми "жахів". Наявною є також еволюція готичного роману в роман-епос ("Володар кілець" Толкіна). У XX ст. з'являється й феномен готичного трактату ("Занепад Європи" Шпенглера).

КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИКИ - основні поняття естетичної теорії, духовні моделі естетичної практики, естетичного освоєння світу. В К.е. як логічних формах представлено весь історичний досвід естетичного відношення до дійсності та естетичні характеристики світу культури і природи. К.е. не є нерухомими, незмінними сутностями. Вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи етапи розвитку соціальної практики та динаміки ціннісних орієнтацій. Система категорій, як зміст естетичної теорії, є мінливою, конкретно-історичною, має культурно-регіональні та національні особливості. Розвиток та розширення категоріального апарату естетики відбувається внаслідок як розвитку естетичної та художньої практики, так і розвитку наукової рефлексії щодо них. Теоретичне поняття набуває статусу К. е., якщо воно містить в собі певну закономірність естетичної та художньої діяльності. К. е. мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони спираються переважно на оціночний момент. Це пов'язано із антропологічною домінантою естетичної та художньої сфери культури С. учасна естетична теорія внаслідок розвитку нових напрямів дослідження та загальнофілософських методологічних засад не має жорстко визначеної та структурованої системи категорій, що ускладнює можливість остаточної визначеності відносно категоріального статусу деяких понять естетики. К.е. структуруються відносно певних напрямів естетичної теорії, які стосуються різних сфер та аспектів естетичної та художньої практики і виглядають таким чином: 1) Метакатегорії: естетичне, гармонія, міра, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронія. 2) Категорії естетичної діяльності: естетична діяльність, мистецтво, фольклор, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн, художнє конструювання, естетика побуту, мода, садово-паркове мистецтво. 3) Категорії естетичної свідомості: естетичні почуття, оцінки, судження, смак, ідеали, погляди та теорії. 4) Категорії гносеології мистецтва: художній образ, мімезис (художнє відображення і відтворення), поетика (художнє мислення), художня форма і художній зміст, художня ідея, художня правда, художня умовність, ідеалізація, типізація, індивідуалізація. 5) Категорії психології мистецтва: художня творчість, художнє сприйняття, катарсис, емпатія, художня здібність, талант, геній, натхнення, фантазія, свідоме, підсвідоме, творча уява, індивідуальна манера і стиль. 6) Категорії соціології мистецтва: художник, публіка, художня критика, меценатство, функції мистецтва, свобода і детермінізм художньої діяльності, соціальне замовлення, народність, національне та загальнолюдське в мистецтві, елітарне та масове мистецтво. 7) Категорії онтології та морфології мистецтва: художній твір, артефакт, види мистецтва (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, театр, кіно тощо); роди (епос, лірика, драма, станкове або монументальне мистецтво тощо); жанри (роман, повість, оповідання, портрет, пейзаж, натюрморт тощо). 8) Категорії семіотичного та структурного аналізу мистецтва: текст, контекст, знак, композиція, сюжет, фабула, міф, художній час і простір, ритм, інтонація, метафора, символ, архетип. 9) Категорії герменевтичного аналізу мистецтва: розуміння, тлумачення, інтерпретація, художня мова, буття, гра, діалогічність, переживання, культурний контекст, герменевтичне коло. 10) Категорії історичного дослідження мистецтва: художній процес, традиція, спадкоємність, новаторство, художній канон, художня епоха, напрям, течія, школа, метод, стиль. 11) Категорії теорії естетичного виховання: естетичні здібності та потреби, методи та засоби естетичного виховання, всебічний розвиток особистості, художнє спілкування. Категоріальний апарат естетики постійно збагачується за рахунок осмислення нових художніх явищ і процесів, залучення термінів суміжних наукових дисциплін (філософії, психології, мистецтвознавства, семіотики, структуралізму, культурології тощо), які набувають специфічного естетичного змісту.