спокута

СПОКУТА - один із фундаментальних етичних принципів, вироблених людством. Ідея С. ґрунтується на припущенні, що людина внаслідок своєї недосконалості і невиправно гріховної природи може свідомо чи несвідомо чинити зло, відступати від блага, впадати у гріховність і розбещеність. Але в той же час людина повинна мати надію спокутувати грізс. зменшити наслідки свого злочинства^Саме на ідеї С. ґрунтується більшість з етичних релігійних норм і вимог. С. є знаком і проявом розкаяння, свідченням того, що грішник (чи злочинець) визнає свою провину і бажає змінити становище (тобто відновити стан рівноваги, порушеної якоюсь дією або ж бездіяльністю) Н. еобхідність С. пов'язується не тільки з етичним вибором окремої особистості, а й із С. (розкаянням) однієї держави стосовно іншої, уряду держави перед скривдженими і невинно постраждалими від репресій та ін. У сучасній дипломатії акція вибачення з боку представників держави є формою С.

მონანიება; გამოსყიდვა

СТРАЖДАННЯ - протилежність діяльності; зазнавання будь-якої дії. В цьому значенні поняття С. зустрічається в Аристотеля, Шиллера, Маркса, Герцена та ін. У межах раціональної традиції залишається допоміжним поняттям (Спіпоза та ін.), а позначуваний ним феномен перебуває на периферії теоретичного інтересу. Предметом уваги і послідовного осмислення стає в екзистенційно орієнтованій філософії (Шопенгауер, К'єркегор, Гайдеггер, Сартр, Камю, Бердяєв та ін.). У контексті сучасних філософських пошуків С. постає виявленням (у тій чи тій формі) стражденності як атрибутивної характеристики людського буття. С. безпосередньо виявляє реальну обмеженість людини і тим засвідчує як її вкоріненість в бутті, так і примусовість її присутності у світі. З огляду на притаманну йому стражденність людське буття виявляється антиномічним: з одного боку, С. вказує на вразливість людини як особливої форми буття, загрожує їй руйнацією; з другого - онтологічна засадничість С., його неминучість для людини спонукають до вироблення форм освоєння й "олюднення" С. Своєрідними щаблями зростання смислотворності С., збільшення його конструктивної ролі постають: а) потерпання, б) терпіння, в) спокута, г) моральне самовизначення, ґ) творчість, д) культура.