спадщина

1) inheritance, legacy; heirdom

2) ( про явища культури) heritage, legacy

მემკვიდრეობა

спадчына

asabalıq, miras

"МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА" - свого роду троп, що, починаючи з доби пізнього романтизму (передовсім франц.), означає граничну ізоляцію художньої діяльності від довколишньої дійсності, герметизацію художнього твору від цієї дійсності і як необхідний наслідок такого статусу мистецької діяльності - мистецьке зосередження на її суто формальних, технічних, підкреслено іманентних проблемах. Історично "М.д.м." виникає як естетичний епілог європейського романтизму з його радикальною емансипацією від жорсткого прагматизму тогочасної цивілізації. Відповідним чином назва "М.д. м." за своїм походженням спочатку означала певну суму суто літературних явищ - франц., а потім рос. красного письменства. Естетичного розголосу у той період набула суто теоретична рефлексія на саму можливість радикальної артистичної ізоляції, її конкретних художніх наслідків. Така рефлексія, поряд з полемічними надуживаннями прихильників "М.д.м.", мала важливе значення для розуміння подальших мистецьких маршрутів Європи. Суперечки довкола "М.д.м." необхідним чином повертали мистецьку зіницю всіх її орієнтацій і вподобань до проблеми самої онтології художнього твору і відповідно наближали мистецькі революції поч. XX ст. Дедалі нові й новітні художні напрями, від імпресіонізму до авангарду й постмодернізму, містять у собі той чи той відгомін пізньоромантичного пафосу "М.д.м.", своєрідно перетворений у практиці цих напрямів, у самій субстанції їхньої образності. Певне значення постулати "М.д.м." мали і для становлення мистецтвознавства і літературознавства сучасного типу з їхнім гострим аналітичним інтересом до художньої форми, до її генези, функції, еволюції, а також для художньої критики - для зростання її фахової культури, вивільнення від публіцистичної риторики. Особливу долю спадщина і гасла "М.д.м." мали в Росії та Україні наприк. XIX - на поч. XX ст. - для емансипації місцевого художнього процесу від тотального упокорення поточній суспільній проблематиці, яка віддавна претендувала на панівну роль провідної семантики у тому процесі. Повернення рос. "срібного віку" до "М.д.м.", так само як і навернення до нього генерації часопису "У країнська хата", засвідчують немалий, хай і прихований вплив тієї спадщини і тих гасел у національній культурі поч. XX ст. Характерно, що затим, після утвердження тоталітарного режиму з його брутальною у своїй одвертості орієнтацією на утилітарно-пропагандивне псевдомистецтво, офіційна естетика всі свої побудови розпочинала з ритуальної "полеміки" з "М.д.м." як свого роду світоглядним алгоритмом усіх подальших різновидів артистичного "самостійництва". Ця "полеміка", серед іншого, викреслила із мистецької пам'яті доволі своєрідне явище т. зв. "комуністичного М.д.м." у радянському авангарді 1920-х рр., тобто спробу до інституалізації художницького "самостійництва" у тогочасному радянському суспільстві.

Ауробіндо, Гош (1872, Калькутта - 1950) - інд. філософ, поет, громадський діяч. Освіту отримав в Англії. Проф. коледжу в Бароді (Індія) (1893 - 1908). Повернувшись на батьківщину, активно вивчає культуру, мови й релігії Індії Ф. ілософська спадщина А. викликала найрізноманітніші оцінки і коментарі: деякі вважають А. одним з найвидатніших інд. філософів, інші вбачають у його системі безглузде нагромадження інтуїтивних побудов, містицизму, суперечливих думок. Це пояснюється тим, що однією з головних рис філософії А. є її інтегральний характер, внутрішня настанова інтегрувати, синтезувати різноманітні вчення й світоглядні принципи (матеріалізм і ідеалізм, раціоналізм і містицизм, плюралізм і монізм). Інтегралізм А. базується на осучасненому тлумаченні Веданти.

[br]

Осн. тв.: "Життя Божественного". У 2 т. (1947); "Синтез йоги" (1948); "Понадментальне виявлення на землі" (1952).

Вассиян, Юліан Іванович (1894, с. Колоденце, Галичина - 1953) - укр. філософ, ідеолог укр. націоналізму. Закінчив філософський ф-т Львівського ун-ту (1914). Філософськими студіями займався в "таємному укр. ун-ті" у Львові (1922 - 1924), продовжив їх у Празькому ун-ті та Укр. вищому педагогічному ін-ті (Прага). Докт. філософських наук. Активний учасник укр. націоналістичного руху: делегат І (1927, Берлін) і II (Прага, 1928) конференцій та І Конгресу (Відень, 1929 р.) укр. націоналістів. Філософ християнсько-антропологічного напряму В. бачав у хліборобстві не лише господарський, а й метафізичний акт "зустрічі неба і землі", в селянстві - головного генератора життєвої енергії, "основну категорію суспільного ладу" і "єдине джерело високої культури". Вищі цінності В. - Бог, нація, духоцентрована людина (така, що самовизнається й самостверджується зсередини себе). Теоретик повороту від зовнішньої до "самобутньої внутрішньої першооснови" власної душі В. ній "усе - ідея, закон і дорога". Один з теоретиків демократичного й інтегрального націоналізму. Наукова спадщина досі не вивчена належним чином і не опублікована у повному обсязі ("Релігія"; "Християнство"; "Месіянізм" вибраного народу"; "Буття - повиннність"; "До філософії природи та історії"; "Історія як дефініція"; "Історія і людина"; "Грецький світогляд").

[br]

Осн. тв.: "Одиниця і суспільність" (1957); "Суспільно-філософські нариси" (1972).

Ганді, Могандас (1869, Порбандар, штат Гуджарат - 1948) - інд. релігійний та національний лідер, засновник релігійно-філософського вчення "гандизму", реформатор індуїзму, духовний провідник, удостоєний почесного імені Магатма ("Велика душа"). Юридичну освіту отримав у Лондоні. Од 1893 р. по 1915 р. мав адвокатську практику у Пд. Африці, де брав також активну участь у боротьбі за демократичні права найманих працівників. Згодом, після повернення до Індії, стає лідером національно-визвольного руху, який завершився здобуттям Індією незалежності (1947). У 1948 р. Г. загинув од рук убивці на політичному ґрунті. Гандизм вважається офіційною ідеологією впливової партії "Індійський національний конгрес". Творча спадщина Г. окрім найбільш відомої праці "Моє життя" налічує 89 томів. Чільною ідеєю його філософського вчення є ідея "пасивного опору". Осягнення істини здійснюється завдяки моральному самовдосконаленню згідно з принципом ненасилля (агімси), який спрямовує на утримання від заподіяння живим істотам не лише фізичної, а й духовної шкоди. Вплив ідей та життя Г. вийшов далеко за межі Індії, набувши світового визнання.