сизигія

КАТЕГОРІЇ ДІАЛЕКТИКИ - всезагальні філософські поняття, за допомогою яких розкривається суперечливий характер буття, його єдність і різноманітність, змінюваність і самозбереження Р. озглядувані в онтологічному плані, К.д. фіксують об'єктивну несумісність і, в той же час, нерозривність сторін буття ("протилежність", "єдність протилежностей", "рух", "розвиток" і т.п.). Як форми логічного пізнання, вони характеризують рух мислення через логічні суперечності, що не можуть бути усунені існуючими формальними методами і потребують сутнісного аналізу досліджуваної ситуації, як це має місце, наприклад, в апоріях Зенона, антиноміях Канта, логіці Гегеля, "Капіталі" Маркса, деяких софізмах, тезах про корпускулярно-хвильову подвійність мікрооб'єктів, тваринно-соціальну сутність людини та ін., у випадках дослідження перехідних і "межових" ситуацій і т.д. (абстрактне, або розсудкове, негативно-розумне, позитивно-розумне мислення; теза, атитеза, синтез; чуттєво- конкретне, абстрактне, мислено-конкретне). Рух пізнання відбувається в цьому разі за законами не формальної, а діалектичної логіки, змінюючи одні форми раціонального мислення на інші і синтезуючи їх. В гносеологічному аспекті К. д. можна систематизувати на ті, що характеризують рух (тотожність - відмінність, перервне - неперервне, конечне - безконечне, одиничне - загальне, абсолютне - відносне, внутрішнє - зовнішнє та ін.), становлення і деградацію (буття - небуття - становлення; якість - кількість - міра; старе - нове - оновлення; покладання - заперечення - зняття; минуле - сучасне - майбутнє; виникнення - зникнення - відродження та ін.) та розвиток. Серед останніх виділяють категорії детермінації (безпосереднє - опосередковане; причина - наслідок; умова - обумовлене; необхідність - випадковість; можливість - дійсність та ін.) та категорії формоутворення (форма - зміст; частина - ціле; елементи - структура; стан - функція та ін.). У відповідності зі зміною системи філософських категорій в цілому (досить згадати відмінність систем категорій Платона,Аристотеля, Канта і Гегеля) К. д. перебувають У русі, відповідно до накопичення знань про суперечності, відкриття їх нових форм і узагальнення цієї інформації. На цьому шляху певні поняття втрачають статус К. д. (як це сталося у Новий час з рядом категорій теологічної діалектики), інші набувають категоріального статусу. Сьогодні на шляху до цього перебувають такі поняття, як "самоідентичність", "подія", "конфлікт", "катастрофа", "синергія", "тотальність", "сизигія", "межовість" та ін. Взагалі ж, оскільки філософське знання, як граничне, має антиномічний характер за самою своєю сутністю, між категоріями філософії і К.д. немає різких меж. В різних філософських системах, в залежності від акцентів на тих чи тих суперечностях буття, різні комплекси категорій можуть відігравати домінуючу роль як К.д. Історичний процес лише виявляє різні способи цього домінування.

Кизима, Володимир Вікторович (1942, Олов'янинський р-н Читинської обл.) - укр. філософ. Закінчив фізичний ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1965). Докт. філософських наук (1991), проф., зав. кафедрою філософії науки та культурології ЦГО НАНУ. Коло наукових інтересів - проблеми філософії науки, діалектики, зокрема питання детермінації процесів оновлення культурно-історичних трансформацій. Створив лабораторію постнекласичних методологій, в якій у межах постнекласичної парадигми розробляється нова метафізика як вчення про тотальність (Тоталлогія). Започатковано видання "Totallogy. Постнекласичні дослідження" (од 1995 р.). Автор численних статей, розділів колективних монографій, індивідуальних праць.

[br]

Осн. тв.: "Культурно-історичний процес і проблема раціональності" (1995); "Універсум як тотальність: становлення нового світогляду" (1993); "Сизигія метаморфоза" (2000).