-
1 розбірливість
ж1) ( перебірливість) fastidiousness; ( у засобах) scrupulousness2) ( почерку) legibility; distinctnessрозбірливість мови — articulation, phrase intelligibility
-
2 розбіжність
ж1) discrepancy, disparity; difference; dissent, dissension, discord; divergence, divergencyрозбіжність думок — divergence in views, difference in opinion
2) мат. divergence -
3 розбіжність
difference, discrepancy, divergence -
4 розбірливість
( почерку тощо) legibility, readability -
5 розбіжність
Українсько-англійський словник з аналітичної хімії > розбіжність
-
6 розбіжність
- остірасхожде́ние; несовпаде́ние; несхо́дство; разноречи́вость; (во мнениях, взглядах) разногла́сие, несогла́сие -
7 розбірливість
-
8 розбірність
- остіразбо́рчивость; отчётливость; вня́тность; членоразде́льность -
9 розбіжність
rozbiżnistж. -
10 розбіжність
разбежнасцьрознагалоссе -
11 розбірливість
müşkülpesentlik -
12 розбіжність думок
controversion, controversy, disagreementУкраїнсько-англійський юридичний словник > розбіжність думок
-
13 розбіжність у поглядах
Українсько-англійський юридичний словник > розбіжність у поглядах
-
14 розбіжність процентних ставок
Українсько-англійський словник > розбіжність процентних ставок
-
15 розбіжність термінів погашення активів і пасивів
maturity imbalance; maturity mismatchУкраїнсько-англійський словник > розбіжність термінів погашення активів і пасивів
-
16 розбіжність терміновості активів і пасивів
maturity imbalance; maturity mismatchУкраїнсько-англійський словник > розбіжність терміновості активів і пасивів
-
17 розбігатися
= розбігтися1) ( набирати швидкість для стрибка) to run ( preparing for a jump), to take a run; to take a running start2) ( у різні сторони) to disperse, to flee, to scamper away3) ( про думки) to be scattered -
18 чіткість
ж( виразність) clearness; ( точність) exactness, accuracy; ( розбірливість) legibilityчіткість зображення — image definition quality, image detail, definition quality, image sharpness
-
19 сутність та існування
СУТНІСТЬ та ІСНУВАННЯ - дві взаємопов'язані категорії онтології, що характеризують внутрішній і зовнішній аспекти буття. Сутність - категорія онтології на позначення внутрішнього, сукупність істотних властивостей предмета, без яких він існувати не може. Сутність не дана людині у відчуттях, а осягається мисленням. Існування, або екзистенція, - категорія онтології для позначення наявного буття предмета, котре, на відміну від його сутності, осягається чуттями; фактична даність чого-небудь І. снування певною мірою зіставне з категорією "буття" (тому їх нерідко ототожнюють), однак вживається здебільшого для характеристики зовнішніх проявів буття - предметів і явищ у їхній конкретності і нескінченній багатоманітності Щ. е з часів Античності щодо змісту понять "С. та І." висловлювалися різні погляди, часом протилежні. Так, Платон уживав поняття "усія" без розрізнення смислів існування речей (субстанція) і недоступного для чуттів рівня цього буття (сутність). У філософії Аристотеля С. та І. взаємопов'язані. Однак своїм неоднозначним тлумаченням сутності (у "Категоріях" першою сутністю він називав одиничні речі, а в "Метафізиці" - навпаки), Аристотель заклав основи для відриву існування від сутності в епоху Середньовіччя. У цю добу проблема С. та І. найґрунтовніше розроблялася Томою Аквінським, який учив, що тільки в Бозі С. та І. збігаються, а в усіх сущих створеного світу С. та І. незбіжні. Дуне Скот на перше місце ставив не сутність, а неповторне індивідуальне існування. Проблема розбіжностей між С. та І. породила середньовічний реалізм з його орієнтацією на загальне (сутність) і номіналізм з його установкою на одиничне (емпіричне) існування. З томістських позицій трактували С. та І. Декарт і Спіноза. Кант доводив, що існування не входить у визначення предмета, а знаходиться поза межами сутності і тому не може бути предикатом поняття. Гегель розглядав обидві категорії в їх діалектичному взаємозв'язку. З позицій матеріалістичної діалектики аналізує С. та І. марксизм. В екзистенціалізмі на перший план вийшла проблема існування (екзистенції). Сартр твердив, що існування передує сутності.Д.КирикФілософський енциклопедичний словник > сутність та існування
-
20 еліта
ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.В. Лісовий
См. также в других словарях:
розбіжність — іменник жіночого роду … Орфографічний словник української мови
розбірливість — іменник жіночого роду … Орфографічний словник української мови
розбірність — іменник жіночого роду … Орфографічний словник української мови
розбіжність — ності, ж. 1) Абстр. ім. до розбіжний. 2) Відмінність … Український тлумачний словник
розбірливість — вості, ж. Абстр. ім. до розбірливий … Український тлумачний словник
розбірність — ності, ж. Абстр. ім. до розбірний … Український тлумачний словник
розбіжність — [роузб’і/жн іс т ] нос т і, ор. н іс т у … Орфоепічний словник української мови
розбіг — у, ч. 1) Біг зі швидкістю, що поступово збільшується. •• З ро/збі/гу а) поступово збільшуючи швидкість під час бігу; розбігшись; б) не встигнувши зупинитися після бігу. 2) Рух (машин, механізмів і т. ін.) з поступовим збільшенням, наростанням… … Український тлумачний словник
розбігатися — I розб ігатися аюся, аєшся, док., розм. Почати багато бігати. II розбіг атися а/юся, а/єшся, недок., розбі/гтися, біжу/ся, біжи/шся, док. 1) Дуже швидко рушати, розходитися з одного місця в різні боки, місця (про всіх чи багатьох). || Бігти в… … Український тлумачний словник
розбігтися — 1) = розбігатися (почати бігти, поступово набираючи швидкість), розігнатися, розганятися 2) див. розходитися I … Словник синонімів української мови
розбірливий — а, е. 1) Який виявляє вимогливість під час вибору або оцінки кого , чого небудь. 2) Якого можна легко сприйняти слухом або зором; чіткий, ясний … Український тлумачний словник