розан

Розанов, Василь Васильович (1856, Ветлуга Костромської губ. - 1919) - рос. філософ, публіцист. Найважливішим філософським здобутком Р. є його перша праця "Про розуміння: Досвід дослідження природи, меж і внутрішньої побудови науки як цілісного знання" (1886), що містить спробу з'ясування істинності всього, що існує, через онтологічну категорію розуміння, яка поєднує, за Р., розумові форми з формами самої реальності. Цілковита байдужість до книги з боку сучасників викликала у Р. глибоку духовну кризу, обірвавши його філософську творчість. У подальші роки світогляд Р. трансформується у релігійний; він зосереджується на проблемах культури, історії, релігії, літератури, працює в жанрі філософської публіцистики і лірико-філософської прози. Попри суперечливість і "пунктирність" розанівських ідей, у їх розмаїтті увиразнюється як стрижнева ідея обожнення статі. Стать, за Р., є всезагальним принципом буття, не лише ознакою тіла, а й осердям людської душі і, так само як душа, безпосередньо пов'язана з Богом. Актуалізацією статі, за Р., є сім'я, в якій знаходить свій найповніший вираз її містичне поєднання з Богом. Стать і сім'я складають, за Р., підґрунтя будь-якої релігії. Викриваючи християнську мораль, що благословляє тільки наслідок статевих взаємин - продовження роду і цькує саму стать як гріховну, Р. розрізняє в християнстві дві релігії, що існують паралельно, - новозавітну, релігію смерті, і вітхозавітну, релігію народження і життя, що зберігає поганське обожнення статі (саме її сповідував Р.). Наскрізь інтуїтивна, просякнута суб'єктивним духом, творчість Р. відзначається в рос. філософії "срібного віку" особливою екзистенційністю Н. езважаючи на певну осібність і навіть одіозність, постать Р. належить до найпомітніших в рос. духовному ренесансі поч. XX ст. Творчість Р. суттєво вплинула на філософів-символістів (Мережковський, Білий та ін.).

[br]

Осн. тв.: "Сутінки просвітництва" (1889); "Релігія і культура" (1899); "Люди місячного сяйва: Метафізика християнства" (1912); "Опале листя" (1913 - 1915).