риґель

див. Маблі, Габріель Бонно де

див. Марсель, Габріель Оноре

Маблі, Габріель Бонно де (1709, Гренобль - 1785) - франц. філософ-мораліст, історик, політичний письменник. Світогляд М. заснований на теоріях суспільного договору та природного права; в цілому ж він виявляв скепсис щодо філософської думки доби Просвітництва, зокрема, був переконаний у теоретичній неспроможності матеріалізму й деїзму. За давнини, зазначав М., суспільний лад ґрунтувався на колективній власності на землю, а люди з природою становили одне ціле, джерелом усіх наступних негараздів людства став перехід до приватної власності. Позаяк відновити відносини спільного володіння майном практично неможливо, слід прагнути хоча б до зменшення майнової нерівності шляхом боротьби з розкошами і обмеження потреб. У галузі суспільно-політичній М. обстоював республіканські ідеї, вважаючи (не без впливу Локка, Монтеск'є та Руссо) носієм верховної влади народ; останній має цілковите право виступити проти можновладців, якщо вони порушують його "природні права", насамперед - на щастя і волю. У трактаті "Про вивчення історії", аналізуючи перебіг історії народів давнини й Нового часу, він доводить, що зловживання владою було однією з основних причин незчисленних страждань великої маси людей. Історичний підхід реалізує М. також при з'ясуванні низки інших - економічних, правових, моральних, пізнавальних проблем, виходячи з переконання, що без автентичного осмислення минулого, засвоєння його уроків і опертя на багатство історичного досвіду їх ефективне розв'язання неможливе. Хоч М. визнавав право народу змінювати владні структури, проте вважав, що революції не відроджують рівності, не повертають людей до природного стану, а можуть призвести до ще більших бід. Причина цього - в непримиренності класових інтересів та їхній гострій ворожнечі. Концепція М. була багато в чому аскетичною і песимістичною.

[br]

Осн. тв.: "Бесіди Фокіона про відношення моралі до політики" (1763); "Про вивчення історії" (1778).

Марсель, Габріель Оноре (1889, Париж - 1973) - франц. філософ, драматург, літературний критик. Закінчив Сорбонну; зазнав впливу ідей Бергсона, Брюнсвіка, Ройса. М. - один із засновників філософії екзистенціалізму. У центрі уваги М. - життя (існування) окремішної людини, що він його розглядає у двох площинах - як "проблему" та як "таїну". У першій площині життя постає як низка перешкод, ситуацій (проблем), які вимагають від людини якихось зовнішніх дій для розв'язання; життя "як таїна" - це безпосередність людського існування, за яким приховані глибинні екзистенційні підвалини буття - надія, відданість, смерть, любов. Якщо корені буття є у "таїні", то "таїна" може оприявнитися через релігійне одкровення і Божу Благодать, що уможливлює для людини порятунок із пастки абсолютного існування. Релігійно-філософська екзистенційна онтологія М. відкриває обнадійливу для людини перспективу порозуміння із світом; отже, людина - блукач (homo viator) може відшукати у бутті свій дім (прихисток). Досліджуючи екзистенційні суперечності суто теоретично, М. водночас постійно осмислює їх у своїх драматичних творах. Драматургія М. - то передовсім театр людської душі, з одного боку, приреченої на самотність, аз другого - спраглої універсальної істини, що її франц. мислитель, на відміну від представників безрелігійного франц. екзистенціалізму, віднаходить саме у національній католицькій традиції. М. - остання із великих постатей франц. культури, які поєднували глибинний філософський пошук з його художніми інтерпретаціями.

[br]

Осн. тв.: "Благодать" (1914); "Божа людина" (1925); "Поруйнований світ" (1933); "Бути і мати" (1935); "Людина-блукач (Homo viator)" (1944); "Метафізика Ройса" (1945); "Таїна Буття" (1950); "Рим більш не у Римі" (1951); "Проблематична людина" (1955).

див. Шляєрмахер, Фридрих Даніель

Шляєрмахер, Фридрих Даніель (1768, Бреслау - 1834) - нім. протестантський теолог і філософ, один із засновників герменевтики. В ранній період творчості був близьким до гуртка ієнських романтиків, зокрема до Шлегеля, що знайшло вияв у створенні цілісного релігійно-естетичного образу світу О. снову релігії, яку Ш. визначив як "споглядання універсуму", або "почуття залежності" від безконечного, вбачав у особистому внутрішньому переживанні З. годом, зосередившись на проблемах філософії, Ш. виходив з єдності буття і мислення, яку, проте, вважав лише передумовою знання, а не його предметом. В етиці Ш. намагався подолати дуалізм необхідності і свободи, обов'язку і схильності, введений Кантом і Фіхте, вважаючи, що в конкретному бутті свобода і необхідність, обов'язок і уподобання існують як протилежні і водночас уже об'єднані сторони. Найбільший доробок Ш. вніс у розвиток герменевтики як загальної теорії тлумачення текстів. Висунутий ним принцип герменевтичного кола утверджував циклічний характер процесу розуміння: для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин необхідно мати уявлення про ціле. Ш. виокремив психологічний аспект герменевтичного кола: текст є фрагментом цілісного духовного життя певної особистості, через що розуміння "частини" і "цілого" завжди обопільно опосередковане Г. ерменевтику Ш. розумів перш за все як мистецтво розуміння чужої індивідуальності, відрізняючи її, з одного боку, від діалектики, яка спрямована на розкриття предметного змісту твору, а з другого, від граматики, яка не може виявити його індивідуально-стилістичний характер Р. азом із тим Ш. зауважував важливість "граматичного", або лінгвістичного, аспекту тлумачення, що усуває звинувачення в психологізації процедури розуміння.

[br]

Осн. тв.: "Розмови про релігію" (1799); "Монологи" (1800); "Критичний начерк попередньої етичної теорії" (1803); "Діалектика" (1804); "Короткі нариси з теології" (1811), "Християнська віра" (1821).

1) ( об отдельном дереве) ель, ёлка

2) собир. ель

1) Kuwait, Kuweit (країна, Аравійський півострів, Західна Азія)

2) м. Kuwait, Kuweit; див. Ель-Кувейт