релін

РЕЛІГІЯ ( від лат. religio - побожність) - духовний феномен, який виражає віру людини в існування надприродного Начала і є для неї засобом спілкування з ним та входження в його світ. Витоки Р. тлумачаться по-різному, відповідно до певних світоглядних орієнтацій. Для матеріалістів Р. є продуктом фантазії і розвивається від фетишистських та анімістичних уявлень до демонологічних вірувань, політеїзму і монотеїзму. За такого підходу надприродне виступає не більш як ідея, заперечується реальна наявність у бутті як людей, так і всього Всесвіту Вищого Начала, Абсолютної Реальності, що лежить поза світом явищ й відкривається кожному через внутрішнє відчуття його присутності, особливе переживання Священного. Саме з останнім пов'язане історичне різноманіття R, етапи її розвитку й форми вияву' Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини сили, а такий її особистісний стан, що його можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття людиною самої себе Б. удь-яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне і система зв'язків з ним. Тому Р. виступає не у формі когнітивного, а в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не піддаються логічному аналізу. Головна суть Р. полягає в тому, що вона слугує засобом самовизначення людини у світі на основі відчуття наявності в собі якогось надприродного начала і віри в можливість свого прилучення до Вищої Сутності не за допомогою раціо чи якоїсь обрядової дії, а через містичну інтуїцію (т. зв. ейдетичне бачення). В Р. людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через відношення до певних граничних основ особистого буття. Природні й історичні об'єкти одержують в Р. роль знакових означень людських символів і ціннісних орієнтирів, а людина здобуває можливість відчути свою причетність до всесвітніх процесів, що є продуктом дії незбагненних, реально існуючих Вищих Сил. Релігійні символи, хоч вони й мають людське походження, завжди виходять за межі цього буття і виконують в житті людини свої функції саме завдяки тій "вісті", яку вони несуть. Ці символи дають можливість людині через інтуїтивне прозріння відчути реальну присутність у своєму особистому житті, бутті всіх людей і всьому Всесвіті Вищого Начала, Вищої Премудрості, Вселенського Розуму, що спрямовує і робить осмисленим як існування Всесвіту, так і власне існування людини. Понятійна фіксація змісту символічної системи Р., вироблення релігієзнавчої мови - актуальна проблема сьогодення.

техн. рели́т

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО - галузь гуманітарної науки, об'єктом вивчення якої є такий особливий стан людини, що стосується її самовизначення у світі через віднайдення в собі того, що єднає її з трансцендентним. Предметом Р. в широкому його аспекті є, окрім природи релігії, її функціональність. Якщо об'єкт Р. відносно сталий, то предмет його збільшується в обсязі і дещо змінюється в часі Р. ізні світоглядні позиції, слідування відмінним культурним традиціям, навіть громадські оцінки характеру наукової діяльності спричинюють різноманіття дослідницьких установок релігієзнавців, їх теоретичних цілепокладань. Працюючи в одній і тій самій предметній сфері, вони можуть застосувати різні норми пізнання - світські чи богословські. Звідси поділ Р. на академічне і богословське. На відміну від першого останнє входить до богословського комплексу, розвивається певною мірою на основі закономірностей цього виду духовності С. вітськість академічного Р. не означає його ворожості щодо релігії. Особливістю світового Р. є дотримання принципу нейтральності щодо релігії, чого немає в богословському Р., яке, до того ж, ще має конфесійну зорієнтованість. Р. є єдиною і водночас багатодисциплінарною сферою гуманітарного знання. Його структурними системами є філософія й феноменологія релігії, історіософія і історія релігії, психологія і етнологія релігії, географія і соціологія релігії. Однією з актуальних для кожної релігійної системи є проблема свободи волі людини О. станнім часом розвивається герменевтичне і компаративне Р., культурологія і політологія релігії. Як і будь-яка інша наука, Р. має свої закони, принципи, систему категорій. Сучасне академічне Р. характеризують такі риси, як світоглядний плюралізм, позаконфесійність, відкритість, історизм, системність, поліметодичність, творчий характер.

РЕЛІГІЙНІСТЬ - поняття, що характеризує якісну і кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб'єктивного засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їхній вплив на поведінку, життєдіяльність візуючих, релігійної спільноти. Р. можна розглядати як ціннісножиттєву орієнтацію, суб'єктивну якість свідомості індивіда, його внутрішню здатність до реалізації релігійних установок. Сутність Р. розкривається через визначення її ступеня, рівня й характеру. Ступінь Р. - це рівень засвоєння індивідом, групою релігійних ідей, норм, цінностей, тобто рівень інтенсивності релігійних ознак. Рівень Р. - поняття, яке відображає певну величину екстенсивності поширення релігії (релігійних ознак) серед населення (села, міста, регіону, країни), соціально-демографічних груп (робітників, селян, інтелігенції, жінок, молоді та ін.). Характер Р. - показник, що дає можливість визначити якісні особливості, певні відмінності та специфіку Р. серед віруючих - прихильників різних конфесій, а також окремих регіонів. Соціологічне визначення ступеня, рівня, характеру Р. уможливлює класифікацію віруючих, їх типологізацію за ознаками, а також стану, динаміки Р. в тому чи іншому населеному пункті, соціально-демографічній групі. Р. поділяють на два види: церковну й позацерковну. Церковна Р. постає як результат інституційно орієнтованих приписів релігійної соціалізації. Позацерковна Р. - це підсумок власних шукань індивіда, його релігійного самовизначення, засвоєння релігійних цінностей. Р. як сакрально-світоглядна характеристика особистості чи груп відображається через систему кількісних і якісних показників, одержаних в результаті соціологічних досліджень.

РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ - спосіб ставлення віруючого до світу, зв'язків з ним через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне. Важливими ознаками Р.с. є її образність, символічність, діалогічність, глибока інтимність, складне й суперечливе поєднання ілюзорного і реалістичного, емоційна насиченість, активний вплив на вольові стани особи і колективу віруючих. Як світорозуміння, Р.с. в історичну добу існує на буденному і теоретичному рівнях. Релігійні почуття, відрізняючись від звичайних предметом переживань, можуть бути психологічно як негативними (релігійний страх, розгубленість, розпач тощо), так і позитивними (релігійна любов, благоговіння, радість та ін.). Р. с. - компонент єдиного плану специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Зароджується в первісних своїх формах у ранньородовому суспільстві та розвивається тривалий час як складник синкретичного світорозуміння і світоставлення; еволюціонує як осібний елемент свідомості і релігійного комплексу з виділенням індивіда з родового колективу й формуванням особистісних якостей людини в соціально диференційованому суспільстві. Головною проблемою Р.с. є проблема людини - її існування, смислу буття, життя і смерті, добра і зла.

див. культ релігійний

див. символізм релігійний

див. догмати релігійні

див. обряди релігійні

див. свята релігійні

див. таїнства релігійні

астр.; физ. рели́ктовый

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ - філософська дисципліна, в якій осмислюється сутність та особливості феномена релігії Т. ермін "Ф.р." вперше з'являється у 90-х рр. XVIII ст. Зародки філософського осягнення релігії присутні в творах ще античних філософів. Проте концептуальне оформлення Ф.р. розпочинається лише в Новий час, що пов'язано з виокремленням релігії як окремої сфери духовного життя людини та з диференціацією філософського знання. Вперше релігія постає як окремий предмет філософського дослідження в працях Спінози. В подальшому Ф.р. розвивається Г'юмом, Кантом, Гегелем, Фоєрбахом. Як особлива філософська дисципліна Ф.р. виокремлюється в працях Гегеля; призначення релігії - вивчати розвиток уявлень про Бога та той історичний контекст, який, на думку Гегеля, впливає на особливості цих уявлень. Значний внесок у розвиток Ф.р. внесли праці неокантіанців (Коген, Наторп, Кассирер). Після т. зв. "лінгвістичного повороту" у філософії XX ст. виникає аналітична Ф.р., яка займається дослідженням релігійної мови (Вітгенштайн, Гарай, Флю). Вітгенштайн підходив до релігії як до особливої мовної гри, що має власну значимість. Ця позиція у Ф.р. була в 60-х рр. XX ст. позначенаНільсеном висловом "вітгенштайніанський фідеїзм". Ф.р. слід відрізняти від релігійної філософії, котра використовує філософські методи для дослідження теологічних питань. Релігійна філософія, так само як теорії про природу Бога, питання когнітивності релігійної істини, є однією з частин предмета вивчення Ф.р. По відношенню до академічного релігієзнавства, зокрема таких його дисциплін, як історія та історіософія релігії, етнологія релігії, соціологія релігії та ін., Ф.р. виконує методологічну функцію; процес концептуального оформлення Ф.р. не завершився й досі. Тлумачення структури Ф.р. неоднозначне і варіативне. Зокрема, її поділяють на історичну, чи морфологічну, та онтологічну; на гносеологічну, психологічну, етичну та ін. Найбільш обґрунтованим видається поділ Ф.р. на метафізику релігії, епістемологію релігії та праксеологію релігії.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ - складова частина релігієзнавства, специфічна галузь соціологічного знання. Предметне поле С.р. охоплює сукупність проблем, базовими серед яких є релігія, суспільство, людина в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Має два рівні осмислення проблем: загальносоціологічний та емпіричний. Загальносоціологічний рівень С.р. - теоретичне осмислення проблем природи релігії, її соціальної сутності, детермінованості, генезису, структури релігійного комплексу, взаємодії її елементів; експлікації релігії як суспільно-функціонуючого феномена через рефлексію її функцій, ролі, місця в суспільній системі, зокрема взаємозв'язку релігії і структурних компонентів соціуму; дослідження форм інституалізації, типів релігійних організацій, їхньої функціональності й ролі, релігійної діяльності й відносин, у т.ч. міжконфесійних, внутрішньоцерковних. Емпіричний рівень С.р. - осмислення проблем релігії методом конкретно-соціологічних досліджень через систему операційно інтерпретованих понять та емпіричних узагальнень як на мікрорівні (віруючі, релігійні групи), так і на макрорівні(суспільство, певні географічні регіони, конфесії та ін.). С.р. має свою систему категорій і понять, спеціальну методику теоретичних і конкретно-соціологічних досліджень. Вона тісно пов'язана з іншими галузями релігієзнавства: філософією, історією, психологією, феноменологією релігії, з іншими галузями соціології, права. Перші спроби соціологічної рефлексії релігії в контексті її взаємозв'язку з соціумом мали місце ще в епоху Відродження. С.р. генетично пов'язана з розвитком соціальної філософії, загальної соціології, з різними філософськими течіями, зокрема з традицією Гегеля, Шляєрмахера, франц. енциклопедистів Я. к галузь релігієзнавства С.р. конституювалась наприкін. XIX - на поч. XX ст. Її засновниками вважають Вебера і Дюркгейма. Як і раніше, в С.р. існують різні напрями (академічний, конфесійноорієнтований), школи, розмаїття методологічних підходів щодо експлікації релігії як суспільного феномена.

КУЛЬТ РЕЛІГІЙНИЙ ( від лат. cultus - поклоніння) - вид релігійної діяльності, сукупність певних дій, обрядів, предметів і символів, що виникли на підставі віри людей в існування надприродних сил і можливість впливу на останніх. К. р. спрямований на задоволення релігійних потреб віруючих, оживлювання релігійної свідомості. К.р., як правило, етноконфесійно зорієнтовується, апробовується у релігійній практиці і при потребі змінюється. У деяких конфесіях, завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби людей. Конкретний зміст і сенс К. р. визначаються віровченням конфесії. Розрізняють два види К. р. - магія (чаклунство) та умилостивлювальний (пропіціальний).

ОБРЯДИ релігійні - складова частина релігійного культу, символічні індивідуальні чи колективні дії суб'єктів культової діяльності, спрямовані на встановлення взаємовідносин між віруючими і надприродними силами, спосіб реалізації цих відносин, один із засобів задоволення релігійних потреб чи оживлення релігійних поглядів, почуттів та настроїв віруючих. Здійснення О.р. у кожному релігійному напрямі регламентується відповідним віровченням та традицією. Кількість, спосіб і місце виконання, зміст більшості О.р. фіксуються у богослужбових книгах. Ці обряди не є історично сталими і можуть змінюватися з розвитком віровчення, конфесій, етнічних чинників та ін.

СВЯТА РЕЛІГІЙНІ - урочисте вшанування певних надприродних сил, богів, окремих святих чи визначних осіб, а також певних подій церковної чи світської історії, що супроводжується відповідними релігійними обрядами, церемоніями і може тривати від кількох годин до кількох днів, упродовж яких у більшості релігій заборонено виконувати певні фізичні роботи. За своїм значенням і рівнем вшанування С. р. можуть мати ієрархічну структуру, напр., поділятися на малі, середні та великі. У світових та багатьох інших релігіях формування більшості С. р. здійснювалося на основі релігійного та етноконфесійного синкретизму. С. р. можуть проводитися в один і той самий день року або ж зміщуватися в календарі залежно від певних, визначених конфесією ознак.

СИМВОЛІЗМ релігійний - об'єктивування релігійних уявлень в образних структурах, які містять у собі вказівку на зміст цих уявлень у вигляді нерозгорнутих знаків, символів. Такими знаками є предмети культу, ритуальні дії, релігійна лексика (Бог, дух, благодать тощо), священні тексти. С. р. є таємничим і міфологізованим позначенням надприродного. У релігійному контексті знаходять також символізований вираз усвідомлення й переживання людиною вищих соціокультурних цінностей. Христос йде по воді до своїх учнів, він миттєво зцілює тяжкохвору жінку, п'ятьма хлібами вгамовує голод цілого народу - ці євангельські оповідання алегорично-повчального змісту символізують надію, що негоди можуть бути подолані навіть тоді, коли хиткий ґрунт утікає з-під ніг, що любов і людяність долають будь-яке зло. Образність і загальнолюдська адресованість надають С. р. психологічної привабливості і виповнювальної значущості.