підкоморій

Кисіль, Адам (1600 - 1653) - укр. політичний мислитель, відомий державний діяч на теренах королівської Польщі XVII ст. Освіту здобув у Замойській академії, його домашнім учителем був Касіян Сакович. Займався дипломатичною діяльністю, обіймав посади чернігівського підкоморія (1633 - 1639), чернігівського каштеляна (1639 - 1645), київського каштеляна (1645 - 1648), брацлавського (1648) і київського (1649 - 1651) воєводи. У численних промовах у польськ. Сеймі К. сформулював політико-правову концепцію регіональної укр. - руськ. шляхетської політичної нації руських сарматів, що, уклавши угоду з польськ. сарматами, несуть відповідальність за свою спільноту, очолюють її, забезпечують її політико-культурну єдність, релігійні і мовні права, обстоюють її інтереси в плані захисту від ворожих зазіхань і вважають себе рівноправним партнером польськ. шляхетської нації. К. вплинув на розвиток політичної та історичної свідомості України-Руси, зокрема, сприяв ідеям трансформації укр. народу (gens) на укр. націю (natio).

Немирич, Юрій (1612, Київ - 1659) - київський підкоморій, за гетьманів Хмельницького та Виговського козацький полковник, видатний дипломат, мислитель раціоналістичного спрямування, який цікавився переважно проблемами держави і права. Н. розпочав свій освітній шлях у Краківській академії, де його вчителями були відомий математик Стегман та фахівець з проблем етики Мартин Руар, який підтримував дружні зв'язки з Гроцієм і дав рекомендаційні листи до нього своєму учневі. Н. відвідував лекції в Лейденському й Амстердамському ун-тах, а також в ун-тах Парижа, Базеля, Падуї; здійснив освітню подорож до Англії. Найсильніше враження на нього справили державний устрій Голландії і Швейцарії. Відтоді Н. стає послідовним прихильником республіканської форми правління і федеративного устрою держави як союзу республік. Навчаючись у Сорбонні, Н. пише і видає в Парижі твір "Роздуми про війну з московитами" (1632), який, імовірно, був першим трактатом укр. автора з воєнно-політичних проблем. Н. негативно ставився до самодержавно-монархічного державного правління, котре може, як це було за Івана Грозного, перерости в тиранію. Коли воля володаря ставиться понад закон, піддані перетворюються на рабів, втрачають громадянські свободи, в тому числі й свободу сумління В. иклад цих поглядів було продовжено в написаному Н. "Маніфесті до володарів Європи" (1658), в якому він виступає як ідеолог уряду гетьмана Виговського. В цьому документі Н. пояснює європейським політикам підстави денонсації Козацькою державою Переяславських угод, які вбачає в порушенні цих угод Московією, нищенні автономії України, прав і свобод її люду. Ідеї, викладені Н., виявилися згодом близькими до поглядів, що проголошувалися в "Маніфесті до європейських народів", написаному через півсторіччя Орликом. Подальший виклад державницьких уявлень Н. знаходимо в складених ним умовах Гадяцького договору 1658 р. Виговського з Польщею. Готуючи його, Н. сподівався, що на його основі буде утворена нова держава - федерація або радше конфедерація, яка складатиметься з Польщі, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. За проектом договору Україна поєднувалася з Польщею і Литвою на правах самобутньої держави під назвою "Велике князівство Руське", що повинно було мати свій верховний трибунал і судочинство, вищих урядовців, гетьмана і канцлера, свою державну скарбницю, власну монету, своє військо та адміністративно територіальний поділ. У цьому князівстві проектувалося заснування двох академій з університетськими правами (в Києві та іншому місці, де буде зручно), великої кількості шкіл з вільним викладанням та цілком вільного книгодрукування. Передбачалося законодавче впровадження свободи сумління, а насильно нав'язана укр. народові унія скасовувалася. Державницькі погляди Н. були закономірною ланкою в розвитку державно-правових ідей в Україні від Оріховського, Могили до Мазепи й Орлика.