порада

1) сове́т; ( наставление) внуше́ние; ( содействие в чём-нибудь) по́мощь

2) (предмет, доставляющий внутреннее удовлетворение) отра́да, утеше́ние, уте́ха

რჩევა

нарада

парада

рада

mesleat, nasiat

1) ( порада) consultation, advice; tutorial ( у вузі)

2) ( установа) consulting office, advisory board, advice bureau, guidance centre, advice bureau

1) ( адміністративний або колегіальний орган) council; board

2) ( стосовно українських органів влади) rada

1) wskazówka ( порада)

2) wskazówka

Коменський, Ян Амос (1592, Нивниця - 1670) - чеськ. педагог, мислитель, громадський діяч. Освіту здобув у братській школі, далі - латинській школі, в Херборнській академії і Гейдельберзькому ун-ті, де він розпочав роботу над створенням своєрідної енциклопедії під назвою "Театр усіх речей" і повного словника чеськ. мови. У зв'язку з переслідуваннями з боку католиків був вимушений емігрувати до Польщі (м. Лешно), де викладав у гімназії і завершив написання свого твору "Дидактика" (1632) З. годом "Дидактика" була дещо оновлена і в перекладі на латину дістала назву "Велика дидактика" (1633 - 1638). К. багато уваги приділяв розробці ідей пансофії ("навчання всіх усьому"), що викликало неабиякий інтерес європейських учених В. 1650 р. К. запросили до Угорщини для організації шкіл, і він зміг частково реалізувати свою ідею пансофічної школи (наукове обґрунтування її принципів). В Угорщині вчений завершив написання першого в історії педагогіки ілюстрованого підручника "Світ чуттєвих речей в малюнках" (1658). Роздуми К. над планом реформування суспільства були втілені в фундаментальній праці "Всезагальна порада про виправлення справ людських". Перші дві її частини були опубліковані в 1662 р.; рукописи п'яти подальших частин знайдено в 30-х рр. XX ст. Повний текст праці вперше опубліковано в 1966 р. в Празі лат. мовою. За своїми філософськими поглядами К. наближався до матеріалістичного сенсуалізму. Визнавав три джерела пізнання - почуття, розум і віру, наголошуючи на провідному значенні органів чуття. В розвитку пізнання К. розрізняв три ступеня - емпіричний, науковий і практичний. В суспільстві має бути впроваджена загальна освіта; дітей слід виховувати в дусі гуманізму. Разом з тим, К. не виключав вагомого значення релігії для морального виховання (постійно вів мову про необхідність підготовки людини до вічного життя). Виходячи з ідеї про пізнаваність світу, К. вважав всі явища педагогічного процесу такими, що їх можна вивчати, ними можна керувати. Людина - частина природи, яка мусить скорятися законам природи, тому педагогічні засоби повинні бути відповідними до природи. Разом з тим, принцип природодоцільності виховання передбачає вивчення законів духовного життя людини і узгодженість з ними всіх педагогічних впливів. Твори К. справили великий вплив на розвиток світової педагогіки і шкільної практики. Чимало принципів його дидактики увійшли в сучасну теорію навчального процесу. К. мріяв створити "Пансофічний коледж", де б викладалася нова експериментальна філософія. В 1641 р. на запрошення парламенту К. прибув до Англії, де сподівався заснувати свій коледж. Хоча йому це і не вдалося здійснити, але його ідеї вплинули на створення Королівського товариства.

[br]

Осн. тв.: "Театр усіх речей" (1614 - 1627); "Скарбниця чеської мови" (1612 - 1656); "Велика дидактика" (1633 - 1638); "Відкриті двері до мов" (1631); "Астрономія" (1632); "Фізика" (1633); "Пансофічна школа" (1651); "Єдино необхідне" (1668).

Остин, Джон Ленгшоу (1911, Ланкастер - 1960) - британський філософ-аналітик. Навчався в Оксфорді Проф. Оксфордського ун-ту (1952 - 1960). Праці і викладацька діяльність О. ініціювали т. зв. "лінгвістичний поворот" у філософії і стимулювали поширення специфічного типу філософування: філософії лінгвістичного аналізу. Нову дисципліну, яка повинна вирішувати завдання аналізу фактів вживання повсякденної мови, О. називав "лінгвістичною феноменологією". Дослідження О. ставили під сумнів тезу про те, що важливі у філософському відношенні проблеми природної мови пов'язані лише з істинними чи хибними твердженнями (дескриптивними висловлюваннями). Поряд із твердженнями, що мають на меті опис деякого стану справ або деякого факту і які можна оцінювати як істинні або хибні (констативи), існують вирази, які хоч і схожі на твердження, але не претендують на істинність чи хибність (перформативи). Промовляння перформативів (на противагу констативам) є здійсненням деякої дії, акту, вчинку (вибачення, вітання, обіцянка, порада, парі та ін.). Саме тому О. вважав неможливим оцінювати перформативи з точки зору їх істинності/хибності. Пізніше, з огляду на слабкість вихідної дистинкції констативи/перформативи (констативи виявляються підмножиною перформативів), О. відмовляється від неї і видозмінює предмет дослідження: вивчає не окремі речення, а акти промовляння висловлювань (що є здійсненням певних дій) в цілісній мовленнєвій ситуації, де враховуються, як важливі, чинники мовця, слухача, їх інтенцій, а також супровідних обставин промовляння. О. сформував основи програми майбутніх досліджень (т. зв. теорія мовленнєвих актів), де в центрі уваги перебуває розрізнення між локутивними актами (актами промовляння деякого висловлювання з певним смислом і референцією), іллокутивними актами (актами промовляння висловлювань, яким притаманна певна сила: погроза, прохання, застереження, вибачення, наказ, питання та ін.) і перлокутивними актами (актами, за допомогою яких мовець спроможний здійснювати на слухача певний вплив, досягати певної мети: переконувати, змушувати до чогось, залякувати, вводити в оману тощо). Схематично: локутивний акт - "він сказав, що..." (мовець виражає стан справ, щось говорить); іллокутивний акт - "він доводив, що..." (мовець виконує якусь дію, говорячи щось); перлокутивний акт - "він переконав мене, що..." (мовець продукує певний вплив). Аналіз тези "говорити щось означає робити (здійснювати) щось" привів до тлумачення філософії мови як розділу філософії дії. Позаяк поведінка людини є інтенційною і виражає ментальні феномени, то філософія мови і філософія дії закономірно виявляються розділами більш загальної царини досліджень - філософії свідомості. Подальші успіхи окресленої О. дослідницької програми пов'язують передусім із працями Серла, Грайса і Стросона. До найважливіших проблем, які досліджував О., належать проблеми пізнання "чужих свідомостей", відчуття і сприйняття, свободи волі і детермінізму.

[br]

Осн. тв.: "Філософські статті" (1961); "Чуття і сприйняття" (1962); "Як робити речі за допомогою слів" (1962).