первісно

первісно, первобутньо. первостайно.

* * *

первісно, первітно, спершу, спочатку, з самого початку, насамперед.

* * *

1) ( сначала) споча́тку, від са́мого поча́тку, на са́мому поча́тку, поперва́х

2) ( прежде всего) наса́мперед, спе́ршу, спе́рш

Леві-брюль, Люсьєн (1857, Париж - 1939) - франц. філософ. Освіту отримав у Парижі. Проф. філософії у Сорбонні (од 1899 р.). Головний напрям досліджень - відмінності в структурах мислення первісної ("примітивної") та сучасної ("раціоналістичної") людини. Виступав з критикою еволюціоністської антропологічної школи, започаткованої Тейлором та Фрезером, згідно з якою специфічність уявлень первісної людини пояснювалась браком знань і особистими мисленнєвими зусиллями "дикуна", що прагнув пояснити світ. За Л.-Б., первісне мислення функціює за власними, особливими законами, у формуванні яких головну роль відіграють традиційні колективні уявлення, котрі для представника архаїчного суспільства є нерефлексивно засвоюваною культурною спадщиною Д. ля такого дологічного мислення природний причинно-наслідковий зв'язок є похідним і несуттєвим, а в основі будьякої події лежить принцип "партиципації" - співпричетності людини до універсального сутнісного зв'язку всього з усім, який здійснюється через опосередкування ритуально-магічними діями. В останні роки життя Л.-Б. пом'якшив протиставлення дологічного (первісного) і логічного (сучасного) типів мислення К. онцепція Л.-Б. справила значний вплив на подальше вивчення історичних форм мислення, зокрема на аналітичну психологію Юнга. Піддана критиці з боку структуралістської антропології в особі передусім Леві-Стросса, який заперечував ідею дологічної домінанти у первісному мисленні.

[br]

Осн. тв.: "Філософія Огюста Конта" (1900); "Етика і моральна наука" (1903); "Примітивна ментальність" (1922); "Примітивна міфологія" (1935).

МІФ (грецьк. μύσος - переказ) - 1) Оповіді про богів, духів, героїв, про надприродні сили, предків і першолюдей, які брали участь у створенні Землі і Всесвіту, взагалі їхніх як природних, так і людських складників. 2) Ідеологічний продукт давніх уявлень про довколишній світ, особливе похідне від духовних зусиль первісних людських колективів пояснити його генезу, структуру і подальшу долю. М. - система узагальнень первісного людського досвіду в його намаганнях виявити основоположності світобудови, людського і природного начал у ній, узагальнень, які, на відміну від пізніших наукових абстракцій, мають підкреслено конкретно-чуттєвий, антропоморфний характер. Ці узагальнення на перших стадіях людської культури постають як обов'язкові для всіх членів первісного колективу; їхня нормативність здійснюється через прийняту в тому колективі обрядовість, суму певних ритуалів. Первісний світ породжував і зберігав узагальнення такого типу у вигляді певних живих істот, що у них суто людські характеристики, біологічні та інтелектуальні, поєднуються з природними силами і стихіями. Міфічні образи мають тривку структуру, канонічну для колективу, що їх він витворив, чіткий набір певних ознак і рис, які впродовж тисячоліть зберігаються-поновлюються у відповідній колективній пам'яті. Надзвичайна тривкість усіх міфологічних структур - від постійних сюжетів до постійних тропів у наративному відтворенні цих сюжетів - зумовлена їхньою високою інформаційною функцією у первісних колективах, адже у них уся сума людського досвіду зосереджувалася саме в М., які відповідно і визначали поведінку та мислення архаїчної людини у повному їх обсязі. Саме міфологічні уявлення-узагальнення, накладені всією своєю нормативно-інформаційною масою на архаїчну свідомість, і визначали її орієнтацію у світі. Архаїка витворила величезну суму різноструктурних, але надзвичайно розвинутих міфологічних систем різних етносів і регіонів. З подальшим розвитком людської культури із первісної синкретичної міфологічної маси поступово виокремлюються релігія, мистецтво, література, наука і т.д. Емансипуючись від М., ці галузі культури на всіх стадіях свого становлення зберігають певні міфологічні релікти - аж до наших днів. Релігія у своєму розгортанні від давнього політеїзму до всіх версій пізнішого монотеїзму постає як особливе перетворення М., як його світоглядна та інституційна адаптація до пізніших стадій людської історії. Мистецтва словесні та пластичні так само зберігають виразний та очевидний генетичний зв'язок зі стихією міфологічного мислення, їхній головний будівельний засіб - художній образ - за багатьма своїми структурно-комунікативними засобами уявляється, по суті, сучасним інобуттям М. Не випадково певні течії і напрями у мистецтві Нового часу, від романтизму до символізму й авангарду, одверто тяжіють у тій чи тій художній формі до естетичного поновлення М. Попри ту обставину, що сучасна наука, здавалося б, давно дистанціювалася від М., вона на певних своїх ділянках, як гуманітарних, так і природничих, незрідка впадає у своєрідну міфологізацію своїх проблем і предметів. Щонайчастіше фізика, скажімо, виказує інтерес до деяких архаїчних сюжетів давньої космології, а ціла шерега видатних філософів, істориків і соціологів, від Маркса і Ніцше до Тойнбі і Гайдеггера, свої зовні об'єктивні наукові побудови парадоксально поєднують з міфотворчістю різної інтенсивності Н. овітня цивілізація, яка змобілізувала величезні людські маси в індустріальні та політичні колективи, тим самим поновила й міфологічні інтенції різних штибів. Зокрема, виникають М. політичні (див. Сорель), М. масової культури, ритуалізації яких вельми сприяють технічні засоби масової комунікації.

Тайлор (Тейлор), Едуард Бернетт (1832, Лондон - 1917) - англ. етнограф, релігієзнавець, культуролог. Дослідник первісної культури і релігії, разом із Спенсером заклав основи еволюціоністської теорії розвитку культури. За Т., в основі розвитку знаходиться поступальний еволюційний процес змін ("реформ"), що охоплює вірування, культ, види мистецтва та інші матеріальні й духовні явища в суспільному житті. Т. розвинув концепцію т. зв. анімістичної релігії. Згідно з цією концепцією, віра в духів (що можуть існувати лоза тілом), у душу та в різні надприродні істоти - це первісне джерело й основа, або засадничий мінімум, виникнення релігії, що сформувався в уяві дикуна-філософа Е. лементи цього "мінімуму" у різних формах оприявнювалися також і в подальшому розвитку релігії та культури в цілому. Т. був прихильником ідеї існування генетичного зв'язку між первісними та розвинутими релігіями.

[br]

Осн. тв.: "Первісна культура". Т. 1 - 2 (1871).

АНІМІЗМ ( від лат. animus - дух, життєве начало) - форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленням про існування в тілі людини її двійника, носія життя - душі. Термін введений нім. хіміком і фізіологом Шталем. Вперше докладно описав анімістичні вірування англ. етнолог і релігієзнавець Тейлор у кн. "Первісна культура" (1871), який вважав, що первісний А. є різновидом спіритуалізму і в такій формі являє собою "мінімум релігії". В А. душа видавалася хоча й таємничою, проте подібною до істоти або речовини (чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, кров'ю тощо), від якої залежать стани життя і смерті, сну і неспання, здоров'я й недуги. Первісно А. не пов'язувався з уявленнями про переселення та перевтілення душ, які видавалися індивідуалізованими. Анімістичні уявлення збереглися як у марновірних прикметах і повір'ях, так і в розвинутих релігіях.

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ - процес формування цілі як ідеального образу бажаного (цілеформування); її досягнення і втілення у результаті діяльності (цілереалізація). В окремому цільовому акті присутні і явні і не явні компоненти. На підставі того факту, що Ц. не зводиться до одного простого цільового акту, а є процесом, де ціль, засіб і результат постійно міняються місцями, можна твердити про принципову можливість експлікації неявних компонентів Ц. У процесі Ц. неявні передумови і засоби Ц. стають явними. Це стосується не лише однієї із сторін Ц. - цілереалізації (ціль - засіб - результат), а й іншої сторони - цілеформування (потреба - мотив - інтерес). Неявне Ц. генетично передує явному. Воно виникає у категоріальних структурах практики і культури, формуючись спочатку не як форма мислення, а як певна схема, первісно не відокремлена від тієї чи іншої конкретної дії. У соціальних стосунках неявне Ц. відіграє не меншу роль, ніж явне, навіть у такій спеціалізованій діяльності людини, як наукове пізнання, оскільки у будь-якій царині людської діяльності неможлива абсолютно повна рефлексія над її засадами і передумовами. На стадії цілеформування і цілереалізації завжди присутні неявні моменти, що призводить до відхилення від первісного задуму, труднощів у досягненні мети тощо. Врахування цього аспекту Ц. необхідне як при теоретичному осмисленні феномену Ц., так і при його практичному здійсненні.

Джемс (Джеймс), Вільям (1842, Нью-Йорк - 1910) - амер. філософ, психолог; засновник прагматизму. Філософська концепція Д. ґрунтувалася на ідеях нейтралізму, плюралізму та інструменталізму. Всесвіт, за Д., складається з первісно "нейтральної речовини", яка у процесі її пізнання і "обробки" диференціюється на "фізичне" та "психічне", на свідомість і матерію. Дійсність безмежно багатоформна, плюралістична. Всі явища і факти поєднані лише зовнішніми, функціональними зв'язками, між ними не існує сутнісної залежності. Заснований на ідеї зовнішніх зв'язків плюралізм логічно уможливлює випадковість, непередбачуваність, появу нового, свободу. Вольовими зусиллями людина конструює із "потоку життя" певні речі, які існують як наслідок досвіду: "досвід і реальність", за Д., "одне й те саме". Практично діючи у царині випадковостей, суб'єкт виробляє уявлення про ідеї, поняття і теорії, які є розумовими засобами його пристосування до дійсності (інструменталізм). Критерієм істинності теоретичних конструктів виступає їх корисність для людини. Прагматичний метод поціновує значення всіляких теоретичних побудов за їх "наявну вартість" у конкретних обставинах (утилітаризм). Філософія Д. приділяє велику увагу людині, її турботам, пошукам і бажанням. У прагматичний спосіб Д. пояснює і релігію (релігійний досвід), вона у нього - результат вільного вибору людини, духовна опора у житті. Прагнення Д. подолати "диктат" абсолютистських і трансценденталістських систем, його ідеї "практичної філософії" спричинили широку популярність прагматизму, активізація якого спостерігається і наприкінці XX ст. (неопрагматизм - Льюїс, Куайн).

[br]

Осн. тв.: "Принципи психології" (1890); "Різноманітність релігійного досвіду" (1902); "Плюралістичний всесвіт" (1909); "Нариси з радикального емпіризму" (1912).

1) ч. ім'я Флінт

2) див. Flintshire

* * *

1) кремінь, кремінна галька; дрібнозернистий піщаник; камінь

2) кремінне знаряддя первісної людини

3) скнара

4) = flint glass

n тех.

відновлення початкової форми

* * *

n; тех.

1) помийна яма, смітник

2) архл. пагорб з господарських покидьків первісної людини

1) кремінь, кремінна галька; дрібнозернистий піщаник; камінь

2) кремінне знаряддя первісної людини

3) скнара

4) = flint glass

n; тех.

нефротом (-му), пасмо первісної нирки.

en\ \ bright annealing

en\ \ photoelasticity

 1. спочатку;

 2. первісно;

 3. давніше;

 4. первинно