первісний

iptidaiy; первісне суспільство – iptidaiy cemiyet

1) ( первинний) elementary, primary, original, initial

2) ( стародавній) primitive, primeval, primordial, savage, pristine

1) первобы́тный

2) (предшествующий всему прочему; прежний) первонача́льный, перви́чный, нача́льный, изнача́льный; (являющийся началом, первым этапом, видом, формой кого или чего) первообра́зный

პირველადი, თავდაპირველი, პირვანდელი, საწყისი

першапачатковы

МІФ (грецьк. μύσος - переказ) - 1) Оповіді про богів, духів, героїв, про надприродні сили, предків і першолюдей, які брали участь у створенні Землі і Всесвіту, взагалі їхніх як природних, так і людських складників. 2) Ідеологічний продукт давніх уявлень про довколишній світ, особливе похідне від духовних зусиль первісних людських колективів пояснити його генезу, структуру і подальшу долю. М. - система узагальнень первісного людського досвіду в його намаганнях виявити основоположності світобудови, людського і природного начал у ній, узагальнень, які, на відміну від пізніших наукових абстракцій, мають підкреслено конкретно-чуттєвий, антропоморфний характер. Ці узагальнення на перших стадіях людської культури постають як обов'язкові для всіх членів первісного колективу; їхня нормативність здійснюється через прийняту в тому колективі обрядовість, суму певних ритуалів. Первісний світ породжував і зберігав узагальнення такого типу у вигляді певних живих істот, що у них суто людські характеристики, біологічні та інтелектуальні, поєднуються з природними силами і стихіями. Міфічні образи мають тривку структуру, канонічну для колективу, що їх він витворив, чіткий набір певних ознак і рис, які впродовж тисячоліть зберігаються-поновлюються у відповідній колективній пам'яті. Надзвичайна тривкість усіх міфологічних структур - від постійних сюжетів до постійних тропів у наративному відтворенні цих сюжетів - зумовлена їхньою високою інформаційною функцією у первісних колективах, адже у них уся сума людського досвіду зосереджувалася саме в М., які відповідно і визначали поведінку та мислення архаїчної людини у повному їх обсязі. Саме міфологічні уявлення-узагальнення, накладені всією своєю нормативно-інформаційною масою на архаїчну свідомість, і визначали її орієнтацію у світі. Архаїка витворила величезну суму різноструктурних, але надзвичайно розвинутих міфологічних систем різних етносів і регіонів. З подальшим розвитком людської культури із первісної синкретичної міфологічної маси поступово виокремлюються релігія, мистецтво, література, наука і т.д. Емансипуючись від М., ці галузі культури на всіх стадіях свого становлення зберігають певні міфологічні релікти - аж до наших днів. Релігія у своєму розгортанні від давнього політеїзму до всіх версій пізнішого монотеїзму постає як особливе перетворення М., як його світоглядна та інституційна адаптація до пізніших стадій людської історії. Мистецтва словесні та пластичні так само зберігають виразний та очевидний генетичний зв'язок зі стихією міфологічного мислення, їхній головний будівельний засіб - художній образ - за багатьма своїми структурно-комунікативними засобами уявляється, по суті, сучасним інобуттям М. Не випадково певні течії і напрями у мистецтві Нового часу, від романтизму до символізму й авангарду, одверто тяжіють у тій чи тій художній формі до естетичного поновлення М. Попри ту обставину, що сучасна наука, здавалося б, давно дистанціювалася від М., вона на певних своїх ділянках, як гуманітарних, так і природничих, незрідка впадає у своєрідну міфологізацію своїх проблем і предметів. Щонайчастіше фізика, скажімо, виказує інтерес до деяких архаїчних сюжетів давньої космології, а ціла шерега видатних філософів, істориків і соціологів, від Маркса і Ніцше до Тойнбі і Гайдеггера, свої зовні об'єктивні наукові побудови парадоксально поєднують з міфотворчістю різної інтенсивності Н. овітня цивілізація, яка змобілізувала величезні людські маси в індустріальні та політичні колективи, тим самим поновила й міфологічні інтенції різних штибів. Зокрема, виникають М. політичні (див. Сорель), М. масової культури, ритуалізації яких вельми сприяють технічні засоби масової комунікації.

АНІМІЗМ ( від лат. animus - дух, життєве начало) - форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленням про існування в тілі людини її двійника, носія життя - душі. Термін введений нім. хіміком і фізіологом Шталем. Вперше докладно описав анімістичні вірування англ. етнолог і релігієзнавець Тейлор у кн. "Первісна культура" (1871), який вважав, що первісний А. є різновидом спіритуалізму і в такій формі являє собою "мінімум релігії". В А. душа видавалася хоча й таємничою, проте подібною до істоти або речовини (чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, кров'ю тощо), від якої залежать стани життя і смерті, сну і неспання, здоров'я й недуги. Первісно А. не пов'язувався з уявленнями про переселення та перевтілення душ, які видавалися індивідуалізованими. Анімістичні уявлення збереглися як у марновірних прикметах і повір'ях, так і в розвинутих релігіях.

АНТИНОМІЯ ( від грецьк. αντινομία - суперечність у законі) - суперечність між двома судженнями, кожне з яких вважається однаковою мірою обґрунтованим в межах певної системи. Термін "А." виник в Античності, коли ще не існувало поняття закону природи, але воно розроблялось в політико-юридичних аспектах (напр., у творі Платона "Закони"). Тому первісний зміст А. був юридичний: суперечність між двома законами або внутрішня суперечливість одного закону. В такому значенні його вживали Квінтиліан, Плутарх, Августин та ін Я. к філософський термін А. з'являється в "Філософському словнику" (1613) Гокленіуса. А. відрізняються від апорій Зенона Елейського - в останніх береться до уваги одна протилежність (нескінченна подільність простору і руху, але не їх неперервність, єдине в речах, а не множинність тощо). А. також відмінна від "збігу протилежностей" у Бруно та Кузанського: вони вчать про їхню єдність, а в А. остання відсутня. Не тотожна А. і парадоксу: в парадоксі з певного твердження правильним логічним способом виводиться протилежне твердження, а в А. протилежні висловлювання співіснують, але не виводяться одне з одного. Філософська концепція А. була розроблена Кантом в "Критиці чистого розуму".