первісна

eng: purchase value

deu: Anschaffungswert m

вартість окремих об’єктів основних фондів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Включає суму витрат, пов’язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних фондів. У контексті оцінки вартості майна первісна вартість — це вартість відтворення основних засобів на дату оцінки з урахуванням затрат, пов’язаних з їх поліпшенням.

Тайлор (Тейлор), Едуард Бернетт (1832, Лондон - 1917) - англ. етнограф, релігієзнавець, культуролог. Дослідник первісної культури і релігії, разом із Спенсером заклав основи еволюціоністської теорії розвитку культури. За Т., в основі розвитку знаходиться поступальний еволюційний процес змін ("реформ"), що охоплює вірування, культ, види мистецтва та інші матеріальні й духовні явища в суспільному житті. Т. розвинув концепцію т. зв. анімістичної релігії. Згідно з цією концепцією, віра в духів (що можуть існувати лоза тілом), у душу та в різні надприродні істоти - це первісне джерело й основа, або засадничий мінімум, виникнення релігії, що сформувався в уяві дикуна-філософа Е. лементи цього "мінімуму" у різних формах оприявнювалися також і в подальшому розвитку релігії та культури в цілому. Т. був прихильником ідеї існування генетичного зв'язку між первісними та розвинутими релігіями.

[br]

Осн. тв.: "Первісна культура". Т. 1 - 2 (1871).

АНІМІЗМ ( від лат. animus - дух, життєве начало) - форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленням про існування в тілі людини її двійника, носія життя - душі. Термін введений нім. хіміком і фізіологом Шталем. Вперше докладно описав анімістичні вірування англ. етнолог і релігієзнавець Тейлор у кн. "Первісна культура" (1871), який вважав, що первісний А. є різновидом спіритуалізму і в такій формі являє собою "мінімум релігії". В А. душа видавалася хоча й таємничою, проте подібною до істоти або речовини (чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, кров'ю тощо), від якої залежать стани життя і смерті, сну і неспання, здоров'я й недуги. Первісно А. не пов'язувався з уявленнями про переселення та перевтілення душ, які видавалися індивідуалізованими. Анімістичні уявлення збереглися як у марновірних прикметах і повір'ях, так і в розвинутих релігіях.

ФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА - одна з наріжних категорій марксистської соціальної філософії та суспільно-економічної теорії. Запроваджена Марксом у праці "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" (1851). Теоретичним підходам Маркса притаманний розгляд Ф.с.-е. як дієвого інструмента розв'язання різноманітних пізнавальних і практичних завдань. Уникаючи однозначного тлумачення Ф.с.-е., Маркс розглядав її як поняття полісемантичне. Основними він вважав наступні значення Ф.с.-е.: економічна структура суспільства впродовж усього його історичного існування; одна з трьох великих стадій історії розвитку людства - первісна Ф.с.-е. (докласове суспільство), класове суспільство та майбутнє безкласове суспільство; історичний ступінь (тип) розвитку суспільства; історично визначена сукупність суспільних відносин (див. відносини суспільні)', історично визначена сукупність виробничих відносин (див. відносини виробничі). Іноді термін "Ф.с.-е." у значенні "соціальний організм" використовував Ленін. Однак загалом у марксизмі, особливо в його радянському варіанті, Ф.с.-е. поступово починає тлумачитися дедалі одностайніше, цілком однозначно - як історичний ступінь суспільства, внаслідок чого формаційний підхід помітно збіднюється, обертаючись формаційним редукціонізмом. Потрактування всесвітньо-історичного процесу як монолінійного висхідного п'ятичленного формаційного ряду (первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний) довело, зрештою, неспроможність претензій формаційного підходу на всезагальність і монополію на істину як в діахронічному, так і в синхронічному вимірах. Втім, за належної корекції Ф. с.-е. підхід має значний потенціал і надалі залишатися одним з основних напрямів сучасного осягнення історичного процесу (див. також уклад соціально-економічний).

Фрезер, Джеймс Джордж (1854 - 1941) - англ. етнограф, історик, релігієзнавець. Застосував еволюціонізм та порівняльно-історичний метод до комплексного дослідження первісних вірувань на численному етнографічному матеріалі Р. озвиток духовності розглядав як три стадії еволюції людського світосприйняття: магії, релігії, науки. Спочатку первісна людина, відчуваючи свій зв'язок зі світом, намагається пізнати його і вплинути на нього за допомоги магії, походження якої Ф. виводив із принципів асоціативної психології. Переконавшись у неспроможності магічно вплинути на світ, людина перейшла до уявлень про існування надприродних сил і до поклоніння їм. Це - стадія, на якій уможливлюється втручання вищих сил у закономірний хід подій. Коли виявляється неспроможність вплинути на світ за допомогою релігії, настає "стадія науки", на якій людина повертається до пізнання законів природи. Досліджуючи еволюцію магії, Ф. ввів у науковий обіг класифікацію магічних обрядів і дій. На підставі теорії магії Ф. пояснював численні релігійні обряди і церемонії християнства, розкривав суть ряду фольклорних і міфологічних сюжетів та образів.

[br]

Осн. тв.: "Золота гілка" (1890); "Фольклор у Старому Завіті" (1918).

АППЕРЦЕПЦІЯ ( від лат. ad - до; регceptio - сприйняття) - термін, який має декілька значень. Спершу його запровадив Ляйбніц. Поштовхом до цього стало відкриття ним існування малих сприйнять, яких ми не усвідомлюємо, а метою - позначити відмінність між ними і сприйняттями усвідомленими. Головним у філософії Ляйбніца стало визначення: А. є "усвідомлене сприйняття". Інколи як синонім вживалося слово "рефлексія", що йшло від Локка, але воно мало інший зміст, бо Ляйбніц визнавав вроджені ідеї - "необхідні істини". В такому розумінні виникало співставлення двох видів знання: сприйняття зовнішніх речей і сприйняття внутрішніх, вроджених істин. З одного боку, рефлексія це - самосвідомість, з другого, А. - свідомість або рефлексивне пізнання. Такі складні переплетіння термінів містили можливості для їхнього подальшого розвитку. Ідеї Ляйбніца в переосмисленому вигляді перейшли в філософію Канта, але до них додається і суттєво інше. Чиста або первісна А. є трансцендентальна єдність самосвідомості, тобто така, що передує досвіду і утворює можливість апріорного пізнання. Два види знання - емпіричне сприйняття і А. - Кант поєднує в нову структуру, суть якої в наступному: коли б свідомість була не єдиною, а мозаїчною, то окремі властивості об'єкта потрапляли б у різні її незалежні частини і синтез їх став би неможливим, а саме в ньому і полягає пізнання. Синтетична єдність свідомості є, отже, об'єктивною умовою будь-якого пізнання. Нарешті, весь набутий досвід, у свою чергу, стає умовою сприйняття. Це - позиція нім. філософа і психолога Гербарта: маси уявлень, що вже співіснують в індивіді, чинять вплив, притягання або відштовхування на нові уявлення, що надходять ззовні Г. ербарт називає цей процес А. і приписує йому роль, за допомогою якої наявний досвід асимілює всі знову приєднувані уявлення і ставить усе нове у зв'язок зі старим. Найвище із уявлень А. вже не підлягає. У Канта таким було уявлення "Я мислю"; Гербарт вважає, що "Я" не єдина сутність, а точка перетину незчисленних рядів уявлень, котра внаслідок їх зміни постійно пересувається. Такі основні сенси А. Поширена її дефініція в філософських словниках - як залежність сприйняття від попереднього досвіду особистості та її психічного стану тощо - веде походження від Гербарта К. антознавство орієнтується на друге тлумачення - трансцендентальна А. як єдність самосвідомості. В словниках загального вжитку можна зустріти посилання на визначення Ляйбніца.

НЕОДАОСИЗМ (кит. - вчення про потаємне) - прийнята в сучасній термінології назва кит. філософської школи сюань сюе (III - IV ст.). Для Н. характерне відродження ранньодаоської традиції шляхом синтезу з конфуціанською проблематикою та термінологією. Н. виник в умовах політичної нестабільності після падіння імперії Хань (III ст. до н. е. - III ст. н. е.) і став реакцією на ідеологічну монополію ханьського конфуціанства. В Н. виділяються два напрями: філософія "відсутності" і філософія "наявності"; предметом їх розбіжностей стало співвідношення "буття" і "небуття"; "наявності" та "відсутності". Згідно з філософією "відсутності", першоосновою світу є "небуття" ("Дао - це назва небуття"). "Небуття" безформне, чуттєво не сприймається; воно є субстанцією, яка первісна стосовно "тьми речей", або "буття". Мета "досконаломудрого" - осягнення "небуття" як основи всього існуючого Н. а противагу цьому представники філософії "наявності" єдиною дійсністю визнають "буття", або "тьму речей", які народжуються із самих себе, а не з абстрактного "небуття". Рух та зміни іманентні самим "речам", а не є результатом діяльності зовнішньої по відношенню до них субстанції. Філософія Н. становить опосередковану ланку між традиційною кит. філософією і буддизмом, який застосовував філософсько-релігійну термінологію, зрозумілу для китайців.

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ - провідна її риса, властивість, котра вважається "специфічно людською". Від уявлень про позаісторичну С. л. філософія поступово переходить до визнання її культурно-історичної визначеності, намагаючись подолати субстанціалізацію тих властивостей, котрі, як здається, втілюють С.л. (показова щодо цього еволюція філософських уявлень про розум та мислення). Чимало важило визнання того факту, що С.л. функціонує лише у "дійсному людському існуванні" (Маркс). Проте навіть звертання до існування не усуває уповні загрозу редукціоністського витлумачення людини. Це засвідчує вразливість т. зв. есенційних уявлень про людину. Кардинальні уточнення в уявленні про С.л. пов'язані з відкриттям сфери підсвідомого. Доводиться рахуватися з тим, що у глибинному підсвідомому шарові людини "є все - є і первісна людина, є й світ звіра, є також уся історія" (Бердяєв). Відтак людину неможливо звести ні до її технічної подоби homo f aber, ні до раціоналістичної подоби homo sapiens; слід враховувати увесь спектр виявів її життєдіяльності (міф, святкування, танок, спів, екстаз, любов, смерть, надмірність, війну); неприпустимо нехтувати виявами афективності, неврозів, безладдя, випадковості. Дійсна людина виявляє себе, отже, "у діалектиці sapiens - demens ("розумності - нерозумності") (Морен). Гуманістичний психоаналіз обстоює думку, що поняття й С.л. означають не якість і не субстанцію, а одвічну й довічну суперечність, іманентну людському способові буття ("матріархальна" вкоріненість у природу та "патріархальна" виокремленість з неї через соціум і культуру). У сучасному людинознавстві есенційному (сутнісному) підходові до витлумачення людини протистоїть екзистенційний. Екзистенціалістичне уявлення про передування існуванню доповнюється тезою про те, що той, хто визнає людську свободу, має взагалі відмовитися від ідеї сутності на користь існування, воно не "перше", а абсолютне (Нансі). Больнов, посилаючись на Плеснера, обстоює погляд на людську сутність як питання "відкрите" для нових і незавбачуваних відповідей.

ЦІ (кит. - пар, повітря, ефір, подих, енергія, матерія) - одна з основних категорій кит. філософії, яка визначає ідею духовно-матеріальної субстанції з енергетичними та вітальними властивостями. Ц. - первісна матерія, що перебуває в хаотичній суміші елементів на першому етапі розвитку Всесвіту. Надалі, через дотримання світового "принципу" (лі) або "шляху" (дао), під впливом космічних сил (інь та ян) і "п'яти елементів" (у сін), Ц. заповнює собою "тьму речей". Про Ц. вперше згадується у текстах "Промови царств" (VIII ст. до н.е). Систематичне вчення про Ц. викладено в "Гуань-цзи" (IV - III ст. до н. е.), де Ц. тлумачиться як першочастки, що заповнюють світовий простір, а також як найдосконаліші витончені частки - цзін Ц., які створюють нематеріальну субстанцію людини. В "Чжуан-цзи" процес творення світоустрою подано як згущення та розрідження Ц. (синоніми життя та смерті). В XIX - XX ст. Янь Фу, Фен Юлань здійснили спробу співвіднести поняття Ц. з категоріальним апаратом західної філософії.

ЯЗИЧНИЦТВО - у християнському богослов'ї та почасти в історичній літературі - термін для означення дохристиянських і нехристиянських вірувань І. ноді як синонім Я. вживається термін "поганство". Поняттям "Я." охоплюються передусім політеїстичні вірування, хоча до його змісту входить і віра в духів, фетишів, тотемів, душ, а також первісна магія, чаклунство тощо. Історично язичницькі вірування і культ були більш ранніми формами релігійного практичнодуховного входження людини в світ і стали підґрунтям для виникнення сучасних релігій - монотеїстичних, світових. Протиставлення християнства та інших сучасних релігій язичницьким віруванням і культу значною мірою умовне. З прийняттям християнства на Русі чимало елементів давньослов'янського язичництва зрослися із ним, що призвело до т. зв. двовір'я. У видозміненому, почасти переосмисленому вигляді уявлення про місцевих богів-покровителів та залишки язичницької побутової обрядовості наразі зберігаються у православних віруваннях і культі.

УКЛАД СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ - цілісна система певного типу відносин між людьми в процесі суспільного матеріального виробництва, яка утворює його суспільну форму. Соціально-економічний лад того чи того суспільства може включати в себе як один, так і кілька У.с.-е. В багатоукладному суспільстві один У.с.-е., як правило, є панівним, основним. Об'єднуючи і підпорядковуючи всі інші, він визначає характер соціально-економічного ладу суспільства загалом, а отже, його історичний тип. Панівний У.с.-е. в процесі суспільних змін може стати другорядним і навпаки другорядний - панівним. Крім того, ті чи інші стосунки, що в них вступають люди в системі суспільного матеріального виробництва, можуть взагалі не утворювати в даному суспільстві цілісного формування, а існувати лише у вигляді більш Чи менш істотного додатка до У.с.-е., утвореного відносинами виробництва іншого типу (напр., наймана праця в Стародавній Вавилонії чи античному Римі; рабство (холопи) в Росії тощо). В класичному марксизмі основні У.с.-е. тлумачились як формаційні (первісно-общинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний, комуністичний), а неформаційні - як неосновні, що призводило до початково апріорної оцінки багатоукладності суспільства як явища негативного, що підлягає усуненню, та до орієнтації на утвердження єдиного У.с.-е., "відповідного" даній суспільно-економічній формації: Свідченням теоретичної і практичної вразливості такого підходу є досвід радянського суспільства, де понадсемидесятирічна спроба ліквідації існуючих в 20-ті рр. поряд із соціалістичним інших У.с.-е. (патріархального, дрібнотоварного, приватно- та державно-капіталістичного) і створення послідовно унітарної економічної системи зазнала краху.