неупередженість

ЕТОС НАУКИ ( від грецьк. έύοζ - звичай, характер) - одне з основних понять сучасної філософії, соціології та епістемології науки. Поняття Е.н. відіграє центральну роль у тих галузях рефлексії, в яких наука осмислюється як одна з соціокультурних практик, а саме - як когнітивна практика співтовариства учених. Е.н. - це сукупність найбільш функціонально дієвих, необхідних для життєдіяльності даного наукового співтовариства цінностей, норм поведінки, морально-етичних імперативів. У ньому у своєрідній формі закріплені історичне минуле практики наукового співтовариства, особливості його соціальної організації, усталений спосіб життєдіяльності. Напр., до засадничих елементів Е. н. належать такі цінності, норми й регулятиви, як універсалізм, свідомий скептицизм, неупередженість, інтелектуальна незалежність і скромність. Докладно питання Е. н. розроблено в концепції "нормативного Е. н." амер. соціолога, історика новоєвропейської науки та одного з фундаторів структурно-функціонального аналізу в соціології Мертона. Визначаючи головну мету наукової діяльності як систематичне розширення зони достовірного знання, Б.н. доби Модерну являє собою парадигму демократичної, цивілізованої поведінки. Він синтезував у собі як пізнавальні, так і соціокультурні компоненти. Його імперативів творці науки дотримувалися не тільки тому, що вони були функціонально ефективні й плідні за результатами, а й тому, що сприймалися всіма вченими як справедливі й благородні.

КРИТИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ - у широкому значенні - філософський напрям, що об'єднує різноманітні концепції нового типу раціоналізму, спільним для яких є підвищений рівень критичності. Представники К.р. відкидають принцип абсолютної підтверджуваності знань (вважають їх лише вірогідними), допускають взаємодоповнюваність та конкуренцію різних теорій та концепцій. Основоположник К.р. - Поппер. Серед його послідовників - Агассі, Уоткінс, Лакатос, Альберт, Топіч, Шпінер та ін В. історичній еволюції К.р. умовно вирізняють періоди "наївного фальсифікаціонізму", "онтологічної реформи", "зрілого фальсифікаціонізму", "ревізії ортодоксального попперіанства". Ініціатори К.р. вважають, що раціонально діє лише той дослідник, який, висуваючи сміливі наукові гіпотези, проекти, програми, сам піддає їх неупередженій фальсифікації, спростуванню з метою очищення їх від ірраціоналізму, суб'єктивізму, волюнтаризму. Більш пізні версії К.р. посилюються завдяки принципу "критики своїх власних основ". Безкомпромісний критицизм перетворюється на синонім справжньої раціональності, на етичну основу діяльності не тільки наукового, а й будь-якого іншого соціокультурного співтовариства (професійного, мовного і т.ін.). Умоглядна модель "великої науки" (тобто модель соціокультурної практики "відкритого співтовариства вчених", яка розгортається відповідно до згаданих критеріїв раціональності) постулюється як мегапарадигма демократичного устрою суспільства в цілому.