нестабільність

არასტაბილურობა

Пригожин, Ілля Романович (1917, Москва) - бельг. фізикохімік, засновник брюссельської школи дослідників у галузі фізичної хімії і статистичної механіки, основоположник загальної теорії дисипативних систем. Лауреат Нобелівської премії з хімії (1977); член Бельгійської Королівської академії. Наукова творчість П. тісно пов'язана з філософією, з продукуванням інноваційних ідей на межі науки й філософії. До них, зокрема, належить нове осмислення ідеї часу, перегляд ролі і місця науки в культурі, а також самої парадигмальної природи науки. Зокрема, однією з центральних тем досліджень П. та його школи є обґрунтування переходу від парадигми науки, що спиралася на замкнуті системи й лінійні співвідношення, до принципово іншої парадигми, орієнтованої на відкриті системи. Відповідно, відбувається зміщення акценту від таких властивостей фізичних систем, як сталість, порядок, однорідність, рівновага, нестабільність, нерівноважність, темпоральність, розузгодженість, гетерогенність, до протилежних, адже саме вони, за П., відіграють головну роль як у фізичному Всесвіті, так і світі людської культури. Збагачуючи методологію науки новою парадигмою, проектуючи її на сучасний плинний світ із властивою йому темпоральністю, нестабільністю, нерівноважністю, П. тим самим зробив важливий внесок у філософське осмислення радикальних змін, що відбуваються у сучасній науці та культурі. Діалог людини з природою, людини з людиною - головне опертя людства у розвитку стратегії його самозбереження.

[br]

Осн. тв.: "Від того, що існує, до того, що виникає: Час і складність у фізичних науках" (1985); "Порядок із хаосу: Новий діалог людини із природою", у співавт. (1986); "Час, хаос, квант", у співавт. (1994).

Вишенський, Іван (імовірно, 1550, Судова Вишня, біля Перемишля - між 1621 - 1633) - укр. письменник-полеміст, філософ. Вірогідно походив із міщан або дрібної шляхти. Освіту здобув при Перемишльській єпископії. Співробітничав з Острозьким культурно-освітнім осередком, Львівським братством. В. - представник містико-аскетичного напряму в укр. філософській думці кін. XVI - поч. XVII ст., який був орієнтований на греко-візантійські і давньоруські духовні цінності. Його творчість засвідчує вплив ісихастських та ранньохристиянських ідей із помітним реформаційним забарвленням. Підґрунтям поглядів В. на проблеми пізнання, моралі, права, мови, освіти слугувала загальнофілософська концепція співвідношення Бога, світу і людини. Проблему такого співвідношення він розв'язував, виходячи з ідеї несумірності Бога і світу, протиставлення трансцендентного світу як світу істини і добра, створеного Богом із нічого, нестабільному, тимчасовому, гріховному світу зла, де панують жорстокість, свавілля, неправда, підступ, зрада й насильство. Сенс людського життя В. вбачав у набутті людиною найвищого рівня духовності, перевтілення її у "внутрішню" людину шляхом входження у містичний стан "обоження". Все це досягається, на думку В., через самозаглиблення, самопізнання, моральне вдосконалення, інтеріоризацію християнських істин, здійснення життя в істині, що, у свою чергу, передбачало цілковите самозречення, відмову від усього мирського, в т.ч. від рідних і близьких, постійний самопримус, приречення себе на добровільні злидні й поневіряння, повне усамітнення у монастирських стінах тощо. Велике значення у цьому процесі В. надавав власним зусиллям людини, що свідчить про його опертя на концепцію людського самовладдя як одну з провідних концепцій греко-візантійської і давньоукр. думки. Вплив Реформації позначився на формуванні уявлень В. про церкву не як про надособистісну силу, а союз віруючих, на обстоюванні ним ідеї всесвященства і прикликання священиків мирянами, яка, проте, поєднувалася у нього з традиційною для православ'я вимогою випробовування пастиря чернечим життям. В. - прихильник плекання старослов'янської мови як мови православної релігії, як книжної мови предків, що найбільш адекватно виражала сутність здобутих через "внутрішній" духовний розум божественних істин; водночас він шанував і "просту" староукр. народну мову, активно використовував її у своїй творчості.

[br]

Осн. тв.: "Книжка"; "Краткословньш ответ Петру Скарге"; "Послание Домникии"; "Зачапок мудрого латьінина з глупнм русином"; "Послание львовскому братству"; "Послание Йову Княгиницкому"; "Позорище мисленное".