непередбачуваність

Джемс (Джеймс), Вільям (1842, Нью-Йорк - 1910) - амер. філософ, психолог; засновник прагматизму. Філософська концепція Д. ґрунтувалася на ідеях нейтралізму, плюралізму та інструменталізму. Всесвіт, за Д., складається з первісно "нейтральної речовини", яка у процесі її пізнання і "обробки" диференціюється на "фізичне" та "психічне", на свідомість і матерію. Дійсність безмежно багатоформна, плюралістична. Всі явища і факти поєднані лише зовнішніми, функціональними зв'язками, між ними не існує сутнісної залежності. Заснований на ідеї зовнішніх зв'язків плюралізм логічно уможливлює випадковість, непередбачуваність, появу нового, свободу. Вольовими зусиллями людина конструює із "потоку життя" певні речі, які існують як наслідок досвіду: "досвід і реальність", за Д., "одне й те саме". Практично діючи у царині випадковостей, суб'єкт виробляє уявлення про ідеї, поняття і теорії, які є розумовими засобами його пристосування до дійсності (інструменталізм). Критерієм істинності теоретичних конструктів виступає їх корисність для людини. Прагматичний метод поціновує значення всіляких теоретичних побудов за їх "наявну вартість" у конкретних обставинах (утилітаризм). Філософія Д. приділяє велику увагу людині, її турботам, пошукам і бажанням. У прагматичний спосіб Д. пояснює і релігію (релігійний досвід), вона у нього - результат вільного вибору людини, духовна опора у житті. Прагнення Д. подолати "диктат" абсолютистських і трансценденталістських систем, його ідеї "практичної філософії" спричинили широку популярність прагматизму, активізація якого спостерігається і наприкінці XX ст. (неопрагматизм - Льюїс, Куайн).

[br]

Осн. тв.: "Принципи психології" (1890); "Різноманітність релігійного досвіду" (1902); "Плюралістичний всесвіт" (1909); "Нариси з радикального емпіризму" (1912).

Бергсон, Анрі Луї (1859, Париж - 1941) - франц. філософ, представник інтуїтивізму та "філософії життя", лауреат Нобелівської премії (1927). Викладаючи в Колеж де Франс (1901 - 1921), зажив великої популярності як лектор. Прагнув створити "позитивну метафізику", яка долає однобічність механіцизму та догматичного раціоналізму. Основою метафізично-космічного процесу є життя як "порив", прагнення до творчих перетворень. Згідно з Б., "творча еволюція" є цілеспрямованою і однією з її цілей є свобода, що реалізується у побудованому на християнських етичних принципах "відкритому суспільстві". Творча еволюція включає постійне творення нових форм, становлення, взаємопроникнення минулого і сучасного, непередбачуваність майбутніх станів. У розумінні життя головним є часовий аспект (динамічний, континуальний), а не просторовий (статичний) О. сягнути життя можна лише завдяки інтуїції, яка безпосередньо проникає у предмет, зливаючись із його індивідуальною природою. Інтуїція - це самоосягнення життя. Вона протистоїть інтелектуальним методам, орієнтованим у пізнанні не на динамізм, а на статику Ш. лях "життєвого пориву" пролягає через людину як творчу істоту, здатну до ірраціональної інтуїції як Божого дару, що ним наділені тільки обрані. Філософія Б. вплинула на персоналізм, екзистенціалізм, філософію Тойнбі, Тейяра де Шардена, Поппера.

[br]

Осн. тв.: "Час і свобода волі" (1889); "Матерія і пам'ять" (1896); "Творча еволюція" (1907); "Два джерела моралі" (1932).

САДИЗМ ( від імені франц. письменника XVII ст. Донатена Альфонса Френсиса маркіза де Сада) - сексуальне задоволення, необхідним моментом якого є завдання болю (не тільки фізичного) партнерові. У ширшому розумінні С. - схильність до жорстоких вчинків, знущання над іншими людьми С. утність С. можна зрозуміти тільки крізь призму ставлення людини до світу З. асадовим стосовно садистського характеру є страх перед непередбачуваністю життя, яке вимагає неординарних рішень, безпосередніх людських реакцій та стосунків, які не можуть бути заплановані. Через страх постає бажання взяти все живе під контроль, вивищитися над життям, стати його господарем. Для садистського (на відміну від некрофільського) характеру важливо, щоб жертва залишалася живою. Живі істоти перетворюються на об'єкти володіння, підпорядковані волі садиста. Панування над іншими не знищує страху перед життям. Садист завжди відчуває потребу підкоритися ще могутнішій владі, здатній убезпечити його від несподіванок, які приховує в собі життя. Потреба у підкоренні корінням сягає мазохізму, тому точніше говорити про садо-мазохістський характер.