немилозвучний

АБСУРД ( від лат. absurdus - немилозвучний, недоречний, безглуздий, недоладний) - смисловий антипод понять логічної обґрунтованості, раціональної осмисленості або дії, сумірності зі змістом вихідних принципів (аксіом, постулатів тощо) тої чи тої теоретичної системи або певної історичної парадигми системи знань і вірувань в цілому. Такий смисл має термін А. в логічному методі "зведення до A." (reductio ad absurdum); близькими до цього є і т. зв. "божевільні ідеї" (Бор) теоретичного природознавства, звернення до яких вивело класичну науку XVIII - XIX ст. з глибокої кризи на поч. XX ст. На противагу повсякденним уявленням про А. як звичайну нісенітницю, науковий підхід допускає раціональну осмисленість абсурдного твердження (у даній теоретичній системі) в межах іншої, відмінної від цієї системи. У світовій філософській традиції поняття А. використовувалося тими її представниками, які тяжіли до ірраціоналізму: Тертулліаном (теза: "Вірю, тому що абсурдно"), К'єркегором (протиставлення універсалізмові спекулятивної філософії ірраціональної унікальності індивідуальної віри), Шестовим ("ненависть до розуму" - місологія), Сартром (А. як характеристика "зовнішнього", "випадкового"), Камю ("Абсурду філософія") та ін.