нарікати

 нарікати, жалітися, скаржитися, бідкатися (розм.)

наречь

1) кого, что - нарікати, наректи, називати, назвати, на(й)меновувати, на(й)менувати кого, що ким, чим; срв. Называть 1. [Твій батько звався Хусою і сина на честь йому я нарекла так само (Л. Укр.). Ви батенька свого повинні вдовольнити, коли-б і мавпу він подружжям вам нарік (Самійл.)];

2) кого во что - настановляти, настановити, ставити, поставити кого ким, за кого, на кого;

3) -кать на кого - нарікати, ремствувати на кого, дорікати, докоряти кому, (пров., зап.) марикувати на кого. [Я вибачив йому, я вже не нарікаю (Самійл.). На його багато людей ремствувало (Грінч.). Не тра марикувати на свою долю (Бердич.)]. Наречённый -

1) наречений, названий, на(й)менований. [Дали йому ім'я Ісус, наречене од ангела (Біблія)];

2) настановлений, поставлений. -ться -

1) нарікатися, наректися, називатися, назватися; бути нареченим, названим;

2) (безл.) нарікатися, ремствуватися на кого, дорікатися, докорятися кому.

* * *

несов.; сов. - нар`ечь

назвать

1) (давать название, имя, кличку) звати, називати, назвати, нарікати, наректи, кликати кого, казати на кого, на що, (не только именовать) іменувати, на(й)меновувати, на(й)менувати, (преимущ. с оттенком пренебр.) узивати, узвати, (прозывать) дражнити, продражнити, (величать) величати, звеличати, (о мног.) поназивати, понарікати, пона(й)меновувати, повзивати кого, що ким, чим, яким. [Дехто звав тую квартиру катакомбою (Крим.). Їдного назвав Гавриїлом, другого Михаїлом, - усіх поназивав. (Чуб. I). Своє дитя без сорома байстрям нарікає (Шевч.). То як-же наректи мою психіку? (Крим.). Не кличте преподобним лютого Нерона (Шевч.). Тільки найгіршу жінку лахудрою кличуть (Крим.). Поступ веде за собою те, що можемо найменувати ростом особи (Доман.). Сонце найменував він небесним оком (М. Калин.). Автор наменував свого писаря таким ім'ям, що його ніхто не може вимовити (Грінч.). Нас хлопами взивали (Франко). Проклятим начинням не взивай святої арфи (Л. Укр.). То тільки собак дражнять рудими (Н.- Лев.). Народня муза так гарно звеличала Хмельницького Русином (Куліш)]. Как -вают это? - як зветься це? як кажуть на це? [В Херсонській губерні кажуть на затірку «мотузка» (Звин.)]. Он -вает себя вашим родственником - він зве себе вашим родичем. -вать кого дураком - дурнем звати (узивати, величати), назвати, дурняти (женщину: дуркати) кого, дурня завдавати, завдати, дурня загинати, загнути кому. Так называемый - так званий, так зветься, (мн.) так звуться. [Так звана слава (Грінч.). Ходить до нас, так зветься, мироносниця (Звин.). Бувають, так звуться, характерники (Звин.)];

2) (по имени, по фамилии) звати, називати, назвати, кликати, величати кого на ім'я (на ймення, на прізвище), на(й)меновувати, на(й)менувати кого. [Та забула людей розпитати, як милого на імнячко звати (Пісня). Де-ж таки видано, щоб мати звала сина на прізвище? (Грінч.). Ой ти, дівчино, ти, мила моя, як-же тя кличе мати твоя? (Голов.). Їх ім'я всяке тепер знає і не треба їх тут наменовувати (Грінч.)]. -звать кого по имени и отчеству - назвати кого на ім'я й по батькові;

3) (перечислять) називати, назвати кого, що (одно на одним, одно за другим), переказувати, переказати що, (о мног.) поназивати, попереказувати. [Цар переказав усе, що було в його найкращого, а чорт все кажс: «ні!» (Рудч.)]. -звал два-три имени и обчёлся - назвав два чи три (з два-три) ймення, - і край лікові (і недолік);

4) (считать кем чем) звати, називати, назвати кого, що ким, чим, уважати, визнавати, визнати кого за кого, за що, що за що. Вы -ете это любовью? - ви це звете любов'ю (коханням)? ви вважаєте це за любов (кохання)?;

5) (выдавать кого) виказувати, виказати кого. [Його піймано, мордовано, вимагаючи, щоб він виказав товаришів; він не виказав нікого (Грінч.)];

6) (напрашивать) накликати, накликати, напрошувати, напросити, напрохувати, напрохати, (о мног. или в большом количестве) понакликати, наскликати, понапрошувати, понапрохувати кого. [Накличу веселих гостей (Н.-Лев.). Напросила старців і вбогих (Н.-Лев.). Нащо ти так багато людей понакликав, - де ми їх посадимо? (Харківщ.). Понапрохували гостей, а гостити не дуже є чим (Харківщ.)]. -вать гончих, охотн. - скликати, скликати, (о мног.) поскликати гончаків. Названный -

1) названий, наречений, на(й)менований, поназиваний, пона(й)меновуваний; визнаний; виказаний;

2) (напрошенный) накликаний, напрошений, напроханий, понакликуваний, понапрошуваний: понапрохуваний; (о гончих) скликаний.

* * *

1) назива́ти и звати (зву, звеш и зову, зовеш), назва́ти и мног. поназива́ти; наріка́ти, наректи́, -речу́, -рече́ш; (несов.: по имени, фамилии, кличке) кли́кати (кличу, кличеш); ( давать название) узива́ти, узва́ти и увізва́ти

2) (сообщать, объявлять) назива́ти, назва́ти

1) хрестити

2) давати ім'я; називати, нарікати

3) хреститися

* * *

1) цepк. хрестити; здійснювати обряд хрещення; давати ім'я, нарікати

2) хреститися, піддаватися обряду хрещення

3) очищати духовно

4) знаменувати собою новий етап

1) умовляти; переконувати; напучувати; намагатися усовістити

2) протестувати; заперечувати

3) скаржитися, нарікати, ремствувати

4) сперечатися; міркувати

* * *

1) умовляти, застерігати, переконувати; намагатися присоромити; протестувати, заперечувати

2) icт. скаржитися, нарікати, ремствувати

3) icт. сперечатися

1. n

1) брус, брусок, точильний камінь

2) геол. дрібнозернистий пісковик, точильний шифер

3) дорожня праска

2. v

1) точити, гострити

2) тех. притирати, хонінгувати

3) бурчати, ремствувати; стогнати; пхикати

* * *

1) ( дрібнозернистий) брусок, точильний камінь

2) тex. хонінгувальна головка

3) тex. дорожній утюг

1) точити, заточувати

2) тex. хонінгувати, притирати; полірувати

1. n

1) зойк; лемент; виття

2) завивання

3) голосний плач, голосіння, ридання; стогін

2. v

1) волати; лементувати; вити; стогнати

2) завивати (про вітер)

3) ремствувати, скаржитися; нарікати, бідкатися

4) амер., розм. грати на джазовому інструменті

* * *

1) крик; виття

2) гучний плач, ридання; голосіння; стогони

1) волати; стогнати; вити; завивати

2) (over, about) нарікати, скаржитися

3) оплакувати; голосити, стенати; голосити над небіжчиком

4) aмep.; cл. грати на джазовому інструменті

1) ( дрібнозернистий) брусок, точильний камінь

2) тex. хонінгувальна головка

3) тex. дорожній утюг

1) точити, заточувати

2) тex. хонінгувати, притирати; полірувати

1) (действие) названня, на(й)менування; накликання, напрошення; скликання; срв. Называние;

2) назва, назвище, назвисько, наймення, названня, (имя) ім'я (р. ім'я, им. мн. імена), й[і]мення (-ння). [«Сонце віри» - це почесна назва (Крим.). (Морова) «Утопія» передала свою назву всім подібним творам наступних віків (Л. Укр.). Назва (назвище) села (Київщ.). Письменство, варте цього наймення (Рада). Національне наймення (Доман.)]. Под -нием, по -нию - під назвою, на назву. Давать, дать -ние - давати, дати назву (наймення и т. п.) кому, чому, називати, назвати, нарікати, наректи кого, що. [Даю вам мення і названня (Самійл.). Мав звичай нарікати російський лібералізм «мельхіоровим» (Крим.)]. Носить -ние - зватися, мати назву. Получать, получить своё -ние - діставати, дістати, здобувати, здобути свою назву (своє наймення и т. п.), прибирати, прибрати собі назву. [Здобула від пана назвисько «дури несосвітенної» (Крим.). Якого більш у прозових творах буває елементу, котрий переважає, - од того вони й назву собі прибирають (Рада)]. Поступок, которому нет -ния - учинок; якому й назви не до[при]береш.

* * *

1. n

бекання; мекання; мукання (теляти)

2. v

1) бекати; мекати; мукати

2) говорити тонким голосом

3) говорити дурниці; базікати, патякати; розбовкувати

* * *

1) бекати; мукати

2) говорити тонким голосом

3) говорити дурниці, базікати; розбовкувати

4) нити, нарікати на долю

о ком о чём

1) казати [Що кажеш? Чи казали йому про це?], говорити, мовити, мовляти про кого, про що, за кого, за що, а теснее: (сообщать) промовляти, хвалитися кому (до кого). -ить в защиту кого - говорити в обороні кого, промовляти за ким, за чим. [Все промовляє за його невинністю]; (в приподнятом стиле) глаголати, правити. [Про божественне діло глаголати, про високі науки правити];

2) (беседовать) балакати, розмовляти, гомоніти з ким про що, за що. -ить на каком-л. языке - говорити, балакати, гомоніти якоюсь мовою. [Говорити українською мовою (по-ураїнському, -ськи). Він по- німецьки не балакає]. -ить на многих языках - говорити багатьма мовами. -ить (болтать) на чужом языке - цвенькати, чесати, вирубати [По-московському так і чешуть. Ляхом вирубати (Кул.)], на непонятн. яз. - джеркотіти, ґерґотати;

3) (поговаривать) славити [Славили, що в нього тітка відьма (М. Вовч.)], подейкувати, гудкати (срв. Болтать). Говорят - кажуть (люди) подейкують;

4) (произносить речь) промовляти. [Ісус, промовляючи, каже]. Начинать (начать) говорить - знімати (зняти) мову, річ, голос. Начинать -ить (о ребёнке) - починати балакати, нарікати. Продолжать говорить - казати далі, провадити далі. Нечего (не стоит) и говорить - шкода й казати (говорити). Говорят (же) вам, что - казано-ж-бо вам, що… -ить, не стесняясь - говорити (казати) без обрізків, непримушено. -ить наобум - говорити навмання. -ить в тон кому - говорити під лад кому. - ить чьему-л. сердцу - промовляти до серця кому. -ить быстро, как трещётка, скороговоркою - дріботіти, дроботіти, чесати, торохтіти. -ить сквозь зубы - цідити. -ить басом - баса говорити. -ить вздор - см. Вздор. -ить без сознания, не давая отчёта себе в знач. слов - блудити словами. -ить пространно - розводитися. Красно говоришь - золоті в тебе уста. -ить про себя, в душе - казати на думці, до себе. -ить изустно - казати з уст. -ить так и этак (противоречиво) - двоїти, гнути сюди й туди. -ить обиняками - говорити на здогад. Говоря без обиняков - без сорома казка, без околичностей кажучи. Откровенно говоря - щиро кажучи, направду кажучи. Говоря словами чего-л. (пословицы) - мовляв (кажучи) чим (приказкою). Говоря словами такого то - мовляв (кажучи) словами когось, мовляв он-той. [Мовляв проф. Владимиров. Мовляв словами однієї з «недостойних» (Єфр.)]. Не говоря о чём-л. - поминувши щось. Коротко говоря - найшвидче сказати, коротко кажучи. Не с тобой говорят - не до тебе мова (річ). Ни слова не говорит - ні пари з уст, ані слівцем не п(р)охопиться. Не говоря дурного слова - не казавши лихого слова. Едва может -ить (голоса не хватает) - ледві голос подає, голосу не відтягне. Лишиться способности -ить - стратити мову. -ить будто заученное - вичитувати. Говорит как по писанному - каже, як з листу бере. Говорящий (прилаг.) - говорящий, говорющий. [Говорюща машина]. Неумеющий -ить (о ребёнке) - немовлящий. Срв. Болтать, Бормотать, Лепетать, Мямлить и т. п.

* * *

1) говори́ти, бала́кати; мовля́ти, гомоні́ти; (выражать в устной речи; высказывать) каза́ти, мо́вити, промовля́ти; ректи́

2) (разговаривать, беседовать) говори́ти, розмовля́ти, бала́кати

3) (свидетельствовать о чём-л.) сві́дчити, говори́ти, промовля́ти

попрекнуть кого, чем дорікати, дорікнути, докоряти кому чим и за що, доказувати, виказувати, вимовляти, нарікати кому, корпати (випікати) очі кому, корити кого за що. [Мати теж дорікають: світите світло, а воно дороге (Коцюб.). Лає чоловіка та виказує (Рудч.)].

* * *

несов.; сов. - попрекн`уть

на кого-нибудь, на что-ниб., о чём-н., чем-нибудь жалітися на кого, на що кому, жалкуватися, скаржитися на кого, на що кому, до кого, (редко) жалуватися на кого, на що, ускаржатися на кого, перед ким, (высказывать чувство обиды) нарікати на кого, на що, бідкатися, (со слезами) плакати (плакатися) на кого; (на болезнь, нездоровье) кволитися на що, (редко) кородитися на що. [Жалівся на свою старість. Учителеві я не піду на тебе жалітися (Крим.). Жалкується на ногу. Гірко скаржилися одна одній на свою хатню неволю (Л. Укр.). Почав скаржитися до бога на людей (Л. Укр.). Вона часто нарікала матері на Грицька (Васильч.). - Ой лихо з вами та й годі - бідкалася пані Макуха (Неч.-Лев.). Все кородиться (жаліється, скаржиться) на живіт. Почав кволитися, що в боку болить]; (приносить жалобу в суд) жалітися на кого в суд, заносити (подавати) на кого скаргу в суд, скаржитися на кого в суд, оскаржувати, заскаржувати, прискаржувати, (сов.) оскаржити, заскаржити, прискаржити кого перед судом за що, позивати (сов. запізвати) кого до суду (или в суд), правитися на кого. [Іди, прався на мене, куди знаєш].

* * *

1) (притязание) претенсія, домагання. [Зректися претенсій на завойовані частини України (Н. Рада). Наш розум повинен відректися від свого домагання на абсолютне (Основа 1915)]. Человек с большими -зиями, с -зиями на оригинальность - людина з великими претенсіями, з претенсіями на оригінальність. Одета с -зиею - одягнена, убрана, виряджена з (великими) примхами. Заявлять, пред'являть -зию на что-н. - претендувати на що. [Ще пан Ян претендує, либонь йому не додано якоїсь там частки з батьківщини (О. Лев.)];

2) (неудовольствие) претенсія, ремст (-ту), ремсть (-ти), ремство, пеня, нарікання. Быть в -зии на кого, иметь -зию к кому и на кого - бути в претенсії на кого, мати претенсію до кого, ремствувати(ся), ремститя(ся), ремст(ь) мати на кого, рапотити, нарікати на кого. [Афвтор не буде в претенсії (Крим.). Він на мене ремст(ь) має (Київщ.). Не сердьтесь і не ремствуйте на мене (Звин.). Хотів порубати тютюн, дак боявся, щоб не рапотили (Борз.)]. Не будьте на меня в -зии, если… - не ремствуйте (не поремствуйте) на мене, коли… Вероятно никто не будет на меня в -зии за это - певне ніхто за те на мене не поремствує (Куліш).

* * *

1) бекати; мукати

2) говорити тонким голосом

3) говорити дурниці, базікати; розбовкувати

4) нити, нарікати на долю

1. n

1) бурчання; нарікання; ремствування

2) pl поганий настрій

3) гуркіт грому; грюкіт

2. v

1) бурчати; скаржитися; нарікати (на — about, at, over)

2) гриміти, гуркотіти

* * *

1) бурчання, ремствування; скарга; pl поганий настрій

2) розкоти грому; гуркіт

1) бурчати, скаржитися

2) гуркотіти, гриміти

заремствувати, почати нарікати на кого, почати порікувати.

* * *

кому за что на кого жалкувати, жалувати, жалкуватися на кого за що, пеняти на кого кому, нарікати на кого, ремствувати на кого за що. [Сама на себе буду жалкувати. На бога пеняєш, а сам кульгаєш]. На меня не -няй - на мене не жалкуй. На зеркало нечего -нять, коли рожа крива - подивися в воду на свою вроду.

* * *

плакиваться плакати(ся) на кого, ремствувати, нарікати на кого, бідкатися, жалкуватися, (описат.) жаль мати до кого, на кого. [До батька жаль має. А він чим винен? (Коцюб.)].

* * *

1. n

відповідач, обвинувачений

2. adj

апеляційний, appellate court амер. апеляційний суд

називати; позначати; нарікати

* * *

a; юр.