нагромаджувальний

Фромм, Еріх (1900, Франкфурт - 1980) - нім.-амер. психолог та філософ. Вивчав соціологію і психологію в ун-тах Гейдельберга, Франкфурта й Мюнхена, емігрував у США в 1933 р. Ф. - один із головних представників Франкфуртської школи (критична теорія, або неомарксизм) та засновників неофройдизму. Позиція Ф. формується на основі синтезу психоаналізу, марксизму, філософської антропології та екзистенціалізму. їй властива гостра критична спрямованість щодо сучасного суспільства (критика відчужених форм соціальності, як-от: споживацтво, деперсоналізація, дегуманізація тощо). Ф. не створює єдиної соціально-філософської теорії, але його праці об'єднує близькість теоретичних мотивів та настанов, а також послідовно обстоюваний гуманістичний соціальний ідеал. Піддає критиці натуралістичні засади фройдівської концепції особистості Н. а противагу біологізму Фройда, висуває принцип соціального детермінізму. У центрі уваги Ф. - ситуація людини у суспільстві - той екзистенційний конфлікт та роздвоєність особи, які виникають внаслідок необхідності самовизначитись у чужому для особистості світі. Різні стратегії їх розв'язання фіксує поняття соціального характеру (опосередкувальна ланка між психікою особи та структурою соціальності). Ф. виділяє п'ять форм соціалізації людини: мазохізм, садизм, деструктивізм, конформізм та любов, яким відповідають п'ять способів адаптації до соціуму: рецептивний, експлуатуючий, нагромаджувальний, ринковий та продуктивний. Перспективу людського розвитку вбачає у перетворенні сучасного "хворого суспільства" на засадах створення умов для самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу людини ("гуманістичний радикалізм" на основі домінування любові до життя).

[br]

Осн. тв.: "Втеча від свободи" (1941); "Людина для себе" (1947); "Анатомія людської деструктивності" (1973); "Мати чи бути" (1976).