мурґа

див. Мур, Джордж Едвард

კედელი

isar, qalav, divar

Мур, Джордж Едвард (1873, Лондон - 1958) - англ. філософ. Засновник течії неореалізму - як продовження шотл. філософії здорового глузду. У 1925 - 1939 рр. - проф. філософії у Тринітському коледжі, у 1921 - 1947 рр. - редактор ж. "Mind". Самобутність його філософського підходу полягає у тому, що він вважав визнання існування зовнішнього світу на рівні повсякденного мислення і мовлення цілком виправданим. Заперечення філософами-ідеалістами цього загальноприйнятого погляду ґрунтується на ототожненні сприймання об'єкта з самим об'єктом (мислення про буття - з самим буттям). Але в даному разі - це не повернення до наївного реалізму, яке б нехтувало критикою такого реалізму з боку суб'єктивних ідеалістів чи Канта, а його оновлена версія. М. вважав, що причиною заперечення існування зовнішнього світу є хибний аналіз значень висловів, тобто плутанина в аналізі значень. На рівні повсякденного мислення і мовлення визнання існування зовнішнього світу не веде до непорозумінь і цілком задовольняє практичні потреби. Фактично такий підхід вів до заперечення тези про недосконалість повсякденної мови і, зрештою, до пізнішого виправдання повсякденної мови Вітгенштайном та до його ідеї про різні "мовні ігри" з властивими їм критеріями смислу. Але сам М. не вважав свою версію неореалізму достатньо обґрунтованою. Він запропонував об'єктивне розуміння етики на противагу суб'єктивістським концепціям В. важав, що популярні визначення добра в психологічних, соціологічних, економічних термінах тощо є наслідком плутанини у процедурі визначення.М. тримався думки, що поняття добра є простою сутністю, яку не можна розкласти чи звести до якоїсь іншої сутності, тобто визначити добро через щось інше.

[br]

Осн. тв.: "Основи етики" (1903); "Етика" (1912); "Деякі основні проблеми філософії" (1953); "Філософські статті" (1959).

см. моріжок; - жка; уменьш.

ист., хим.

див. Мур, Джордж Едвард

мур

ДОБРО - основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості. За давніх часів розуміння Д. визначалося переважно уявленнями про міфологічно санкціоноване, узвичаєне, цінне або корисне для людського життя і діяльності. В цьому відношенні воно збігалося з поняттям блага; сліди такого збігу досі відчутні в європейських мовах. В античній філософії Д. теж зазвичай розглядається як синонім або різновид блага, хоча з часом набуває чіткішого концептуального окреслення. Так, у Платона змістом "божественних", або "більших" благ (які він протиставляє благам "меншим", тобто здоров'ю, красі, силі й багатству) слугують власне моральні чесноти людини А. ристотель, критикуючи платонівську ідею блага самого по собі, розвинув разом з тим класифікацію благ, релевантну з етичної точки зору (поділ благ на "поціновані", "схвалені" і "блага-можливості", а також на такі, що завжди або лише принагідно заслуговують на вибір). У стоїків об'єктом етичної рефлексії стає Д. як вільне дотримання чеснот автономним індивідом на засадах "правильного розуму". Християнська традиція розглядає Д. як втілення божественної волі, стан благої повноти й довершеності творіння Божого, адекватність людського Волевияву релігійно санкціонованій ієрархії цінностей. Секуляризація європейської культури в Новий час спричиняє дискредитацію теїстичного тлумачення Д. і редукцію останнього до раціоналістично осмисленої корисності (Сліноза, Гоббс, Мандевіль, Гельвецій, Гольбах, Бентам та ін.). Заперечуючи проти такої редукції, Кант визначає Д. як відповідність волевияву або вчинку людини апріорному моральному законові; Гегель тлумачить Д. як одне з загальних визначень абсолютного духа. Конкретне розуміння Д. в рамках тієї чи іншої філософсько-етичної концепції зазвичай обумовлювалося специфічною спрямованістю самої цієї концепції: так, існують спроби ототожнити Д. із щастям (евдемонізм), онтологічною досконалістю (перфекціонізм) тощо. Критику подібних "натуралістичних" підходів до визначення Д. дає з позицій етичного інтуїтивізму англ. філософ і етик Мур. В роботах Мура та його послідовників (Решдел, Леард, Бленшард та ін.) інтуїтивно осягнуте Д. постає кінцевою підставою для виведення усіх інших моральних категорій. Аксіологічно-інтуїтивістський підхід в дослідженні проблеми Д. на базі феноменологічного методу розвивають Шелер, Н. Гартман та ін. В умовах сучасного етичного плюралізму, диверсифікації ціннісних моделей різних соціальних груп зростає значення соціологічних і соціально-психологічних контекстів осмислення етичного Д. Водночас загострюється потреба в діалогічному, комунікативному осмисленні останнього крізь призму ідей відкритості, "діалогічної налаштованості", "зверненості до Іншого" (Бубер, Левінас та ін.). Як стрижньова ідея моральної свідомості, Д., подібно до істини і краси, очевидно не може здобутися на остаточне сутнісне визначення; сама невичерпність ідеї Д. налаштовує на нарощування нових вимірів етичної проблематики, відкриття нових обріїв морального освоєння світу. Разом з тим, ця ідея має бути артикульованою в суспільній свідомості достатнім чином, щоб уможливити людям розпізнавати конкретні ситуації вибору Д. і зла і знаходити правильні рішення. Поєднання сутнісної відкритості ідеї Д. з обґрунтуванням її життєво-практичного застосування "тут і тепер" - важливий напрям осмислення проблеми Д. в сучасній етиці.

МЕТАЕТИКА - напрям етики, що сформувався у річищі сучасної аналітичної філософії; різновид дискурсу щодо змісту етичних висловлювань та аргументації. М. залишає поза увагою мотивацію етичного вчинку, тим самим пориваючи із традицією формальної етики як складової практичної філософії. За допомогою аналітичних засобів вона прагне дослідити логіку та мову моралі, що становлять певний метарівень моралі. М. як теорія значень включає ряд положень: натуралізм у визначенні"добра" як такого, що "може приносити якомога більше задоволення"; інтуїціонізм (Мур), що стверджує: "добро" є неемпіричною простою властивістю, яка не підлягає логічному аналізові і визначенню; емотивізм (Айєр, Рассел, Стивенсон), який вбачає значення етичного висловлювання у тому, що почуття того, хто промовляє, втілене у мовному виразі, приводить (або не приводить) до появи у слухача цього-таки почуття. Теорія обґрунтування М. містить моралістичні положення, які набувають певного значення, коли стають логічним консеквентом (Гейєр). За визначенням, положення М. мають бути нормативно нейтральними, беззмістовними висловлюваннями щодо "доброго" та "поганого". Між моральними судженнями встановлюються відношення адекватного тематизування, що вказує на наявність ясних критеріїв моральної аргументації.

СОЦІАЛЬНІ ВЕРСТВИ - різновид одиниць поділу суспільства на основі однієї чи кількох природних або суспільних відмінностей (етнічних, демографічних, економічних, соціальних, політичних, правових, психологічних, релігійних тощо). В період конституювання теорії С. в. (страт) соціальне розшарування пояснювалося відмінностями біологічних ознак, психології, свідомості, ідей, мотивів, стимулів, цілей, духовної культури, освіти та способу життя (Конт, Спенсер, Л. Уорд та ін.). Етапними є розробки М. Вебера, який, високо оцінюючи підхід Маркса до соціальної структури, водночас наголошував, що класовий підхід недостатньо враховує її складність, і виділяв, крім класів, статуси й статусні групи, відмінні за престижем, та партії, пов'язані з розподілом влади. В досить поширеній функціоналістській концепції (Дюркгейм, Парсонс, Шилз, Девіс, Мур) існування ієрархії С. в. пояснюється поділом праці, соціальною та функціональною диференціацією, а також погрупуванням, заснованим на панівній для суспільства системі цінностей та культурних стандартів і спрямованим на ранжування розмаїття різновидів діяльності, потребуючих різних здібностей та зусиль і по-різному винагороджуваних. Більшість сучасних фахівців згодні в тому, що формування та існування системи С. в. - багатомірний процес, зумовлений дією сукупності чинників: зайнятості, прибутку, професії, кваліфікації, району мешкання, типу одягу та житла тощо. Одним із своєрідних узагальнень цього процесу є його відома геометрична модель, за якою соціальний простір постає як такий, що складається з ряду осей, утворених різноманітними вимірюваними ознаками (професія, прибуток, житло, освіта тощо), вздовж яких пересувається індивід чи група. Подальше дослідження системи С. в. в сучасних суспільствах і перспектив її зміни за тих чи тих конкретних умов вимагає розробки не тільки чіткіших критеріїв виміру соціальної належності індивіда до того чи того класу, С. в. чи групи, піднесення точності відповідної техніки і методики, а й забезпечення надійної теоретико-методологічної основи. Адже за умов поступового переходу до постіндустріального суспільства, коли відбувається розмивання чинників і ознак поділу на класи, а в перспективі - самих класів, зростає відповідно своєрідність і значущість системи С. в., її подальшого вивчення і виваженого регулювання.