моделізм

Хвильовий (Фітільов), Микола Григорович (1893, с. Тростянці Харківської губ. - 1933) - укр. поет, прозаїк, культуролог, ідеолог укр. Відродження 1920-х рр., організатор низки мистецьких угруповань (ВАПЛІТЕ, ПРОЛІТ-ФРОНТ, ж. "Літературний Ярмарок" та ін). Філософські погляди розвивав у художніх творах та публіцистиці під маскою державної комуністичної ідеології, за допомогою прийомів, названих ним "свідоме парикмахерство", "запах слова" та інших езопівських кодів, спираючись на близькі йому висловлювання офіційних ідеологів. Основною ідеєю публіцистики X. була візія азіатського ренесансу й пов'язана з нею концепція культурної революції в Україні. Україна завдяки своїй специфіці європейської колонії євразійської імперії може і повинна стати промотором ренесансу Азії. Для цього вона мусить сама вийти зі стану провінційного "Сонгороду". Іронічно перефразуючи революційні гасла типу "Дайош Європу", X. сформулював гасла "Дайош інтелігенцію, робітничий клас, Європу", "Геть від Москви" тощо. Це означало плекання інтелігенції й притягнення її до державобудівництва, українізацію робітництва і спілку його з селянством, підйом рівня мас до рівня культурної еліти, підйом рівня самої еліти до кращих взірців європейської культури, вироблення за допомогою цієї еліти психологічного типу укр. "фаустівської"лгодини. Ця концепція протиставлялася сталінсько-зміновєхівській концепції відродження великої імперії, творення автарксичного господарства, що базується на централізованій експлуатації мас, керованих новою ведучою верствою. Відповідна концепція культурної революції була протиставлена пролеткультівській та сталінській концепціям, спрямованим на нівеляцію культури до рівня маскультури та на звуження культури до технічних навичок. В основі історіософії і культорології X. лежить циклічна модель еволюції, подібна моделям "євразійців" Я. кщо євразійці спиралися на циклічні моделі Данилевського, Шпенглера, Леонтьєва, на солідаризм Муссоліні та соціал-дарвінізм Ніцше, то X. в основу своєї моделі поклав ідеосимвол Христа Я. к і Курбас, Тичина, X. належав до того ідейного напряму, що йде від Сковороди, ІОркевича, В. Соловйова, Бєлого, зближається з антропософією філософа-містика Штайнера. Символікою штайнерівської циклічної моделі еволюції людини до переображення її в духа Свободи просякнута вся апокаліптика X. Але в штайнерівську візію майбутньої культури "народу Христа" (Євразію) X. вніс ідею специфічної місії укр. народу в духовно-матеріальній еволюції людства. Практика й теорія вітаїзму, "акромантики" X. нерозривна з історіософією. Завданням епохи "горожанських воєн" є революція для духу, гармонізація - спираючись на силу одухотворення мистецтва, живого слова, евритмію Штайнера - розуму почуття і волі в приспаній імперією людині. Підпорядковані актуальним вимогам доби, політичні погляди X. видозмінювалися, але в основі своїй близькі соціалізмові Франка, Дрогоманова, боротьбістам, деяким течіям анархізму та робітничої опозиції. Переслідуваний режимом, X. покінчив із собою.

МОДЕЛЮВАННЯ - науковий метод непрямого (опосередкованого) дослідження об'єктів пізнання, безпосереднє вивчення яких з певних причин неможливе, ускладнене, неефективне чи недоцільне, через дослідження їхніх моделей - предметних, знакових чи мислених систем, що відповідно відтворюють, імітують чи відображають певні характеристики (властивості, ознаки, принципи внутрішньої організації або функціювання) оригіналів. Як специфічний конструктивно-пізнавальний прийом, своєрідна форма подання процесів і явищ реальності М. відоме з античних часів. У процесі пізнання М. тісно взаємодіє з іншими спеціальними і загальнонауковими методами, зокрема експериментальними. В епоху НТП М. фактично набуло статусу загал ьнонаукового методу пізнання, стало ефективним теоретичним і експериментальним засобом дослідження, чому насамперед сприяли інтенсивні процеси математизації та комп'ютеризації науки. Комп'ютерний (модельно-кібернетичний) експеримент, а згодом його різновид - когнітивна комп'ютерна графіка - набули унікального значення у дослідженні складних процесів і явищ дійсності, верифікації наукових гіпотез, побудові теорій. Користуючись процедурами абстрагування та ідеалізації, М. дає змогу з метою відтворення (у моделі) та дослідження виділяти саме ті характеристики, параметри чи властивості модельованих об'єктів, котрі безпосередньо підлягають вивченню. З появою когнітивних комп'ютерних графічних засобів відкриваються реальні можливості подавати у наочній формі не тільки об'єкти у класичному розумінні і експериментувати з ними, а й виражати з допомогою відповідних наочних моделей ті чи інші гіпотези, ідеї, концепції тощо, досліджувати їх, піддавати верифікації. Загалом процес М. відзначається складною структурою і включає такі основні етапи: постановка проблеми, побудова моделі, її дослідження, екстраполяція отриманих результатів на оригінал. Теоретичну основу М., яке проявляється у різноманітних формах, залежно від сфер застосування і характеру використовуваних моделей, становлять теорії фізичної подібності, фізичної аналогії та ізоморфізму систем. За фізичним характером моделей можуть бути виділені три типи М.: предметне, знакове (інформаційне) і мислене. У тісній взаємодії з іншими методами М. відіграє важливу роль у дослідженні найскладніших процесів та явищ мікро-, макро- і мегасвіту у розкритті їх глибинної суті.

1) ( механізму) start(ing), triggering

2) (космічного апарата; у виробництво) launching

1) driving; road for driving the cattle to the pasture

2) архіт. sweep, well-hole ( for a staircase); буд. girder, bay, purlin; (мосту, арки) span, baulk

3) мист. run-through

4) комп.

en\ \ atomic diameter

en\ \ atomic radius

Андрущенко, Віктор Петрович (1949, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1975). Докт. філософських наук, проф., чл.-кор. АПНУ, засл. діяч науки і техніки України, директор Ін-ту вищої освіти АПНУ. Од 1995 р. - заступник, згодом - перший заступник міністра освіти України. Фахівець з проблем філософії освіти, трансформації гуманітарної освіти в Україні, один з фундаторів плюральної методології соціального пізнання та парадигмальної моделі розвитку історії соціальної філософії А. втор понад 160 наукових і науково-методичних праць з філософії, соціології, політології.

[br]

Осн. тв.: "Людина в системі культури" (1984); "Сучасна соціальна філософія". У 2 т. (1994); "Беловіжжя. Україна. 91 - 95. Л. Кравчук" (1996); "Історія соціальної філософії. Західноєвропейський контекст" (2000).

ВЕЛИЧИНА - одне з основних математичних понять, зміст якого узагальнюється з розвитком математики. Філософське значення його полягає у тому, що поняття "В." дозволяє експлікувати зміст кількісних співвідношень об'єктів і процесів дійсності. В. узагальнює такі емпіричні поняття, як довжина, маса, об'єм та ін. У математиці розрізняють В. скалярні, конкретне значення яких характеризується одним числом (напр., довжина, площа, об'єм тощо), і В. векторні, для яких суттєвим є не тільки абсолютне значення, а й напрям (напр., сила, швидкість та ін.). У математиці розрізняють також сталі і змінні В. Поняття "змінна В." відіграло важливу роль у становленні сучасної математики. Термін "В." вживають і в природознавстві. Природничонаукове визначення В., крім вказаного для математики, передбачає ще й розуміння того, як і за допомогою яких теоретичних та експериментальних засобів фіксуються стан і відношення об'єкта, що з ними зіставляються математичні моделі станів і відношень.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНА ТЕОРІЯ - одна з форм логіко-філософського аналізу наукового знання, що полягає у побудові гіпотетико-дедуктивної моделі для теорії, структура якої вивчається. Г.-Д.т. є конкретизацією поняття дедуктивної, або аксіоматичної, теорії, яка склалася в методології математики на основі урахування специфічної проблематики природничо-наукового знання, що спирається на спостереження та досвід. Побудову Г.-Д.т. умовно поділяють на три етапи. Перший полягає у висуванні низки гіпотез про причини явищ, що їх досліджують, другий - у виведенні шляхом дедукції можливих висновків з цих гіпотез, які є описом спостережуваних даних. Виведення висновків передбачає емпіричну інтерпретацію гіпотез. На третьому етапі гіпотези разом з висновками з них виступають як аксіоматична система, де аксіомами є гіпотези, а теоремами - висновки з них. Правилами виведення у Г.-Д.т. крім звичайних логічних правил є т. зв. інтерпретативні речення, які пов'язують теоретичні поняття, що випливають з гіпотез, та поняття про ознаки речей, які досліджувалися і були описані у висновках з гіпотез М. етод побудови Г.-Д.т. називається гіпотетико-дедуктивним методом.

ГРА - форма вільного самовиявлення людини, котра передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається - як імпровізація, змагання або як вистава, репрезентація певних ситуацій, смислів, стану речей. Низка впливових напрямів сучасної думки розглядає Г. як самостійну галузь вивчення В. одночас широко використовуються ігрові методи навчання (мовам тощо) та ігрові моделі дослідження соціальної та культурної динаміки. Класичний шіллерівський ідеал мистецтва як безкорисливої Г. знаходить нових прихильників. У духовному протиборстві з ідеологією тоталітаризму Гейзинга створює універсальну концепцію культури як вільної і "чесної" Г. У цей же період Гессе пише філософську утопію "Гра в бісер", а Т. Манн у центр своєї естетичної програми ставить Г. і "принцип іронії". За Гайдеггером Г. - це "мова трансценденції", можливість, що відкриває себе волі людського вчинку. Гадамер поширює категорію Г. на процес розуміння тексту, образу, символічної дії. Фінк полемізує з Гадамером й розвиває вчення про Г. в ракурсі філософської антропології. Буттєвий устрій Г. розглянуто Фінком як основний спосіб людського спілкування з можливим. Англомовні філософи відрізняють імпровізовану, ненавмисну Г. (play) від Г., організованої на основі обмеженої кількості правил (game). Найскладнішою є Г. першого типу, позаяк "ненавмисність" (довільність) виключає будь-яку локалізацію (сценою, стадіоном чи колом рулетки). Беручи участь у такого типу Г., людина спрямовується на подолання власної обмеженості й скутості, на динамічне виявлення повноти екзистенції. Тут немає конкретного, замкненого в собі суперника, і тому незастосовна суб'єкт-об'єктна матриця. Сторони взаємодії немовби "занурюються" всередину самої людини, внаслідок чого вона виходить поза межі емпіричної особистісної тотожності і починає відчувати неосяжність духовної амплітуди існування. У ній пробуджується й подає голос "людина можлива" - та буттєва "іпостась", котра аж ніяк не може бути відділена від людини й передана дублерові на зразок маски. "Людина можлива" (задана) не є "роллю", в яку можна уввійти, доклавши певних зусиль. Цей феномен не накладається на індивіда іззовні, як личина, а висвітлює в ній потаємний, прихований до часу шар буття, знаменує його відкритість. У "людині можливій" парадоксально суміщуються, з одного боку, гранична відкритість, жертовна незахищеність і невбезпеченість будьякими конвенційними умовами, а з іншого боку - здатність вивільнення з-під гніту узвичаєних форм зневолення: ідеологічного, економічного, соціального. Протилежністю Г. є не "серйозність", а насильство. Неможливо грати за наказом. Проблема різновидів Г. полягає в більшому або меншому рівні профанації ігрового виміру, автентично присутнього у святі. Співвідношення спортивної Г., театру й культу поглиблено розглядає Гвардіні. Різноманітність ігрових моделей розкривають герменевтика культури Аверинцева, онтологічна естетика Гартмана, теорія соціальних ролей Морено, концепція "мовних ігор" Вітгенштайна.