-
1 мандрівник
-
2 мандрівник
чtraveller; ( турист) tourist; globetrotter, hiker; wanderer, rover; ( екскурсант) tripper -
3 мандрівник
-апутеше́ственник; (человек, странствующий пешком) стра́нник; скита́лец -
4 мандрівник
mandnwnykч. -
5 мандрівник
მოგზაური -
6 мандрівник
seyaatçı -
7 пасажир
pasażyrч.podróżny, pasażer ( мандрівник) -
8 подорожник
-
9 адживіка
АДЖИВІКА (санскр. - мандрівник-жебрак, який дотримується спеціальних життєвих правил) - одна з шкіл аскетів-проповідників та професійних шукачів духовної істини. Виникнення А. припадає на період від кінця II тис. до н. е. до VI - V ст. до н. е., а занепад - на XIV - XV ст. н. е. Найавторитетнішим духовним лідером вважається Макхалі Гошала. А. належить до неортодоксальних учень Давньої Індії і тому не визнає авторитету Вед, онтологічних засад моральності, існування трансцендентного світу, незмінної духовної субстанції, закону карми, самсари та мокши. Натомість стверджується об'єктивний природний детермінізм та неспроможність людини змінити існуючий колообіг речей. А. не визнає існування як духовного, так і матеріального першопринципу. Усе існуюче, за А., може бути описане лише через безпосереднє сприйняття. Засадами буття вважалися першоелементи: вода, земля, повітря, вогонь, а також особлива вітальна сила. Вчення А. вплинуло не лише на неортодоксальні школи давньої Індії (буддизм, джайнізм), а й на ортодоксальні (йога).
См. также в других словарях:
мандрівник — [мандр і/ўниек] ка, м. (на) ков і/ ку, кл. р і/ўниеку// р іўни/чеи, мн. кие, к іў і [мандр іўни/к] ниека/, м. (на) ниеко/в і/ ниеку/, кл. р і/ўниеку// р іўни/чеи, мн. ниеки/, ниек і/ў … Орфоепічний словник української мови
мандрівник — іменник чоловічого роду, істота … Орфографічний словник української мови
мандрівник — (той, хто мандрує, подорожує), мандрівець, подорожній, подорожанин, подорожник, пройдисвіт, обходисвіт, вояжер, піліґрим … Словник синонімів української мови
мандрівник — і/вника/, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати … Український тлумачний словник
мандрівець — івця/, ч. Те саме, що мандрівник … Український тлумачний словник
мандрівниця — і. Жін. до мандрівник … Український тлумачний словник
мандрівницький — а, е. Прикм. до мандрівник … Український тлумачний словник
вандрівник — а/, ч., зах. Мандрівник … Український тлумачний словник
вандрівник — іменник чоловічого роду, істота мандрівник діал … Орфографічний словник української мови
пелгрим — мандрівник, прочанин, богомолець див. перегрин … Зведений словник застарілих та маловживаних слів
землепроходець — хі/дця, ч. 1) Старовинна назва мандрівника, який відкривав, досліджував та освоював невідомі до того часу землі. 2) Мандрівник … Український тлумачний словник
