логічний

ლოგიკური

manaca

ЛОГІЧНИЙ АТОМІЗМ - ідеалістичне вчення про тотожність структури мови і структури дійсності. Засноване на поч. XX ст. Расселом і Вітгенштайном. На формування Л. а. великий вплив справила логічна модель знання про світ, запропонована Вітгенштайном. За цією моделлю, будь-яке знання є сукупністю елементарних "атомарних" речень, які поєднуються логічними операціями в складні "молекулярні" речення. Ідея побудови мови з елементарних часток була плідною для розвитку логіки. Проте в своїй методологічній основі концепція Л.а. ідеалістична, оскільки вона нехтувала тим, що в мові існує зв'язок не лише між значеннями істинності речень, а й між їхнім змістом. За аналогією з структурою мови логічні атомісти уявляли світ як сукупність не пов'язаних між собою атомарних фактів, які об'єднуються в молекулярні факти. Л.а. заперечував закономірний внутрішній зв'язок між явищами дійсності. Абсолютизуючи моменти дискретності, одиничності, Л. а. визнавав наявність величезної кількості окремих основ світу (плюралізм). Через логічну й онтологічну неспроможність концепції Л. а. самі засновники її вже в 30-х рр. XX ст. змушені були від неї відмовитися.

ЛОГІЧНИЙ ПОЗИТИВІЗМ - див. Неопозитивізм.

I ЛОГІЧНИЙ СИНТАКСИС - система визначень логічних систем як знакових та сукупність методів їх дослідження як специфічних об'єктів, по можливості абстрагуючись від змістовних (семантичних) відношень.

[br]

II див. синтаксис логічний

СИНТАКСИС ЛОГІЧНИЙ - розділ теоретичної логіки, що вивчає об'єктні логічні теорії: логіку висловлювань і логіку предикатів, різні формалізовані мови тощо як знакові формальні системи. С. л. формулює правила оперування символами та побудованими з них виразами; правила добору символів та створення алфавіту формальної системи; правила поєднання символів між собою і створення формул, виділення множини правильно побудованих формул; правила упорядкування формул і побудови формальних систем шляхом виведення одних формул з інших, що подається у вигляді знакових перетворень над записами. Такі формальні системи часто називають логістичними системами. С. л. займається лише комбінаторними властивостями символів безвідносно до їхнього смислу С. мислова інтерпретація логістичних систем вивчається в логічній семантиці Л. огістичні системи виступають знаряддям перебудови змістових наукових теорій у математиці, мовознавстві, кібернетиці тощо при розв'язанні проблеми їх обґрунтування.

ЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ФІЛОСОФІЯ - течія в сучасній аналітичній філософії, яка вбачає єдину мету і метод філософії в логічному аналізі мови науки засобами логіки математичної. Л. а. ф. об'єднує вчених різних філософських спрямувань. Завдання логічного аналізу представники цієї течії вбачають у побудові штучних мов-моделей як засобів реконструкції природних мов (у т.ч. "мов науки"). Л. а. ф. виниклав пер. чверті XX ст З. асновником її був Рассел, який висунув ідею про те, що логічний аналіз відкриває можливості розв'язувати філософські питання і методологічні проблеми науки на засадах нової, логічно досконалої мови. Оскільки універсальною мовою науки вважалася мова математики, то пошуки досконалої, логічно надійної математичної символіки стали основою досліджень представників Л. а. ф. Будьяку філософську проблему вони прагнули розв'язати шляхом її коректного переформулювання, тобто перекладу "досконалою мовою науки". Якщо переклад не вдавалося здійснити, проблему оголошували псевдопроблемою. Ідеї Л. а. ф. розвинув Вітгениїтайн (див. логічний атомізм). Суб'єктивістський характер Л. а. ф. найповніше виявився у програмі Віденського гуртка. Пізніше до Л. а. ф. прилучилися Львівсько-варшавська логіко-філософська школа, представники логічного емпіризму, неопрагматики та інші, які в галузях логічної семантики, логіки імовірностей, логіки модальної досягли певних успіхів.

"ЛОГІКА АВІАСАФА" - логічний трактат, що зберігся в рукописному збірнику "Приточник" з 1483 р. в колекції Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відомий також під назвою "Київська логіка". "Л.А." близько 1462 р. була перекладена в Києві давньоукр. мовою зі староєвр. В її основу лягла перша частина логічного трактату араб, філософа XI - поч. XII ст. Аль-Газалі "Повчання філософів", що була вступною частиною до іншої відомої праці Аль-Газалі "Спростування філософів". Як встановили дослідники, "Авіасаф" - це євр. варіант імені іншого араб, філософа Аль-Фарабі. Аль-Газалі цитує спершу Аль-Фарабі, а відтак його спростовує. На поч. XV ст. логічний трактат Аль-Газалі був перекладений з араб, мови на євр. Відомий також лат. переклад, який на поч. XVI ст. двічі виходив друком у Венеції. Укр. переклад стоїть ближче до араб, оригіналу та до його євр. перекладу, аніж до лат. Проте "Київська логіка" охоплює текст Аль-Газалі не в такій повноті, як лат. варіант. У своїй основі "Л.А." - це виклад формальної логіки Аристотеля. У ній досить широко викладені вчення про поняття і терміни, предикаменти, судження, силогізми, про універсали та логічні доведення. Поява "Л.А." в укр. перекладі в друг. пол. XV ст. була значним кроком вперед у розвитку науки логіки в Україні порівняно з попереднім періодом, коли єдиним джерелом логічних знань була "Діалектика" Йоана Дамаскіна, що давала лише уявлення про систему категорій.

ЛОГІКА ЙМОВІРНОСТЕЙ - логіка, що досліджує висловлювання, які набувають не тільки значень "істинне" та "хибне", а й безліч ступенів істинності, що є проміжними між істинним та хибним (більш істинне, менш істинне, імовірно істинне тощо). Термін "Л.й." застосовується у двох значеннях: як індуктивна логіка і як логічна ймовірностей теорія С. правжній логічний підхід до вивчення властивостей понять типу "ймовірно" полягає у розгляді їх як особливих модальностей. У зв'язку з цим Л.й. розглядають як розділ модальної логіки.

ЛОГІКА (грецьк. λογική - наука про умовивід, від λόγοξ - слово, поняття, судження) - дослідження міркувань (філософських, математичних та ін.) з метою створення теорії їх правильності. Необхідність цих досліджень виникає у зв'язку з потребами обґрунтування знання. В цьому аспекті Л. розглядалась багатьма філософами як частина теорії пізнання (органон). Предмет Л. уточнюється як дослідження не змісту міркування ("про що"), а його форми ("як"). У цьому аспекті Л. характеризується як формальна, на відміну від "змістовної", якою вважається діалектична Л. В сучасній Л. з появою таких розділів, як модальна Л., Л. дії, Л. запитань і відповідей та ін. її "формальність" вважається відносною і пов'язується із ступенем схематизації міркування, що робить відносним розподіл Л. на теоретичну і прикладну. Головні напрями досліджень у сучасній Л.: 1) теоретична Л.: теорія доведень, теорія аналізу, формальна семантика; 2) практична Л.: Л. дій, Л. рішень, евристика, праксеологія, конфліктологія; 3) філософська Л.: часова Л., динамічна Л., епістемічна Л., когнітивна Л., Л. тропів (метафор, аналогій), деонтична Л., Л. оцінок, Л. норм, Л. імперативів; 4) логічний аналіз мови: теорія комунікації, теорія аргументації, теорія мовленнєвих актів, аналіз дискурсу, дискусій, риторика, семіотика; 5) Л. інформаційних технологій: логіко-когнітивний аналіз, комп'ютерна Л., Л. програмування, Л. ''штучного інтелекту". Метапроблеми Л.: історія Л., соціологія Л., філософія Л., викладання Л.

СУЧАСНА ЛОГІКА - етап досліджень у логіці (починаючи од серед. XIX ст.), який, на відміну від традиційної логіки, характеризується принциповим застосуванням до аналізу міркувань математичних методів та значним поширенням області аналізу міркувань (математичні, практичні, темпоральні, епістемічні, деонтичні та ін.). З появою відповідних напрямів (математична логіка, логіка дій, норм та оцінок, темпоральна, епістемічна, деонтична логіки та ін.) виникають прикладні напрями досліджень (логічний аналіз, логічне моделювання) майже в усіх природничих та гуманітарних науках (математика, квантова механіка, біологія, лінгвістика, психологія, соціологія, правознавство, економіка, інформатика, когнітологія тощо). З удосконаленням методів аналізу філософських міркувань з'являється як напрям С.л. логіка філософська. Деякі напрями С.л. (епістемічна логіка, теорія доведень та ін.) становлять (разом із лінгвістичними, психологічними та кібернетичними дослідженнями) основу когнітивної науки. Поряд із теоретичними міркуваннями досліджуються також міркування, логічний аналіз яких раніше вважався взагалі неможливим (імперативні, запитальні, контекстуальні, абсурдні, суперечливі).

ДІАЛЕКТИЧНА ЛОГІКА - наука про філософське мислення, створена Гегелем і викладена ним у творі "Наука логіки" (1812 - 1816). Основний її принцип - тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру Д. л. Вона складається з трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Дана послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей - буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Через це Д. л. збігається з теорією пізнання В. ся Д. л. є системою філософських категорій, кожна з яких - певне визначення принципу, ланка його розгортання. Це стосується і першої з ланок - початку логіки, що фіксується збігом початку і принципу. Але принцип має і подальші категоріальні визначення. Тому вони не тотожні. Ця двоїстість синтезується в положенні: початок є найпростіша, найелементарніша форма принципу. Наступний логічний рух збагачує принцип новими визначеностями, а розходження його з принципом знімається принципом сходження від абстрактного до конкретного. Конкретне Гегель розумів як єдність багатоманітного або як єдність протилежностей. Одна категорія переходить в іншу, протилежну, і навпаки: виникає синтез, який є основою розгортання нових категорій. Оскільки протилежності не існують відокремлено одна від одної, то за допомогою принципу єдності протилежностей утворюється необхідний зв'язок логічних форм, і їх рух є внутрішньо закономірним. Послідовне розгортання єдності протилежностей здійснюється у вигляді принципу заперечення заперечення, за яким побудована вся система Д.л. Він виражає синтез полярних категорій, які нероздільні і в той же час негативні одна до одної. Оскільки загальна послідовність категорій відтворює загальний процес людського пізнання, діє принцип збігу логічного та історичного: в античній філософії основною була категорія буття, в Новий час - сутність, в нім. класичній, і особливо, в гегелівській, - поняття як основна форма діалектичного мислення. На кожному з трьох ступенів логічного процесу Гегель відкрив специфічну форму зв'язку категорій чи понять: у бутті - перехід, у сутності - співвідносність протилежних визначень - рефлексію (їх відображення одна в одній), в понятті - розвиток. Генетичну структуру буття утворюють три основні категорії: якість - кількість - міра. В ній діє закон переходу якісних змін в кількісні і навпаки. Мінливість буття дає змогу відкрити його постійну основу, субстрат. Оскільки речі з'являються й зникають, вони постають як явища, і через них мислення заглиблюється в сутність. Структура другої ступені теж потрійна: сутність - явище - дійсність Н. айбільш глибинним тут є закон діалектичної суперечності. Гегель сформулював положення, за яким всі речі в самих собі суперечливі, суперечність є корінь всякого руху і життєвості. Суперечність Гегель тлумачив як єдність протилежностей, які, отже, не мають самостійного значення. Вони - моменти, підпорядковані сторони чогось третього. Це третє - носій протилежностей, їхня основа. Гегель подає подвійний перехід від сутності до явища і навпаки. Тому вся друга книга його твору є логічним спростуванням агностицизму Канта, який цей перехід заперечував. Поняття - третій ступінь логічного процесу - становить єдність буття і сутності. Цим поняття в Д. л. відрізняється від його розуміння в традиційній логіці, в якій його визначали як відтворення лише суттєвих властивостей речей. Формою існування поняття Гегель вважав розвиток - розкриття й конкретизацію поняття. Стадіями такого розвитку постають суб'єктивне поняття, поняття об'єкту та їх єдність - ідея. До останньої Гегель відносив ідею пізнання, практичну ідею і їх єдність - абсолютну ідею, тому що саме поєднання пізнання і практичної діяльності є для людини найбільш глибоким, абсолютним знанням. Таким чином поєднуються логіка (наука про категорії як форми мислення), теорія пізнання (яка вивчає процес і ступені пізнання) і діалектика (яка утворює основні зв'язки категорій як логічних форм мислення і пізнання). У вітчизняній літературі проблемам Д. л. приділялась велика увага. Особливе значення мають праці Шинкарука, він відродив традицію дослідження нім. філософської класики в Україні і створив школу такого дослідження.