ленінізм

див. Ленін, Володимир Ілліч

Ленін, Володимир Ілліч (справжнє прізв. Ульянов) (1870, Симбірськ, нині Ульяновськ - 1924) - рос. марксист, один із теоретиків і практиків ідеології більшовизму. Навчався в Казанському та Петербурзькому ун-тах. У 1893 р. став співзасновником Петербурзької "Спілки боротьби за визволення робітничого класу" (1895). Від цього часу розпочинається його професійна революційна діяльність, що ідеологічно базувалася на радикальній версії марксизму (більшовизм) і стала, зрештою, одним із вирішальних чинників жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. У своїх засадничих філософських підходах Л. стояв на позиції діалектичного матеріалізму. Він поєднував певну концепцію метафізики (онтології), яку позначав терміном "матеріалізм", та діалектичний метод. Л. розумів матеріалізм в його, як на той час, дуже наївній формі, ґрунтуючись на понятті "відображення" (нехтуючи критикою наївного реалізму в попередній філософії, зокрема Кантом). Л. вважав, що поняття матерії нічого іншого, крім "об'єктивної реальності", даної нам у відчутті, не позначає. Такого ж наївного реалізму дотримувався в розумінні діалектичного методу, логіки і теорії пізнання, оскільки виходив з передумови, що основою діалектичного методу є "об'єктивна логіка" (логіка самої реальності). Наївність, спрощеність загальних філософських підходів зумовили нерозуміння і неприйняття Л. зростаючої ролі концептуалізму в новітній науці, ускладнення її понятійного апарату (про що свідчить передусім книга "Матеріалізм та емпіріокритицизм"). Це значною мірою наперед визначило драматичний конфлікт між "марксистсько-ленінською філософією" та новими напрямами в науці XX ст. Діалектичний матеріалізм задовольняв Л. можливістю поєднати догматизм з релятивізмом, що було корисним під кутом зору політичної практики. В своїй суспільно-політичній філософії Л. був прихильником історичного матеріалізму (економічного редукціонізму); дотримувався погляду, що економічний базис (субструктура) визначає політичну сферу та ідеологію (надструктура). Але при цьому він (як і Маркс) прагнув поєднати віру в історичну необхідність (закономірність) з активізмом (люди є творцями своєї історії) З. агалом його суспільно-політична філософія була підпорядкована політичній практиці - установленню "диктатури пролетаріату", тобто диктатури більшовицької партії, яку Л. апріорно вважав виразником інтересів пролетаріату. Саме з цією метою Л. почасти видозмінив суспільно-політичну філософію Маркса, а почасти доповнив її тезами про перемогу соціалізму у відносно відсталій і початково одній країні (Росії), про партію як авангард робітничого класу та принципом демократичного централізму в побудові партії (витлумаченого ним в бюрократично-централістському сенсі). Зрештою Л. обґрунтував політичну ідеологію більшовизму (рос. комунізму), який став зразком та основою поширення комунізму і поза межами Росії. Це була політична доктрина, що виправдовувала ліквідацію демократії та утвердження диктатури партійної бюрократії - "нового класу" (за висловом Джиласа). Тема "Ленін і Україна" стосується передусім розуміння Л. нації та міжнаціональних взаємин і оцінки керованої ним практичної політики в міжнаціональних взаєминах. І в цій ділянці, яків інших, Л. використовував діалектичну софістичну риторику, змінюючи при потребі гасла, але послідовно домагаючись збереження рос. імперії в оновленій формі.

[br]

Осн. тв.: "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1909); "Три джерела і три складові частини марксизму" (1913); "Філософські зошити" (1914 - 1916); "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916); "Держава і революція" (1917).

ПЕРЕВТІЛЕНІ ФОРМИ світовідношення - утворення, які "приховують" власне походження через заміщення справжніх його виявів несправжніми та надання останнім об'єктивності, квазісубстанційності. П.ф. справжніх зв'язків, виявляючи здатність до різних символічних метаморфоз, постають перед суб'єктом життєдіяльності як "самі собою зрозумілі" явища. Немістифіковану їх суть можна збагнути лише внаслідок "дешифрування". Перевтіленість є виявом особливого різновиду каузальності, притаманної досить складним системним утворенням, - заміщенням їхнього дійсного змісту тим, котрий знаходимо на поверхні системи (за Мамардашвілї) І. сторичний досвід, втім, засвідчує, що потенціал життєздатності кожної П.ф. забезпечується завдяки наявності у ній специфічних утворень, котрі є підстави кваліфікувати як неперевтілений зміст даної форми. Такий зміст вноситься до неї конкретним суб'єктом життєдіяльності, який пристосовує її до своїх фундаментальних антропологічних потреб. Перевтіленість та пов'язана з нею самомістифікація є інваріантною властивістю людського світовідношення (пов'язана, зокрема, з тією антропологічною обставиною, що людина має найбільшу серед живих істот здатність до мімікрії) Ц. им відчуттям перейняте ще міфологічне уявлення про світ, де перевтілення постає як універсальний дар усіх істот і відбувається безупинно.

Азархін, Вілен Андрійович (1929, Дніпропетровськ - 1996) - укр. філософ, канд. філософських наук, засл. прац. культури України. Сфера наукових інтересів - історія філософської думки України, сприйняття геліоцентричної системи Коперника в філософській традиції України XVII - XVIII ст. Організатор видавничої справи в галузі філософії. Один з фундаторів ж. "Філософська та соціологічна думка". Од 1969 р. - вчений секретар редколегії ж. Сприяв організації публікацій філософської літератури, у 1977 - 1991 рр. - головний редактор вид-ва "Наукова думка". Один з засновників, перший директор вид-ва "Абрис".

[br]

Осн. тв.: "Коперник. Бруно. Галілей", у співавт. (1974); "Наукова істина і доля вченого", у співавт. (1989).

див. Азархін, Вілен Андрійович

див. Горський, Вілен Сергійович

див. Ленін, Володимир Ілліч

Горський, Вілен Сергійович (1931, Харків) - укр. філософ. Докт. філософських наук (1978), проф. (1991). У 1963 - 1992 рр. - в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, де пройшов шлях від мол. до гол. наук. співр. 1992 - 2000 рр. - зав. кафедрою, від 2000 р. - проф. кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА. Коло наукових інтересів - історія філософії; методологія історико-філософського дослідження, історія філософської думки України.

[br]

Осн. тв.: "Соціальне середовище та історико-філософський процес" (1969); "Історико-філософське тлумачення тексту" (1981); "Філософські ідеї в культурі Київської Русі. IX - поч. XII ст." (1988); "Нариси з історії філософської культури Київської Русі" (1993); "Святі Київської Русі" (1994); "Історія української філософії" (1996).

див. перевтілені форми