легітимність

ЛЕГІТИМНІСТЬ - засвідчення або доведення законності й обґрунтованості існування соціально значущих дій, статусів чи інституцій. У вузькому розумінні, Л. розглядається через звернення до певних норм, напр. до чинних законів або до звичаїв. Поняття Л. в широкому розумінні започаткував Вебер у своїй соціології права. Л. гарантується лише внутрішньо (1. афективно, 2. ціннісно-раціонально, З. релігійно) і тільки через очікування певних зовнішніх наслідків. У феноменології поняття Л. розуміється найбільш широко: це сенсова об'єктивація, що створює значення "другого порядку", інтегрує соціальні значення, інституціоналізовані суспільством. Бергер та Лукман вказують на впорядкувальний характер Л., що співвідносить кожну соціальну дію, інституцію з усією сукупністю людських значень у символічному універсумі як спосіб буття. В сучасній філософії та соціології проблема Л. плідно досліджувалася Гьоффе (Л. справедливого правопорядку), Луманом (теорія Л. права), Габермасом (Л. правової держави).

ლეგიტიმურობა

ПРИНЦИП УНІВЕРСАЛІЗАЦІЇ - уперше введений Кантом як принцип, що визначає виправданість моральної норми у відповідності до того, наскільки вона може претендувати на всезагальність В. ідповідно до цього Кант формулює категоричний імператив: "Чини так, щоб максима (правило), якою керується твоя воля, могла б стати принципом загального законодавства" (тобто була визнана моральною усіма). В сучасній філософії моралі (Геєр, Зінгер) П.у. поширюється не лише на правила дії, а й на самі дії, визначаючи їх легітимність: не слід чинити дії, всезагальне здійснення яких має негативні наслідки. Відтак цей принцип застосовується не тільки до максим чи норм, а й безпосередньо узагальнює саму діяльність. П.у. відіграє важливу роль і в комунікативній філософії. Поєднуючи телеологічний та деонтологічний виміри етики, Габермас наступним чином формулює загальнозначущість норми: "Кожна значуща норма повинна відповідати умові, що наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками". Бьолер конкретизує цей принцип: лише ті норми, практика, проекти можуть визнаватися легітимними, які (за умови знання їхніх наслідків та побічних наслідків) могли б бути без примусу визнані в процесі аргументації усіма можливими учасниками дискурсу. П.у. поширюється і на інші інтенції людини - легітимацію проектів, програм, наукових досліджень тощо, які можуть мати негативний вплив на життєвий світ людини.