клєрик

Острозький Клірик (?-?) - укр. письменник-полеміст, релігійний і освітній діяч. Про життя О.К. майже нічого невідомо. Невідомим залишається і його справжнє ім'я. Існує гіпотеза (Мицько), що О.К. - це острозький протопоп Ігнатій Наливайко. О.К. є автором двох полемічних творів. Ці твори свідчать про непересічний літературний хист автора, про глибину і гостроту його думки. М. Смотрицький, зокрема, оцінював його нарівні із С. Зизанієм та Філалетом З. а філософськими поглядами О.К. був православним християнським неоплатоніком, у творах якого, однак, елементи містики співіснують з ренесансно-гуманістичними ідеями. Так, виходячи з концепції християнського неоплатонізму, він обстоює абсолютну невизначеність Бога, його трансцендентність і водночас іманентність стосовно світу, розділяє людину на "внутрішню" і "зовнішню", підносить у ній духовний розум і вважає, що пізнання істини можливе тільки через самопізнання і містичне осяяння. Звідси заперечення "зовнішньої" - античної і схоластичної вченості, негативне ставлення до світських знань. Водночас самопізнання і містичні пошуки в собі Бога виводять О.К. не на утвердження аскетичного способу життя у монастирській келії, а на ренесансно-гуманістичну ідею необхідності самореалізації людини в земному житті завдяки розвитку закладеного в неї Богом таланту. Цю ідею згодом розвинув Сковорода у вченні про "сродну" працю. Свої здібності людина, на думку О.К., повинна використовувати для спільного блага, для боротьби за релігійні права та культурний розквіт свого народу.

[br]

Осн. тв.: "Исторія о листрикийском, то єсть, о разбойническомь Ферарскомь або Флоренскомь синоде в коротці правдиве списаная"; "Отпись на листЇ в БозЇ велебного отца Ипатія, володимерского і берестейского єпископа до ясне освецоного княжати Костентина Острозского, воеводьі Киевского - о залецанью и прехваленью восточнои церкви з заходньїм костелом ун^и або згодьі в року 1598 писаньїй".

Секст Емпірик (друг. пол. II - поч. III ст.) - пізньоантичний систематизатор скептицизму, римський лікар. Головні твори - "Проти вчених", "Три книги Піронових положень" - збереглися до наших часів. Головним чином на них ґрунтується уявлення про античний скептицизм взагалі, оскільки твори інших скептичних мислителів повністю втрачені. С.Е. виступає послідовником класичного скептицизму Піронового ґатунку. Він критикує Карнеада і загалом академічний скептицизм за догматичну впевненість у недосяжності істини С. правжній сенс скептичної позиції полягає в утриманості від судження про істину чи хибність нашого знання, завдяки чому досягається відкритість мислення і життєвої позиції, тобто не знищується, а підтримується і відтворюється здатність до пошуку істини. Цим унаочнюється хибність поширеного уявлення про скептицизм як нездоланний і постійний сумнів щодо можливості пізнати істину. Основу скепсису становить не сумнів, а незворушність духу. Скептицизм не подібний до звичних філософських шкіл, зорієнтованих на певне вчення. Він втілюється в орієнтації мислення на відмову від будь-якого вчення. Тому С.Е. включає до числа предтеч скептицизму багатьох філософів і поетів минулого. Він також упорядковує систему скептичних тропів, сформульованих Енесидемом та Агрипою, що виявляють невірогідність людського знання.

1) га́лочка

2) ( в обращении) голу́бушка

1) берды́ш; топо́рик

2) уменьш. топо́рик

3) диал. трость с набалдашником в форме топорика