католик

კათოლიკე

ВАСИЛІЯНИ - члени чернечого грекокатолицького ордену св. Василія Великого, що утворився внаслідок реформи чернецтва, здійсненої уніатським митрополитом Рутським (1617). Монастирі були об'єднані за зразком ордену єзуїтів у єдину організацію (Чин) на основі правил чернечого життя Василія Великого, які передбачали не лише духовне вдосконалення, ай відповідну допомогу мирянам. В. стали будівничими уніатської церкви В. наслідок реформи (1882) Чин В. було реконструйовано відповідно до закладених Рутським принципів діяльності та тогочасних потреб укр. греко-католиків З. першої генерації реформованих В. вийшов Шептицький.

Домбровський, Іван (кін. XVI - поч. XVII ст.) - укр. мислитель гуманістичного спрямування, автор історичної поеми "Дніпрові камени", один із культурних діячів-католиків, які перебували при дворах укр. князів і виступали захисниками їхнього регіонального сепаратизму. "Дніпрові камени" Д. - одна з визначних пам'яток укр. Відродження. Виходячи з ренесансно-гуманістичного розуміння історії як наслідку діянь видатних особистостей, автор славить подвиги предків та ставить їх за взірець для наслідування багатьом сучасним йому політичним діячам. Твір не є просто поемою на історичну тему, а й історичним дослідженням, до якого додано докладні примітки, коментарі і посилання на достеменні джерела. Пояснення автором тих чи тих подій минулого пов'язані не з метафізичними, а з моральними чинниками; відчувається послаблення фаталізму в інтерпретації цих подій, акцентується увага на свободі вибору. Як типовий представник Відродження Д. розглядає людину як активного суб'єкта історії, що робить свідомий соціально-моральний вибір. Загалом він високо цінував пізнавальні можливості людського розуму, світську освіту, здатність людини бути творцем своєї долі. Його політикоправові погляди відзначаються прихильністю до спадкової монархії. Ідеал правителя для Д. - філософ на троні, який дбає про спільне благо.

Дудрович, Андрій Іванович (1782 - 1830) - укр. філософ. Закінчив Пештський ун-т (1803), вивчав угорське право і політичні науки в Кашавській академії В. чителював у Чернігівській та Харківській гімназіях. Викладач (1863), проф. (1819) філософії, ректор Харківського ун-ту (1829 - 1830). Докт. філософії, учень Шада. Заслужив промовисту епітафію: "Жив так, як учив". Католик, масон; виділявся "моральним впливом своєї особистості" на студенство. Добре розумівся у філософії Канта, Фіхте, Шеплінга. Був переконаним шеллінгіанцем В. важав: "тільки філософія робить людину істинно освіченою"; органом філософії є "інтелектуальна інтуїція"; "принцип існування тотожний з принципом пізнання"; "здорова філософія може бути... тільки пізнанням Бога"; природний стан людини є водночас і громадським; "в абсолютному розумінні" немає жодної різниці між юриспруденцією та вченням про мораль; держава "здорова" лише тоді, коли спирається на подвійне законодавство - політичне й водночас моральне.

[br]

Осн. тв.: "Короткі філософські міркування" (1811); "De studii academici natura" (1815); "Про тваринний магнетизм" (1818).

Коменський, Ян Амос (1592, Нивниця - 1670) - чеськ. педагог, мислитель, громадський діяч. Освіту здобув у братській школі, далі - латинській школі, в Херборнській академії і Гейдельберзькому ун-ті, де він розпочав роботу над створенням своєрідної енциклопедії під назвою "Театр усіх речей" і повного словника чеськ. мови. У зв'язку з переслідуваннями з боку католиків був вимушений емігрувати до Польщі (м. Лешно), де викладав у гімназії і завершив написання свого твору "Дидактика" (1632) З. годом "Дидактика" була дещо оновлена і в перекладі на латину дістала назву "Велика дидактика" (1633 - 1638). К. багато уваги приділяв розробці ідей пансофії ("навчання всіх усьому"), що викликало неабиякий інтерес європейських учених В. 1650 р. К. запросили до Угорщини для організації шкіл, і він зміг частково реалізувати свою ідею пансофічної школи (наукове обґрунтування її принципів). В Угорщині вчений завершив написання першого в історії педагогіки ілюстрованого підручника "Світ чуттєвих речей в малюнках" (1658). Роздуми К. над планом реформування суспільства були втілені в фундаментальній праці "Всезагальна порада про виправлення справ людських". Перші дві її частини були опубліковані в 1662 р.; рукописи п'яти подальших частин знайдено в 30-х рр. XX ст. Повний текст праці вперше опубліковано в 1966 р. в Празі лат. мовою. За своїми філософськими поглядами К. наближався до матеріалістичного сенсуалізму. Визнавав три джерела пізнання - почуття, розум і віру, наголошуючи на провідному значенні органів чуття. В розвитку пізнання К. розрізняв три ступеня - емпіричний, науковий і практичний. В суспільстві має бути впроваджена загальна освіта; дітей слід виховувати в дусі гуманізму. Разом з тим, К. не виключав вагомого значення релігії для морального виховання (постійно вів мову про необхідність підготовки людини до вічного життя). Виходячи з ідеї про пізнаваність світу, К. вважав всі явища педагогічного процесу такими, що їх можна вивчати, ними можна керувати. Людина - частина природи, яка мусить скорятися законам природи, тому педагогічні засоби повинні бути відповідними до природи. Разом з тим, принцип природодоцільності виховання передбачає вивчення законів духовного життя людини і узгодженість з ними всіх педагогічних впливів. Твори К. справили великий вплив на розвиток світової педагогіки і шкільної практики. Чимало принципів його дидактики увійшли в сучасну теорію навчального процесу. К. мріяв створити "Пансофічний коледж", де б викладалася нова експериментальна філософія. В 1641 р. на запрошення парламенту К. прибув до Англії, де сподівався заснувати свій коледж. Хоча йому це і не вдалося здійснити, але його ідеї вплинули на створення Королівського товариства.

[br]

Осн. тв.: "Театр усіх речей" (1614 - 1627); "Скарбниця чеської мови" (1612 - 1656); "Велика дидактика" (1633 - 1638); "Відкриті двері до мов" (1631); "Астрономія" (1632); "Фізика" (1633); "Пансофічна школа" (1651); "Єдино необхідне" (1668).

Кониський, Георгій (1717, Ніжин - 1795) - укр. церковний і громадський діяч, філософ і письменник. Закінчив КМА (1743), постригся у ченці, од 1745 р. викладав курс поетики. Ввів правила силаботонічного віршування, написав драму-мораліте "Воскресіння мертвих...", яка стала зразком цього жанру в укр. літературі. У 1747 р. став префектом і професором філософії, викладав спершу курс перипатетичної філософії, та невдоволений її змістом, написав новий курс, який викладав у 1749 - 1751 рр. Останній з його філософських курсів, хоча й зберігає у своїй структурі характерні риси барокової схоластики, проте в ньому вже чітко простежується ранньопросвітницька орієнтація автора, що виявляється у насиченні цього курсу філософськими ідеями Ляйбніца, Вольфа, Декарта, Баумайстера, Коперника та ін Н. а посаді ректора Академії у 1751 - 1755 рр. К. викладав курс богословія, складений за Томою Аквінським, розробив новий статут Академії, де орієнтував на вивчення укр. та класичних мов, а також поглиблене вивчення мов європейських, античної культурної спадщини. Од 1755 р. К. - єпископ Могильовський. Перебуваючи у Білорусії, написав низку історичних праць, де аргументовано спростовував вимоги католиків та уніатів на білорус, землі. Всіляко сприяв поширенню й поглибленню освіти, публікував підручники й посібники, заснував у Могильові училище.

[br]

Осн. тв.: "Воскресіння мертвих" (1861); "Слова і речі" (1892).

Яворський, Стефан (1658, с. Явори Львівської обл. - 1722) - церковний, суспільно-політичний діяч, письменник, філософ. Початкову освіту отримав у Яворі, пізніше вчився в КМА, згодом у Львові, Любліні, Познані та Вільно в єзуїтських навчальних закладах. Після повернення в Київ викладає в Академії риторику, філософію та теологію. Його курс лекцій, що має назву "Філософське змагання" (1692 - 1693), є свідченням становлення професійної філософії в Україні і зразком постренесансної схоластики, де томістичний аристотелізм уживається з філософськими тенденціями Нового часу. Плідною у київський період його діяльності була полемічна творчість. Його твори "Конкордація Святого Письма", "Про церкву", "Про Святу Трійцю" присвячені полеміці з католицизмом. Я. відомий своєю поетичною творчістю, удостоєний титула "лавроносний поет". Як громадсько-політичний діяч тісно співпрацював з гетьманом Мазепою, виконував ряд дипломатичних місій. Я. - реформатор і протектор Московської слов'яно-греко-латинської академії. Через розходження поглядів на церковну реформу (він був прихильником розмежування світської і духовної влади) з тогочасними можновладцями в Росії поступово відходить від активної суспільно-політичної праці. Головним твором Я. є його полемічна книга "Камінь віри...", де робиться спроба об'єднати зусилля православних і католиків для полеміки з протестантизмом.

[br]

Осн. тв.: "Філософське змагання" (1692 - 1693); "Камінь віри" (1728).