-
1 друзі
друзья́ -
2 друз
druzч. -
3 домагатися звільнення друзів-терористів
Українсько-англійський юридичний словник > домагатися звільнення друзів-терористів
-
4 Нових друзів май, а старих не забувай
Que tengas nuevos amigos y no olvides a los viejos // amigo, viejo; tocino y vino, añejosІспансько-український та українсько-іспанський пареміологічний словник > Нових друзів май, а старих не забувай
-
5 щебінь
друз -
6 мати
I ж ім.II дієсл.Мати Божа! виг. — my goodness!
1) to have; to possess; to have gotмати інтерв'ю з кимсь — to interview smb.
мати місце — to have a place; to take place, to occur, to happen
не мати ні друзів, ні рідні — to have neither kith nor kin
2) з інф. (бути повинним, змушеним) to must, to have to3)мати голову на плечах — to have one's head screwed on the right way, to know what is what
мати гострий язик — to have a glib ( sharp) tongue, to have one's tongue well oiled
мати значення — to matter, to be of importance ( consequence)
мати важливе значення — to be important, to be significant
це не має значення — it doesn't matter; it is of no importance
мати вагу — to be influential ( про особу); to carry weight ( про думку) ( consequence)
мати доступ — to have access (to)
мати звичку (до чого-небудь) — to be accustomed (to); to be in the habit (of), to be given (to)
мати зуб (на кого-небудь) — to have a grudge ( against), to be out to get smb.
мати можливість — to be in a position, to have the possibility ( opportunity) of (+ gerund), to have a ( good) chance
мати на увазі — to bear ( to have) in mind
я не мав на увазі — І did not mean this (that, it); it was not my intention (to)
мати на озброєнні — військ, to operate; to mount; to be armed with
мати претензії — to claim, to lay claim (to), to pretend (to), to aspire (to)
мати силу юр. — to be valid; ( від якоїсь дати) to come into force
мати смак (чого-небудь) — to taste (of)
мати смисл — to be not unreasonable, to make sense
мати тенденцію — to tend, to trend
мати щось проти когось — to have smth. against someone
мати юридичну дію — to enure, to inure, to operate
-
7 покидати
(в т. ч. жінку тощо) desert, (сім'ю, друзів) drop, quit -
8 друг
чдруг дитинства — childhood friend, playfellow
мій найкращий друг — my best friend, my bosom friend
нерозлучний друг — bosom friend, chum
близькі друзі — fast ( intimate) friends
бути нерозлучними друзями — to be inseparable friends; to be hand and glove with
-
9 друзи
-
10 Дильтей, Вільгельм
Дильтей, Вільгельм (1833, Бібрих - 1911) - нім. філософ, історик культури О. дин із провідних теоретиків філософії життя і герменевтики, який зробив вагомий внесок в методологію гуманітарних наук та близьких до них ділянок і форм історичного пізнання. Освіту отримав в Гейдельберзі й Берліні. Працював на посаді проф. у Базельському ун-ті, потім - у Кілі, Бреслау. У 1882 р. стає спадкоємцем Лотце в Берлінському ун-ті, де продовжує викладати до 1905 р. В його філософській творчості простежуються впливи класичного нім. ідеалізму (Кант і Гегель), неокантіанства баденської школи, романтизму (Шеллінг і Шляєрмахер), британського емпіризму (Локк, Г'юм, Дж. Cm. Міль, Бокль та ін.), нім. історичної школи (Ранке, Дройзен) Н. айважливішим філософським доробком Д. є теоретико-пізнавальний аналіз гуманітарного знання загалом та історії (як наукової дисципліни), зокрема, дослідження категоріальних структур життєвого досвіду, історичної свідомості та принципу історизму. Він заперечував поширений на той час вплив природничих наук на гуманітарно-історичне знання та універсалістські претензії їхніх методів; розвивав філософію життя, яка розуміла людину в її історичній випадковості та мінливості. Філософські досягнення Д. охоплюють кілька чільних тем: філософія життя; вчення про філософські категорії як форми репрезентації життя; теорія світоглядів; науки про дух (своєрідність гуманітарно-історичного знання порівняно з природознавством); історизм; співвідношення історичного розуміння та природничонаукового пояснення. Д. належить низка праць, присвячених висвітленню історії раннього християнства, ідей Ренесансу і Реформації, нім. Просвітництва і класичного нім. ідеалізму, історії філософії, літератури (особливо поезії), музики, малярства, архітектури, педагогіки. Виступаючи проти тенденції в історико-гуманітарних дисциплінах наблизитись до методологічного ідеалу природознавства, він намагався обґрунтувати й конституювати їх як інтерпретативні, тлумачні, "розуміючі" науки, здатні досягати об'єктивно-істинного знання й уникати при цьому релятивізму. Згідно з Д., розуміння завжди є розумінням значень, виражених певним чином, - у словах, реченнях, міміці обличчя та жестах співрозмовника, в людських вчинках, поведінці і діях, в наукових трактатах, літературних текстах, художніх образах, філософських системах та історичних світоглядах, музичних творах та інших об'єктиваціях життя в духовній культурі. Відповідно до цього він тлумачив індивіда не як ізольовану атомарну істоту чи абстрактну самосвідомість, а розглядав його у конкретному контексті соціально-історичного середовища С. утність людини може бути осягнута не в інтроспекції, а через пізнання усієї історії. Це історичне розуміння людини, проте, ніколи не може бути остаточним, бо сама історія ніколи не може стати остаточно завершеною. Жодна філософська система чи історична інтерпретація не можуть претендувати на "останнє слово" у філософії чи історії. Д. розрізняв три засадничі типи філософії: натуралізм, волюнтаристський ідеалізм та об'єктивний ідеалізм. їхній розвиток пов'язаний із чинником трансцендентального усвідомлення, що виникає в історичному процесі. Більшість об'ємних праць Д. так і залишились незавершеними і фрагментарними. Цим певною мірою було зумовлене те, що впродовж життя Д. його ідеї не мали належного впливу на сучасників. Тільки після смерті Д., коли друзі та учні мислителя видали зібрання його творів, яке включало багато неопублікованих рукописів і становило впорядкований виклад та систематизацію вчення Д., сповна виявилась значущість його творчих досягнень. Вчення Д. справило помітний вплив на Гуссерля, Гайдеггера, Ясперса, Ортегу-і-Гассета, Вебера, Гадамера, Рикера та ін.[br]Осн. тв.: "Вступ до наук про дух" (1883); "Дослідження першооснов наук про дух" (1905); "Досвід і поезія" (1905); "Типи світоглядів та їхнє виявлення в метафізичних системах" (1911). -
11 Маркс, Карл
Маркс, Карл (1818, Трир - 1883) - нім. мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Навчався у Трирській гімназії (1830 - 1835), на юридичному ф-ті Боннського (1835 - 1836) і Берлінського (1836 - 1841) ун-тів. У 1839 - 1841 рр. працював над дис. "Відмінність між натурфілософією Демокрита і натурфілософією Епікура", отримав ступінь докт. філософії. Вчення М. складається з трьох частин: філософії, політекономії, теорії соціалізму. Загальний зв'язок їх наступний. На противагу Гегелю, М. розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин. На відміну від попередніх епох, коли домінували сільське господарство, ремісництво, торгівля їх продуктами, за часів М. на перший план вийшла промисловість, а головними діячами історії стали капіталісти і робітничий клас. їх взаємини М. розкрив у теорії відчуження, згідно з якою капітал складається з праці, котра не оплачується, відчужується завдяки тому, що капіталісти володіють засобами виробництва, а пролетаріат їх позбавлений. На цій підставі між ними точиться класова боротьба, кінцева мета якої, за М., - знищення приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового, соціалістичного ладу В. цій боротьбі М. став на бік робітничого класу і заснував т. зв. науковий соціалізм. Попередні його варіанти мали утопічний характер, але упродовж всієї історії підлеглі - раби, кріпосні селяни, ремісники - боролися за більш справедливий лад. Тому тут існувала дійсна проблема, котру М. намагався розв'язати за допомогою "експропріації експропріаторів", а його опоненти - за допомогою реформ. В еволюції поглядів М. на різних стадіях домінуючими були різні частини його вчення. Спочатку такою стала філософія. Можна виділити три етапи розвитку його поглядів на неї: 1) власне антропологічний - сюди відносяться "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Саме з приводу них "ранньому М." з боку ортодоксів робився закид в т. зв. антропологізмі, коли він знаходився під впливом Фоєрбаха і аналізував людину абстрактно. 2) Етап "філософії життя", наявний в "Німецькій ідеології" (1845 - 1846), особливо в першому її розділі, де основне поняття - "життя" та цілий спектр похідних, добре структурованих термінів: живі людські тіла як передумова історії; дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови життя; виробництво матеріального життя як перший історичний акт; виробництво життєвих засобів і самого життя людей; життєдіяльність як вираз єдності праці та існування індивідів; спосіб життя як синтез усіх зазначених моментів; критика ідеалізму за зведення живих реальних індивідів до самосвідомості. Це один з перших варіантів "філософії життя", а М. - один із засновників даної філософської течії. 3) Автентичним вченням М. стало матеріалістичне розуміння історії, перший виклад якого подано в "Німецькій ідеології", а класичне формулювання - в передмові до кн. "До критики політичної економії" (1859). Завдяки прагненням подати М. у "чистому" вигляді і максимальній незалежності від будь-яких впливів попередні форми його філософування було відсунуто в тінь і проголошено "недоліками". В загальній духовній еволюції М. антропологія і філософія життя стали нетривалими епізодами. Але їх цінність неминуща, бо людина - істота не тільки духовна, а й матеріальна, немислима без матеріального життя, і ніхто його так не відчув і не висунув на перший план, як М. Йому була притаманна особлива інтуїція, загострене бачення реального життя. Далі М. перейшов до спеціально-політекономічних досліджень, у яких живі люди перетворилися на соціальні маски чи ролі - капіталіст, робітник тощо. В "Капіталі" про особу йдеться лише остільки, оскільки вона є уособленням економічних категорій, носієм певних класових інтересів. Апогеєм економічних пошуків М. стала публікація першого тому "Капітала" (1867), а підсумком його - розкриття "історичної тенденції капіталістичного накопичення"; суть її в революційному переході від буржуазних до соціалістичних відносин. Соціалізм був висновком з економічного аналізу. Розробивши його в загальних рисах, М. доклав чимало зусиль до практичної реалізації свого соціального ідеалу: був засновником і керівником І Інтернаціоналу, підтримував Паризьку Комуну (1872) і т. ін. Особистою його метою була очікувана ним пролетарська революція, в якій він мріяв стати "Диктатором" (так називали його в колі друзів). Ця мрія не здійснилася. Натомість протягом XIX ст. в Зх Є. вропі позначилася інша тенденція - перехід від революцій до реформ як головних засобів суспільних перетворень. Теоретично вона була розроблена т. зв. реформістами - Бернштейном, Каутським та ін. Значною мірою до неї в 90-ті рр. наблизився Енгельс. Цим окреслюються історичні межі Марксового соціалізму Ф. ілософські його погляди виходять за ці межі, мають самостійне значення.[br]Осн. тв.: "Святе сімейство", у співавт. (1845); "Німецька ідеологія" (1845 - 1846); "Злиденність філософії"; "Комуністичний маніфест", у співавт. (1848); "Капітал". У 3 т. (1867, 1885, 1895).М. Булатов -
12 Мор, Томас
Мор, Томас (1478, Лондон - 1535) - англ. державний діяч, есеїст. Освіту отримав в одній з лондонських шкіл та ун-ті Оксфорда. Член парламенту (1504), лорд-канцлер (1529). Один із близьких друзів Еразма Роттерд омського. Поділяв його оцінку ранньохристиянської етики. Першою літературною спробою була "Історія Короля Ричарда III" (1512 - 1518), - майстерна історіографічна праця, написана лат. та англ. мовами. "Утопія" - найвідоміший твір М. Назва його походить від гри значень двох грецьк. слів; ou-topos ("неіснуюче місце") та eu-topos ("гарне місце"). В "Утопії" змальовується ідеальне місто-держава, в якому суспільні та політичні інституції керуються у своїй діяльності нормами розуму. Найвищою метою і благом життя у цьому ідеальному, з точки зору М., суспільстві є задоволення, втіха Щ. об досягнути її найвищої міри, необхідно встановити устрій комунного типу (на кшталт зображеного Платоном), але зі збереженням сім'ї. М. також заторкував питання державного контролю за освітою, релігійної терпимості, соціальної рівності чоловіків і жінок. Моральні орієнтації індивіда мають бути спрямовані на дотримання природних задоволень, схвальне ставлення до простоти (навіть спрощеності) у стосунках та засудження прагнення до багатства й станових переваг. До задоволень вищого ґатунку, що їх має домогтися індивід, М. також відносив шукання довічного блага, яке залежить од Божого провидіння.[br]Осн. тв.: "Утопія" (1516). -
13 Скворцов, Іван Михайлович
Скворцов, Іван Михайлович (1795, с С. титково Нижньогородської губ. - 1863) - укр. богослов і філософ. Закінчив Нижньогородську семінарію і Санкт-Петербурзьку духовну академію. Од 1817р.-в КДА. Викладав фізику, математику, увесь цикл філософських наук. Перший проф. філософії поновленої академії, зав. кафедрою історії церкви та канонічного права, викладач богослов'я, а од 1850 р. - ще й логіки та психології в Київському ун-ті (1835 - 1859). З класу С. вийшли майже всі філософи Київської школи. Священик (1820), протоієрей (1849) Києво-Софійського собору. Од 1859 р. «повністю віддається священству Р. едактор "Киевских епархиальньїх ведомостей" (1861). Автор богословських книг, релігійних публікацій, статей з історії філософії, посмертно оприлюднених (1869) лекційних "Нотаток з моральної філософії". С. - останній проф. академії, який ще викладав якийсь час вольфіанство і один з перших серед тих, хто закладав у Києві підвалини нового філософського мислення. Поповнив бібліотеку академії творами Канта, Фіхте та ін., захищав філософію й водночас опонував їй. Взагалі не прихилявся до жодного з філософів. Його зразками для наслідування були отці церкви - богослови, але й, за переконаннями С., філософи, речники одкровення (Євангелія), друзі розуму. Вітав "християнське вживання філософії" і не приймав філософського витлумачення, зокрема Кантом, релігії "в межах одного розуму" В. важав, що філософія була і залишається любов'ю (прагненням) до істини, але в жодному разі не самою істиною, яку треба шукати в Новому Заповіті, у Христа. С. знав і викладав різні філософії, але вчив однієї - "філософії Ісуса".Філософський енциклопедичний словник > Скворцов, Іван Михайлович
См. также в других словарях:
Друз — Друз когномен ветви плебейского рода Ливиев. Во времена ранней империи Друзами называли ветвь династии Юлиев Клавдиев, ведущую своё начало от Ливии Друзиллы и её первого мужа, Тиберия Клавдия Нерона Старшего. Друз Старший сын Ливии… … Википедия
ДРУЗ — ДРУЗ, друза, муж. (нем. Druse) (минер.). Группа минералов, сросшихся вместе. Толковый словарь Ушакова. Д.Н. Ушаков. 1935 1940 … Толковый словарь Ушакова
друз — мусульманин, сектант Словарь русских синонимов. друз сущ., кол во синонимов: 2 • мусульманин (21) • … Словарь синонимов
Друз — м. см. друзы Толковый словарь Ефремовой. Т. Ф. Ефремова. 2000 … Современный толковый словарь русского языка Ефремовой
друз — іменник чоловічого роду, істота представник народності … Орфографічний словник української мови
ДРУЗ — 1 . Марк Ливий см. Ливий Друз Младший. 2 . Нерон Клавдий (Nero Claudius Drusus) (38 9 до н. э.) крупный рим. полководец, пасынок Августа. В 18 квестор; в 15 вместе с Тиберием воевал в Реции. Став в 13 главнокомандующим рим. армии в Галлии, где… … Советская историческая энциклопедия
Друз Юлий Цезарь — DRVSVS IVLIVS CAESAR … Википедия
Друз Цезарь — Друз Юлий Цезарь DRVSVS IVLIVS CAESAR Бюст Друза Юлия Цезаря в Капитолийском музее, Рим Род деятельности: Один из возможных преемников Тиберий … Википедия
ДРУЗ Марк Ливий — (Marcus Livius Drusus), народный трибун 91 до н. э. в Древнем Риме. Предложил реформы, в том числе распространение римского гражданства на италийских союзников с условием уступки ими общественных земель. В обстановке всеобщего недовольства был… … Энциклопедический словарь
ДРУЗ Нерон Клавдий — (Nero Claudius Drusus Germanicus) (38 9 до н. э.), римский полководец, пасынок Августа, младший брат Тиберия (см. ТИБЕРИЙ). Стоял во главе армий на Дунае и в Германии и после смерти был удостоен почетного прозвища Германик … Энциклопедический словарь
Друз Старший — Нерон Клавдий Друз Германик NERO CLAVDIVS DRVSVS GERMANICVS … Википедия