добро

ДОБРО - основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості. За давніх часів розуміння Д. визначалося переважно уявленнями про міфологічно санкціоноване, узвичаєне, цінне або корисне для людського життя і діяльності. В цьому відношенні воно збігалося з поняттям блага; сліди такого збігу досі відчутні в європейських мовах. В античній філософії Д. теж зазвичай розглядається як синонім або різновид блага, хоча з часом набуває чіткішого концептуального окреслення. Так, у Платона змістом "божественних", або "більших" благ (які він протиставляє благам "меншим", тобто здоров'ю, красі, силі й багатству) слугують власне моральні чесноти людини А. ристотель, критикуючи платонівську ідею блага самого по собі, розвинув разом з тим класифікацію благ, релевантну з етичної точки зору (поділ благ на "поціновані", "схвалені" і "блага-можливості", а також на такі, що завжди або лише принагідно заслуговують на вибір). У стоїків об'єктом етичної рефлексії стає Д. як вільне дотримання чеснот автономним індивідом на засадах "правильного розуму". Християнська традиція розглядає Д. як втілення божественної волі, стан благої повноти й довершеності творіння Божого, адекватність людського Волевияву релігійно санкціонованій ієрархії цінностей. Секуляризація європейської культури в Новий час спричиняє дискредитацію теїстичного тлумачення Д. і редукцію останнього до раціоналістично осмисленої корисності (Сліноза, Гоббс, Мандевіль, Гельвецій, Гольбах, Бентам та ін.). Заперечуючи проти такої редукції, Кант визначає Д. як відповідність волевияву або вчинку людини апріорному моральному законові; Гегель тлумачить Д. як одне з загальних визначень абсолютного духа. Конкретне розуміння Д. в рамках тієї чи іншої філософсько-етичної концепції зазвичай обумовлювалося специфічною спрямованістю самої цієї концепції: так, існують спроби ототожнити Д. із щастям (евдемонізм), онтологічною досконалістю (перфекціонізм) тощо. Критику подібних "натуралістичних" підходів до визначення Д. дає з позицій етичного інтуїтивізму англ. філософ і етик Мур. В роботах Мура та його послідовників (Решдел, Леард, Бленшард та ін.) інтуїтивно осягнуте Д. постає кінцевою підставою для виведення усіх інших моральних категорій. Аксіологічно-інтуїтивістський підхід в дослідженні проблеми Д. на базі феноменологічного методу розвивають Шелер, Н. Гартман та ін. В умовах сучасного етичного плюралізму, диверсифікації ціннісних моделей різних соціальних груп зростає значення соціологічних і соціально-психологічних контекстів осмислення етичного Д. Водночас загострюється потреба в діалогічному, комунікативному осмисленні останнього крізь призму ідей відкритості, "діалогічної налаштованості", "зверненості до Іншого" (Бубер, Левінас та ін.). Як стрижньова ідея моральної свідомості, Д., подібно до істини і краси, очевидно не може здобутися на остаточне сутнісне визначення; сама невичерпність ідеї Д. налаштовує на нарощування нових вимірів етичної проблематики, відкриття нових обріїв морального освоєння світу. Разом з тим, ця ідея має бути артикульованою в суспільній свідомості достатнім чином, щоб уможливити людям розпізнавати конкретні ситуації вибору Д. і зла і знаходити правильні рішення. Поєднання сутнісної відкритості ідеї Д. з обґрунтуванням її життєво-практичного застосування "тут і тепер" - важливий напрям осмислення проблеми Д. в сучасній етиці.

1) добро́; бла́го

2) ( имущество) добро́; достоя́ние; скарб; име́ние

3) ( зажиточность) дово́льство, доста́ток

4) в знач. сказуемого добро́

1) good

2) ( майно) property, chattels

bien

სიკეთე

дабытак

yahşılıq; mal-mülk (майно)

СОВІСТЬ - категорія етики, що характеризує моральну діяльність особистості через її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно визначати зміст морального обов'язку, вимагати від себе його дотримання і давати самооцінку власних вчинків; одна з форм моральної самосвідомості, через котру здійснюється осмислення, контроль, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Етимологічно поняття "С." у багатьох європейських мовах пов'язане зі значенням "спільне знання", "свідомість", що характерно і для мов слов'янських, зокрема укр. Це слово походить від архаїчного префікса "со", що має широкий спектр значень, включаючи спільність дії, і "відати" - "знати". Розвиток моральної свідомості закріпив за поняттям "С.", крім усвідомлення власного ставлення до моральних вимог суспільства, значення переживання й засвідчення особливої, змістовної позиції суб'єкта моральної діяльності. Першими серед античних філософів поставили проблему С., очевидно, Демокрит та Сократ. Аристотель положенням "Нікомахової етики" про С. - "правдивий суд доброї людини" надав європейській традиції етичних пошуків певного забарвлення. Так, Кант розмірковує про "внутрішнє судилище" С. у випадку, коли людина порушує моральний закон - відступає від вимог категоричного імперативу. Разом з цим стає очевидним тісний зв'язок С. з обов'язком, а через нього - з добром і благом. С. як переживання самооцінки є можливою тільки на основі знання норм суспільної моралі, що стали внутрішнім переконанням. Вона дає про себе знати і негативними проявами (напр., відчуття провини), і позитивними - впевненістю в правильності і справедливості вчинку. Різні "іпостасі" С. зумовлені змістом людських уявлень про добро і зло, благо, справедливість, обов'язок. Цю залежність в абстрактній формі засвідчив Гегель, розглядаючи основні причини низки морально-психічних станів, позначених ним як "нечиста С.", "спляча С.", "муки С." тощо Н. іцше назвав нечисту С. "глибоким захворюванням", однак наголошував, що "це хвороба в тому сенсі, в якому хворобою є вагітність". Таким чином, "неспокій" С. починає розглядатись як стан, необхідний для становлення морального суб'єкта. Фройд виходив з того, що С. породжується конфліктом між підсвідомими потягами і суспільними заборонами. Послідовники Фройда вже розглядали С. як особливий різновид неврозу (Віттельс), а з точки зору функцій - як негативний феномен: С. - ярмо, що перетворює людське життя в муки і страждання Н. аукові дискусії навколо проблеми С. мали гучне відлуння в сфері політики: Гітлером С. була публічно оголошена химерою. В філософії марксизму феномен С. пов'язується з особливостями реального становища (буття) людини у світі. "С. привілейованих, - зазначав Маркс, - це і є привілейована С.". Отже, акцент робиться на соціальних детермінантах, що чинять вплив на С. і перешкоджають прояву її загальнолюдського змісту. Гайдеггер у свій спосіб пов'язує С. із буттєвою покликаністю людини, що звільняє останню від необхідності коритися зовнішнім авторитетам. "Совісна" людина бере на себе тягар вибору між добром і злом, у своїй діяльності орієнтується на власні критерії моральної оцінки. Через це моральну особистість завжди переслідує почуття невдоволеності собою, що є стимулом до самовдосконалення. Вона особливо чутлива до моральної йедовершеності світу в будь-яких проявах і, звичайно, С. її ніколи не може бути спокійною, "чистою". Можливо, надто емоційно, але точно це висловив у праці "Культура і етика" Швейцер: "Чиста С. є винахід диявола".

Шефтсбері (Ентоні Ешлі Купер) (1671, Лондон - 1713) - англ. філософ. Був обраний до англ. Парламенту, згодом - член Палати лордів. Філософські погляди сформувалися під значним впливом Локка; з останнім його пов'язували тісні службові стосунки (від 1667 р. упродовж багатьох років Локк був секретарем графа Ш.). В історію філософії Ш. увійшов як засновник теорії морального почуття. Згідно з нею, людина спроможна розрізнити добро і зло, правильне і хибне лише завдяки притаманному їй особливому моральному почуттю, що виявляється на кшталт своєрідної почуттєвої реакдії-відповіді на те, що відбувається у світі. Відчування чесноти уподібнюється почуттю прекрасного в мистецтві. Краса - це різновид гармонії. Почуття гармонії найвиразніше виявляється у музиці та відчутті пропорційності в архітектурі. Ш. - філософський опонент Гоббса, особливо його тези про "війну усіх проти всіх", заснованій на докорінному егоїзмі людської природи. На противагу Гоббсу, Ш. наголошував на природній схильності людини до милосердя та прагненні обстоювати загальне добро та суспільні інтереси. Звідси випливало, що мораль не потребує якихось надприродних санкцій; згідно з Ш., ні мораль не залежить від релігії, ані релігія від моралі. Втім, Ш. не був схильний до атеїстичних висновків і вважав Бога втіленням універсального милосердя, доконечним джерелом морального почуття, притаманного людині.

[br]

Осн. тв.: "Про особливості людей, звичаїв, думок, плинність часу". У 3 т. (1711).

1) ( дія) act, action

2) мист. act

3) ( документ) statement, report, certificate, act; юр. deed; ( обвинувальний) indictment; ( парламентський) act, bill; instrument