демонічно

ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ - галузь філософії, яка досліджує феномен техніки в його виникненні, історичному становленні та повноті всіх його соціокультурних вимірів. Ф.т. набуває в 60 - 70-ті рр. XX ст. статусу самостійної галузі філософії, яка має свою власну стратегію і проблематику. Головні особливості її стратегії: свідома відмова від практики спекулятивно-метафізичних інтерпретацій феномена техніки; відхід від вузькоспеціальних досліджень методологічної проблематики технічних наук; перехід до комплексного, трансдисциплінарного осмислення техніки як відкритого багатомірного антропогенного середовища, яке динамічно змінюється, характеризується складною нелінійною динамікою і дедалі активніше, глобально і амбівалентно впливає на хід людської історії. Проблемне поле Ф.т. охоплює коло проблем, які стосуються: долі людини, культури, науки в епоху інформаційно-технологічної революції; самозбереження цивілізації в технотронну добу; моральних засад техногенної цивілізації; духовної свободи особистості в інформаційно-технологічному суспільстві; коеволюції фізичного Космосу, біосфери і антропосфери; становлення космо-біо-етики; гуманізації технологічного росту; пошуку ефективних стратегій усунення технологічного детермінізму, технократизму, технофобії та подолання глобальних наслідків НТП та ін. Ф.т. акцентує увагу на логіці експансіонізму, яка притаманна техніці і пронизує собою соціальний і людський вимір історії. Головну небезпеку технократизму Ф.т. вбачає не в самій техніці, не в технологофікації розмаїтих сфер людської життєдіяльності, не в демонії інформаційно-комп'ютерної техніки, а в неадекватній інтерпретації суті техніки З. відси її невтомні пошуки стратегій: позатехніцистського розуміння та обґрунтування феномена техніки; визначення її статусу та істинних перспектив в історії людської культури; спростування концепцій технологічного детермінізму епохи Модерну; подолання розмаїтих версій фетишистського ставлення до техніки та супровідної йому тенденції нестримної експлуатації природи тощо.

ГОТИКА ( від італ. gotico - готський, від назви германського племені готів) - стиль буття та культури Зх. Європи, що засвідчує їх вихід за межі Середньовіччя. Для Г. характерне домінування піднесеного над прекрасним, а таємничого - над оприявненим. Готичний стиль суттєво протистоїть античному буттю та його культурі. Вказане домінування породжує своєрідний сутінковий характер Г., що натякає на глибинний рівень боротьби добра і зла у світі та маніфестує себе у культурі доби Середньовіччя в різноманітних формах: у готичній архітектурі (готичні собори) та музиці, готичному письмі, готичному одязі, зброї. Культурна поліфонія Г. дозволяє припустити наявність готичного світогляду, що досягає найвиразніших виявів у готичному романі. В центрі готичного роману зображується демонічна особистість, що поєднує трагічні, жахливі та величні риси (типовий приклад - "Мельмот-блукач" Метьюрина). В кін. XIX ст. готичний роман переростає у психологічно загострений роман "жахів", а у XX ст. - у фільми "жахів". Наявною є також еволюція готичного роману в роман-епос ("Володар кілець" Толкіна). У XX ст. з'являється й феномен готичного трактату ("Занепад Європи" Шпенглера).

Достоєвський, Федір Михайлович (1821, Москва-1881) - рос. письменник, мислитель, публіцист. Увійшов у європейську філософську традицію (й світову філософію в цілому) завдяки глибокому художньо-філософському осмисленню фундаментальних екзистенційних проблем людського буття. Формування світогляду Д. визначає поєднання ідей "натуральної школи" (молодий Д. - спадкоємець Гоголя й шанувальник Бєлінського) і радикалізму, властивого романтизмові. Арештований у 1849 р. за участь в гуртку петрашевців, він переживає спочатку, внаслідок інсценізації страти, момент екзистенційного пробудження. Пізніше, після зіткнення з реаліями каторжного життя, з одного боку, і осмислення релігійно-моральних інтенцій народної свідомості, з другого, вступає у період "переродження переконань". Останній привів до зміщення уваги з перетворення зовнішніх умов суспільного життя, як основного засобу подолання дисгармоній людського буття, на перебудову внутрішнього, духовного світу людини, а також до переконаності у розбіжності шляхів Росії та Заходу. Д. наголошує на тому, що західноєвропейська цивілізація, внаслідок органічно властивих їй вад - утилітаризму і відсутності "братського" першопринципу єднання людей, перетворила суспільство на індивідуалістичний "мурашник" і тому не лише не має позитивного значення для рос. людини, а й не заслуговує на гідне місце в подальшому історичному поступі. Як рушій історії, людська свобода є двоїстою і може бути чинником як відходу людини від Бога, так і її наближення до нього й тому повноцінного, духовно насиченого існування. Повноцінність буття людини в історії полягає не в позірній величі видатних історичних осіб, а в духовному самоздійсненні кожної особистості. Втім, хоча в історії немає "маленьких" людей (оскільки навіть нікчемність соціального статусу не применшує самоцінності будь-якої людини, зумовленої її неповторністю), в різних культурах переважає один з двох можливих основних варіантів духовної самореалізації індивіда - або демонічна снага, за принципом "все дозволено", що зумовлює відречення людини від Бога аж до богоборства й самообожнення; або ж - подолання негативних спонук "свого підпілля", виявлення і дбайливе плекання морального й духовного багатства людської душі, що може сягнути, зрештою, щаблю святості Д. ля Заходу типовим є перший варіант, для Росії - другий. Рос. народ, на переконання Д., має врятуватися не в комунізмі, не в механічних формах європейського соціалізму, а через єднання вищих станів суспільства з народом та їхнє прилучення до ідеї православ'я, справжніх християнських ідеалів всебратської злуки в любові та загальної вселюдської гармонії. Ці думки Д. здійснили безпосередній вплив на В. Соловйова та його осмислення рос. ідеї, а також на наступних її адептів. Внесок Д. у світову культуру й, зокрема, філософію полягав не стільки в розробці однієї із самобутніх національних ідей, як у своєрідному філософському осмисленні екзистенційних обріїв існування людства, в розширенні й поглибленні "самого метафізичного досвіду" (Флоровський). Як один із провісників екзистенційного філософування, він був переконаний, що в історії, зрештою, торжествують не мільйони людей, не потужні матеріальні сили, а "непомітна спочатку думка і часто якогось, вочевидь, найнікчемнішого з людей". Такий підхід становив внутрішній стрижень власне художньої творчості Д., яку він розумів як "реалізм у вищому сенсі". Саме такий "реалізм" був спроможний розгледіти за зовнішніми обставинами й подіями у їх найскладніших переплетіннях найглибші спонуки і найтонші нюанси дій неповторної людської індивідуальності. Якісно новими є твори Д. і за своєю формою, вимагаючи від читача активної співучасті з автором у розв'язанні порушених проблем, формування спромоги до особистого вибору у складних моральних колізіях Г. либина і своєрідність мислення Д. як письменника й філософа зробили його творчість надбанням культури усього людства.

[br]

Осн. тв.: "Біднілюди"(1847); "Записки з підпілля" (1864); "Гравець" (1866); "Злочин і покарання" (1865); "Ідіот" (1874); "Біси" (1871 - 1872); "Щоденник письменника" (1876); "Брати Карамазови" (1879-1880) та ін.

МОНОТЕЇЗМ ( від грецьк. μόνοζ - єдиний, θεοζ - Бог) - форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні єдиному Богу. Єдинобожжя складається зазвичай у сформованих етносів, за досить розвинутих економічних умов та активних господарських зв'язків, а також централізованої державності. Важливими чинниками становлення М. були імперська політика держав-переможниць щодо вірувань інших племен і народів, а також місіонерська діяльність жрецтва З. а таких умов у стародавніх державах і склалася, приміром, віра в єдиного вавилонського Мардука, юдейського Яхве або християнську Трійцю. Тенденція до М. мала місце і в давньоукр. релігії, але була перервана запровадженням християнства. Монотеїстичні релігії утримують чимало й політеїстичних ознак, зокрема віру в ангелів, лихих демонів, пророків тощо. І все ж Бог у монотеїстичних релігіях - гносеологічно й етично вища форма надприродного. Він - вседосконала особа, в якій людина в ірраціонально-відчуженому світі шукає сенсу свого життя. З монотеїстичними релігіями пов'язані формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.