-
1 габіон
ч -
2 габіон
-а; спец.габио́н -
3 габіт
-у; диал.сута́на -
4 габітус
-
5 габіонна гребля
-
6 габіонна дамба
-
7 габіонна конструкція
-
8 габіонний
-
9 габітет
ч -
10 габіоновий
габио́нный -
11 габітус
-у; мед.га́битус -
12 габітус
habitusч.habitus біол. -
13 площина габітусу
ru\ \ плоскость габитусаen\ \ habit planede\ \ Habitusebenefr\ \ \ [lang name="French"]plan matrice, plan d'habitatплощина чи система площин кристалічної фази, на якій (яких) відбуваються фазові перетворення чи двійникування -
14 Апель, Карл-Отто
Апель, Карл-Отто (1922, Дюссельдорф) - нім. філософ, разом із Габермасом - фундатор комунікативної парадигми в філософії. Захистив докт. дис. з філософії в 1950 р. в Боннському ун-ті; в 1961 р. - габілітаційну працю в ун-ті Майнцу. У 1962 - 1969 рр. - проф. філософії Кільського, в 1969 - 1972 - Саарбрюкенського, 1972 - 1990 рр. - Франкфурстського ун-тів. Од 1990 р. - проф. у відставці. Трансформуючи класичний трансценденталізм на основі філософії мовлення, А. переводить розв'язання гносеологічних та етичних проблем із монологічної в комунікативну площину; відповідно, критерієм аподиктичної достеменності знання, а також правильності і універсальності моральних норм є досягнення консенсусу в практичному дискурсі, умовою істинності якого є регулятивний принцип трансцендентальної комунікації. На противагу сучасним течіям у філософії - постмодернізму, комунітаризму, системної теорії тощо, А. обстоює позицію про можливість та необхідність рефлексивного трансцендентально-прагматичного граничного обґрунтування (Letztbegriindung) істинності знання та значущості моральних належностей, що пов'язується з процедурою рефлексії щодо умов аргументації через виявлення перформативної суперечності твердження самому собі. Практичний дискурс розглядається А. як чинник переходу від конвенційної (традиційної) до постконвенційної моралі, згідно з яким теоретично-технічна раціональність Ното Faber має підпорядкуватися практично-комунікативному розумові Homo Sapiens. Дискурс має бути процедурою критичної перевірки ціннісних орієнтацій та інституціональних форм, за допомогою якої спростовуються догматичні та ідеологічні ціннісно-нормативні системи і стверджуються універсально значущі етичні норми. Концепт універсального громадського дискурсу, що є подальшим розвитком кантівської ідеї про всесвітнє громадянське суспільство, постає в філософії А. як політично-етична метаінституція легітимації політичної системи, норм права, науково-технічних та господарчих проектів, що утворює демократичний горизонт колективної відповідальності.[br]Осн. тв.: "Ідея мови в традиції гуманізму від Дайте до Віко" (1963); "Трансформація філософії". У 2т. (1973); "Дискурс і відповідальність: Проблема переходу до постконвенційної моралі" (1988); "Суперечності щодо застосування трансцендентально-прагматичного підходу" (1998). -
15 Гесле, Вітторіо
Гесле, Вітторіо (1960, Мілан) - нім. філософ. У 1977 - 1982 рр. студіював філософію, індологію, філологію в ун-тах Ренсбурга, Тюбінгена, Бохума та Фрайбурга. В 1982 р. - захист докт., в 1986 р. - габілітаційної праці з філософії О. д 1988 р. - асоційований проф. Нової школи соціальних досліджень в Нью-Йорку, стажувався в ун-тах Італії, Нідерландів, США, Бразилії, Радянського Союзу, Норвегії та Індії. Од 1992 р. - проф. Загальної вищої школи в Ессені. Дослідження в царині метафізики, етики та практичної філософії. З огляду на глобальні (екологічні, економічні, політичні) проблеми, які витлумачуються в термінах онтологічної кризи людства, а також на методологічну кризу сучасної філософії Г. прагне обґрунтувати матеріальну етику цінностей, яка відповідала б викликам науково-технологічної цивілізації. Критично трансформуючи трансцендентально-прагматичний метод Апеля на основі об'єктивно-ідеалістичної метафізики (Гегель, Йонас), Г. стверджує необхідність апріорних структур об'єктивного розуму, інтерпретуючи їх як основу не тільки суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, а й буття загалом. Поєднання трансцендентальної філософії з метафізикою дає змогу онтологічно обґрунтувати моральні належності, уникаючи при цьому "натуралістичного хибного умовиводу", з одного боку, та суб'єктивного (інтерсуб'єктивного) соліпсизму та морально-етичного релятивізму, з другого, що уможливлює легітимацію моральних норм за умов секуляризованої культури та кризи традиційних морально-етичних систем.[br]Осн. тв.: "Істина та історія" (1984); "Система Гегеля". У 2 т. (1987 - 1988); "Криза сучасності та відповідальність філософії: Трансцендентальна прагматика, граничне обгрунтування та етика" (1990); "Генії філософії нового часу" (1992); "Філософія і екологія" (1994); "Практична філософія в сучасному світі" (1995). -
16 культурно-історичний тип
КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ ТИП - запроваджене Данилевським поняття для позначення локалізованих в історичному часі та просторі великих соціокультурних формувань, що в своїй сукупності утворюють всесвітню історію. У своєму розвитку кожен з основних К.-і.т. звершує своє життєве коло, пройшовши три періоди: етнографічний, державотворчий, цивілізаційний. Етнографічний, найтриваліший, період - це час трансформування етносу в суб'єкт культурно-історичної творчості, формування його неповторного духовного характеру, збирання ресурсів і сил для майбутньої конструктивної історичної діяльності; державотворчий - період становлення властивої відповідному К.-і.т. державності, конституювання етносу як нації і закладання основ самосвідомості народу (народів), що є суб'єктом даного К.-і.т.; цивілізаційний період - стадія досягнення й існування К.-і.т. як цивілізації, відносно короткий і бурхливий час розкриття начал, закладених в особливостях духовного габітусу народів, що утворюють певний К.-і.т., під впливом своєрідних зовнішніх умов і разом з тим - період розтрати, хай і корисної, творчої і результативної. У сучасній історичній науці поняття К.-і.т. увійшло в досить широкий вжиток і використовується в дослідженнях своєрідності та взаємодій локальних історичних культур і цивілізацій, хоч і без тих завищених оцінок (зокрема, щодо слов'янського К.-і.т.), з яким було пов'язане його запровадження.Філософський енциклопедичний словник > культурно-історичний тип
-
17 Луман, Ніклас
Луман, Ніклас (1927, Люнебург - 1998) - нім. соціальний філософ, соціолог, представник системної теорії суспільства. Вивчав право у Фрайбурзькому ун-ті (1946 - 1949), стажувався в Гарвардському ун-ті у Парсонса (1960 - 1961), габілітація в 1966 р. за працю "Право та автоматизація в державному управлінні" у Шельскі та Клаессенса. Од 1968 р. - проф. новоутвореного ун-ту в Білефельді. На основі теорії еволюції Л. розглядає соціальні явища крізь призму посилення системної комплексності суспільства, обумовленого диференціацією таких систем, як політика, економіка, церква, наука, мораль тощо. Дистанціюючись від традиційного розгляду системи в термінах частини й цілого, Л. застосовує такі поняття, як система та довкілля. Посилення комплексності довкілля обумовлює також посилення складності системи і навпаки. Така кореляція, за Л., не онтологічна, а функціонально-семантична: кожна система утворює власне довкілля, здійснюючи редукцію комплексності на основі смислу, або коду. Напр., наука конституюється кодами істина/хиба, політика - влада/відсутність влади, господарство - прибутки/збитки, мораль - добро/зло тощо. Спростовуючи концепт єдності розуму класичного раціоналізму, Л. вважає соціальні системи самореферентними, кожна з яких утворює незалежну від суспільства в цілому раціональність. На цій основі заперечується і моральноетична легітимація політичної системи, господарства, науки, а зворотним боком такого підходу є заперечення застосування кодів істина/хиба до моральної системи, а відтак - граничного обґрунтування моральних належностей. Л. піддає критиці й такі класичні поняття, як "автономія", "суб'єкт", "розум", "рефлексія" тощо, стверджуючи, що людина як окрема система отримує смисли своєї діяльності від соціальних систем, не рефлексуючи щодо їхньої істинності. Системна теорія Л. багато в чому дотична до постмодернізму, англо-американського комунітаризму, неоконсерватизму та ін., постаючи також опонентом комунікативної теорії.[br]Осн. тв.: "Соціологічне просвітництво". У 5 т. (1970 - 1990); "Теорія суспільства чи соціальна технологія - що дає системний аналіз?", у співавт. (1971); "Соціальні системи" (1984); "Структура суспільства та семантика". У 3 т. (1980 - 1989); "Екологічна комунікація" (1986). -
18 Татаркевич, Владислав
Татаркевич, Владислав (1886, Варшава - 1981) - польськ. історик філософії, історик естетики і мистецтва, аксіолог. У кожній із цих царин залишив оригінальні праці (новаторські з історії естетики); багато з них опубліковані іноземними мовами. У1903 р. студіював на ф-ті права Варшавського ун-ту, з якого після третього семестру (1905) був виключений за участь у студентському мітингу протесту. Нетривалий час студіював у Цюриху і Берліні. У 1907 - 1910 рр. вивчав філософію в Марбурзі під керівництвом Когена і Наторпа, де захистив докт. дис. У 1911 - 1912 рр. перебував на додаткових студіях в Парижі. Габілітувався у Львівському ун-ті в 1919 р. ("Про абсолютність добра", Варшава, 1919). Був проф. чотирьох польськ. ун-тів - у Вільно, Познані, Кракові і найтриваліше - у Варшаві (1915 - 1919 рр., 1923 - 1960 рр., з перервами у 1939 - 1945 рр. - війна та у 1950 - 1956 рр. - з політичних міркувань). Докт. Honoris Causa Ягеллонського ун-ту (1968) і Люблінського католицького ун-ту (1976). Найбільше задоволення отримував від дослідження минувшини у філософії і естетиці. В обох царинах спирався насамперед на факти, аби шляхом опису, співставлення та виявлення відповідних впливів дійти до їхнього пояснення і встановлення спільних проблем та напрямів у філософському, естетичному і етичному мисленні З. аймаючись великими відтинками часу, намагався збагнути та виявити в окремих епохах дві творчі тенденції: максималістичну (синтез, система) та мінімалістичну (думка аналітична, критична) В. історико-філософських дослідженнях був прихильником методу, опертого на пояснення і розмисли.[br]Осн. тв.: "Історія філософії". Т. 1 - 2 (1931), Т. 1 - 3 (1948 - 1950); "Зосередженість і марення: Студії в галузі естетики" (1951); "Історія естетики". Т. 1 - З (1960 - 1967); "Про щастя" (1947); "Шлях до філософії та інші філософські трактати" (1971); "Шлях через естетику" (1972).Ч. ГломбікФілософський енциклопедичний словник > Татаркевич, Владислав
-
19 Твардовський, Казимір Єжі Адольф
Твардовський, Казимір Єжі Адольф (1866, Відень - 1938) - польськ. філософ, засновник Львівсько-варшавської логіко-філософської школи, вчитель кількох поколінь польськ. філософів. У 1886 - 1889 рр. студіював філософію у Віденському ун-ті у Брентано. Подальшого підвищення професійного рівня набув у Відні під керівництвом Зіммермана. У 1891 р. захистив докт. дис., у 1894 р. габілітувався. Ця праця вважається однією з найважливіших у його науковому доробку. Невдовзі, у листопаді 1895 р., Т. отримав звання нроф. на філософському відділенні Львівського ун-ту, з яким від того часу був незмінно зв'язаний аж до виходу на пенсію у 1930 р., але й після того залишався у статусі почесного нроф. Був також докт. Honoris Causa Варшавського (1929) і Познанського (1930) ун-тів. Спрямовував дослідження філософії як науки, що визначає цілі, доступні науковому аналізу. Т. зосередив увагу насамперед на аналізі психічного розуміння пізнавальних актів, вбачаючи в психології засади філософії. У львівський період відійшов від психологізму, а висунуті ним у той час нові ідеї близькі до філософії науки й відносяться (чи дотичні) до абсолютизму в теорії істини й аксіології, розробки основ теорії мови й теорії понять. Т. справив вирішальний вплив на відновлення стилю і методу занять філософією у Польщі шляхом заснування міжнародно визнаної філософської школи; на виховання визначних філософів, які просунули далі працю в галузі філософії і логіки на кафедрах польськ. ун-тів; утворення у Львові Польськ. філософського тов-ва (1904) і ж. "Ruch Filozoficzny"; на ініціювання з'їздів польськ. філософів, з яких перший відбувся у Львові у 1923 р.[br]Осн. тв.: "Уявлення і поняття" (1898); "Шість лекцій про середньовічну філософію" (1910); "Філософські статті і трактати" (1927); "Вибрані філософські твори" (1956).Ч. ГломбікФілософський енциклопедичний словник > Твардовський, Казимір Єжі Адольф
См. также в других словарях:
ГАБ — горная артиллерийская батарея воен., истор. Словарь: Словарь сокращений и аббревиатур армии и спецслужб. Сост. А. А. Щелоков. М.: ООО «Издательство АСТ», ЗАО «Издательский дом Гелеос», 2003. 318 с. ГАБ гелиоаэробарический Источник:… … Словарь сокращений и аббревиатур
габіон — (габюн) (італ. < лат. корзина) 1. Бетонний блок, який використовують при зведенні невисоких гребель та інших гідротехнічних споруд. 2. Велика дротяна клітка з каміннями, призначена для захисту мостових стоянів або берегів від ударів хвиль і… … Архітектура і монументальне мистецтво
Габ (река) — Габ Характеристика Длина 17 км Бассейн Белое море Водоток Устье Оз. Ильино Сума Расположение Страна … Википедия
габілітуватися — Габілітуватися: захист наукової роботи на право читання лекцій в університеті [49] захищати наукову роботу, що дає право читати лекції в університеті проходити перевірку, складати екзамен на право викладання в університеті [43] складати іспит… … Толковый украинский словарь
габілійчик — Габілійчик: претендент на певну наукову посаду або наукове звання [31] … Толковый украинский словарь
габілітація — Габілітація: доведення права на самостійну діяльність в галузі науки та викладання в університеті [39] захист наукової роботи на право читання лекцій в університеті [27;41;49] захист наукової роботи, що дає право читати лекції в університеті [31] … Толковый украинский словарь
габілітація — іменник жіночого роду діал … Орфографічний словник української мови
габілітуватися — дієслово недоконаного і доконаного виду складати іспит на право викладання в університеті діал … Орфографічний словник української мови
ГАБ ТЭС — гелиоаэробарическая теплоэлектростанция авиа, техн., энерг. Источник: http://www.expert.ru/sibir/current/1 26 01.shtml … Словарь сокращений и аббревиатур
габіоновий — а, е. Прикм. до габіон … Український тлумачний словник
габіон — а, ч. Сітчаста конструкція з дроту у вигляді паралелепіпеда, заповнена камінням або галькою. Застосовується при зведенні берегоукріпних і регуляційних споруд … Український тлумачний словник
